ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 707/2954/23
провадження № 61-1336св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Укрзалізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрзалізниця» на постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Новікова О. М., від 12 грудня 2024 року, і ухвалив таку постанову.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказу у частині призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 09 квітня 2012 року перебуває у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця». Згідно з наказом
АТ «Укрзалізниця» від 22 липня 2020 року № 1349/ос її було переведено на постійну посаду начальника відділу протидії порушень у сфері перевезень
АТ «Укрзалізниця». Позивачка вказувала, що з моменту початку повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року адміністрація рекомендувала працівникам виїхати з м. Києва, обіцяла повідомити про зміни в організації робочого процесу. Вона змушена була виїхати за межі України в якості біженки.
3. 01 квітня 2022 року згідно з наказом АТ «Українська залізниця» № 389/ос було зупинено дію її трудового договору на підставі Указу Президента України
від 24 лютого 2022 року № 64/2022, статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Копію вказаного наказу вона особисто не отримувала, зі змістом наказу не ознайомлювалася, а про його наявність повідомлена у телефонному режимі. Про його існування їй стало відомо лише 09 липня 2023 року, коли їй було вручено копію наказу.
4. Незважаючи на введення та дію на території України правового режиму воєнного стану, АТ «Укрзалізниця», зокрема її регіональна філія «Одеська залізниця», будучи об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, свою діяльність не призупинило та здійснює безперервно й надалі.
5. На думку позивачки, у роботодавця була можливість забезпечити її роботою в умовах віддаленого доступу, або запропонувати іншу посаду, адже АТ «Укрзалізниця» продовжувало працювати. Причин та підстав для зупинення дії трудового договору з нею у відповідача не було. Вважає, що призупинення дії трудового договору є прихованим покаранням. Крім цього, позивачка зазначала, що вона не отримувала заробітної плати, страховий стаж їй не нараховувався. Безпідставне та необґрунтоване призупинення дії трудового договору порушує її права та інтереси та за своїми ознаками є вимушеним прогулом, оскільки працівник позбавлений можливості працювати з вини роботодавця.
6. У зв`язку з цим вважала, що наказ № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення з нею дії трудового договору підлягає до скасування.
7. Згідно з доводами позивачки, після її повернення в Україну 23 червня 2023 року наказом АТ «Українська залізниця» № 1010/ос з нею було відновлено дію трудового договору, з 26 червня 2023 року її було виключено з наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос, але переведено на іншу посаду - менеджера відділу протидії порушень у сфері перевезень
АТ «Укрзалізниця», що підтверджується трудовим договором № 69-2023
від 23 червня 2023 року.
8. Вважає, що роботодавець не дотримався основної умови призупинення дії трудового договору - одночасної, абсолютної неможливості надання роботи та абсолютної неможливості виконання роботи у зв`язку з військовою агресією проти України. АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняла, як станом на час початку збройної агресії проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу товариство працювало та продовжує працювати, немає доказів того, що відбулося критичне зменшення обсягів господарської діяльності АТ «Укрзалізниця», зокрема в регіональній філії Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця», внаслідок агресії.
9. Позивачка вказувала, що період вимушеного прогулу тривав з дати призупинення дії трудового договору (01 квітня 2022 року) до поновлення дії трудового договору та переведення на іншу посаду (23 червня 2023 року), а середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 616 192, 20 грн.
10. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила поновити їй строк на звернення до суду, визнавши причини пропуску строків поважними; визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року
№ 389/ос у частині призупинення дії трудового договору з нею; стягнути з
АТ «Укрзалізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року у розмірі 616 192, 20 грн; стягнути витрати на правничу допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги від 25 вересня
2023 року № 25/09-23ц.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 31 травня
2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказу у частині призупинення дії трудового договору та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного відмовлено.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щонаявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу АТ «Укрзалізниця» №389/ос
від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з
ОСОБА_1 АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняла, як станом на час початку збройної агресії проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу товариство працювало та продовжує працювати. Вході розгляду справи стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачкою дії трудового договору, не доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника її виконувати.
13. Проте, позивачка звернулась з цим позовом до суду 27 вересня 2023 року, зазначаючи, що копію оспорюваного наказу вона отримала та її ознайомлено з наказом 19 липня 2023 року, просила поновити тримісячний строк для звернення до суду з цим позовом. Суд першої інстанції не знайшов підстав для поновлення позивачці строку звернення до суду. Оскільки позивачкою заявлено позов після спливу позовної давності, не наведено обґрунтованих доводів про поважність причин пропуску тримісячного строку на звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги до задоволення не підлягають.
14. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визнана похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування в частині наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос, тому не підлягає задоволенню.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 травня 2024 року скасовано.Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Визнано протиправним та скасовано наказ
АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 23 червня 2023 року у розмірі 616 192, 20 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину (01 квітня 2022 року), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який завершився 01 липня 2023 року, а тому строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину. Суд першої інстанції не врахував вказаних обставин, відтак дійшов неправильного висновку, що звернувшись до суду 27 вересня 2023 року, позивачка пропустила строк на звернення до суду з цим позовом. Висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин частини першої статті 233 КЗпП України є помилковим. Звернувшись до суду 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 не пропустила строк на звернення до суду з цим позовом.
17. Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачкою дії трудового договору. Діяльність відділу, в якому працювала позивачка, не припинялася, її робоче місце не знищене, тобто у роботодавця була об`єктивна можливість забезпечити її цією чи іншою роботою. АТ «Укрзалізниця» не було доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника її виконувати, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу
АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та відповідно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 23 червня 2023 року становить 1 812, 33 грн (розмір середньоденної заробітної плати) х 340 (кількість робочих днів за час вимушеного прогулу) = 616 192, 20 грн.
Узагальнені доводи касаційної скарги
18. 27 січня 2025 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року та залишити в силі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 травня 2024 року.
19. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Посилається також на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункти 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. АТ «Укрзалізниця» зазначає, що починаючи з 24 лютого 2022 року позивачка перебувала у простої. Тобто до призупинення з нею дії трудового договору вона не виконувала роботу у зв`язку з її відсутністю. Вказаний факт підтверджений належними доказами та не заперечуєтеся самою позивачкою. Більше того, ОСОБА_1 на той час перебувала за кордоном та мала можливість засобами електронного зв`язку перевірити достовірність наданої інформації щодо призупинення дії трудового договору, проте таким правом не скористалася, продовжила понад рік перебувати за кордоном, не виконуючи свої трудові обов`язки. Позивачка, будучи поінформованою у визначений тримісячний строк не скористалася правом на оскарження наказу, а тому апеляційний суд помилково оцінив доводи позивачки щодо фактичного ознайомлення з оспорюваним наказом лише 19 липня 2023 року.
21. Зауважує, що відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Отже період з 06 травня 2022 року по 23 червня 2023 року не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачкою не було призупинено дію трудового договору, вона би все одно не працювала, а перебувала у простої і отримувала дві третини встановленого їй посадового окладу, а не середній заробіток. Вказує, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини першої статті 113 КЗпП України.
22. Згідно з доводами касаційної скарги, застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин аналогії закону, а саме положень частини другої статті 235 КЗпП України при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору, є невиправданим, що свідчить про застосування судом закону, який не підлягав застосуванню.
23. Заявник стверджує, що визначаючи накази про призупинення дії трудового договору незаконними виключно з підстав власного тлумачення норми права, попри її зміст, суди фактично позбавляють можливості отримання компенсації за рахунок коштів держави-агресора, а весь негативний вплив збройної агресії проти України на діяльність АТ «Укрзалізниця» покладається саме на товариство.
24. Вважає, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положеннястатті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». АТ «Укрзалізниця» за жодних обставин не могло припинити свою діяльність, оскільки це б мало катастрофічні наслідки для всієї держави, проте у зв`язку з військовою агресією зупиняло роботу структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання, що засвідчено актом простою від 24 лютого 2022 року. Позивачка була працівником саме такого структурного підрозділу (відділ протидії порушенням у сфері перевезень управління економічної безпеки апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця»), робота якого була зупинена. Оцінюючи правомірність видання оспорюваного наказу, необхідно виходити, перш за все, з обставин, в яких опинилося АТ «Укрзалізниця» на початку військової агресії, і в якому стані підприємство перебувало саме в період видання оспорюваного наказу. Приймаючи рішення про запровадження простою, а в подальшому і про зупинення дії трудових договорів з працівниками апарату управління, зокрема з позивачкою, АТ «Укрзалізниця» виходила з того, які категорії професій були першочергово необхідні для виконання перевезень у період воєнного стану. Неможливість забезпечення позивачки роботою доведена у цій справі належними доказами, які апеляційний суд не взяв до уваги.
25. Заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що позивачка не навела обґрунтованих підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду з цим позовом, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.
26. АТ «Укрзалізниця» також вказує на наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, враховуючи виключну правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 707/2954/23, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
28. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
29. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , посилається на те, що постанова Черкаського апеляційного суду є законною, прийнята на підставі повно досліджених доказів по справі, з урахуванням судової практики, сформованої Верховним Судом у подібних правовідносинах. Вказує, що саме по собі зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити її роботою. Встановивши, що незаконні дії відповідача позбавили її можливості працювати, суд апеляційної інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час перебування у вимушеному прогулі. Апеляційний суд у цій справі правильно застосував норми матеріального права і законно поновив строки звернення до суду з цим позовом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця з 01 березня 1993 року, згідно з наказом № 157 від 26 березня 1993 року, і по теперішній час, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 від 19 січня 1983 року серії НОМЕР_1 .
31. Згідно з трудовим договором від 09 квітня 2012 року, який укладено між Державною адміністрацією залізничного транспорту України - Укрзалізницею та ОСОБА_1 , останню прийнято за переведенням з посади провідника пасажирського вагону Шевченківської вагонної залізниці Одеської залізниці згідно з наказом від 23 березня 2012 року № 230/0с на посаду начальника інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах Укрзалізниці.
32. Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 22 липня 2020 року № 1349/ос
ОСОБА_1 переведено з 24 липня 2020 року з посади начальника інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах на посаду начальника відділу протидії порушенням у сфері перевезень управління економічної безпеки апарату директора з економічної та інформаційної безпеки.
33. Згідно з витягом з наказу АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/6-В від 24 лютого
2022 року «Про запровадження режиму простою», встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління
АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатка 1. Згідно з додатком 1 до наказу
№ Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою», начальнику відділу ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 лютого
2022 року по 28 лютого 2022 року.
34. Згідно з витягом з наказу АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/42-В від 24 березня
2022 року «Про внесення змін до наказу АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/6-В
від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою», внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В, згідно з додатком № 1 до якого начальнику відділу ОСОБА_1 визначено періоди простою з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року, з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року.
35. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос, у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів, припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року, працівникам, які зазначені у додатку 1 до цього наказу, з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні дію трудового договору з працівниками, які зазначені у додатку 1 до цього наказу, зокрема й з ОСОБА_1 . Призупинення дії трудових договорів не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, у поряду та строки, передбачені чинним законодавством України. Директорам департаментів, начальникам структурних підрозділів: вжити всіх можливих заходів щодо ознайомлення з цим наказом працівників, які зазначені у додатку 1 до цього наказу, шляхом електронного зв`язку та усіма можливими способами сповіщення; в табелі обліку використання робочого часу обліковувати працівників, які назначені у додатку 1 до цього наказу, буквеним кодом «ПД» «Призупинення дії трудового договору». Контроль за виконанням цього наказу покладено на директора з управління персоналом та соціальної політики
ОСОБА_3 .
36. Згідно з скріншотом з додатку Viber, який долучено стороною відповідача до відзиву на позовну заяву, 19 квітня 2022 року на ім`я абонента Viber, зазначеного як ОСОБА_1 , відправлено повідомлення: «Відповідно до наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос з 01 квітня 2022 року з Вами призупинено дію трудового договору до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин». На це повідомлення у відповідь надійшло повідомлення «Ок».
37. Згідно з розрахунковими листами нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за січень-лютий 2022 року, березень-квітень 2022 року, у січні 2022 року сума до виплати склала 20 222, 37 грн, у лютому 2022 року - 11 992, 55 грн, у березні-квітні 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась.
38. Наказом № 1010/ос від 23 червня 2023 року відновлено дію трудового договору ОСОБА_1 - начальника відділу протидії порушенням у сфері перевезень управління економічної безпеки апарату директора з економічної та інформаційної безпеки на підставі подання від 12 червня 2023 року № ЦЦБ-12/4688, заяви ОСОБА_1 від 20 червня 2023 року. З вказаним наказом
ОСОБА_1 ознайомлено 26 червня 2023 року.
39. Також 23 червня 2023 року між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» підписано трудовий договір № 69-2023. Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору ОСОБА_1 приймається на посаду менеджера управління економічної безпеки та проведення службових перевірок апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця».
40. Центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27 листопада 2023 року надано відповідь про те, що ОСОБА_1 перетинала державний кордон України, а саме на виїзд 09 березня 2022 року через пункт пропуску Краківець та на в`їзд 29 березня 2023 року через пункт пропуску Краківець.
Позиція Верховного Суду
41. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
42. Згідно з пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
43. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
45. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
46. Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
47. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
48. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
49. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
50. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України
від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
51. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
52. Воєнний стан- це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 від 12 травня 2015 року № 389-VIII Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
53. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(далі- Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
54. Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу 01 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
55. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
56. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
57. Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
58. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
59. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
60. Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
61. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
62. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
63. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
64. Подібні висновки неодноразово висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема: від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження
№ 61-292св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження
№ 61-17848св23, від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 465/4855/23 (провадження № 61-6755св24).
65. Верховний Суд у своїх постановах: від 15 вересня 2023 року у справі
№ 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 31 січня 2024 року у справі
№ 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23), від 28 лютого 2024 року у справі
№ 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 (провадження № 61-13092св23) неодноразово висловлював свою позицію щодо
66. Про можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у вказаних вище постановах.
67. Слід також звернути увагу на правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня
2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) про те, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
68. Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку з призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
69. У КЗпП України відсутня норма права, яка б безпосередньо регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої
70. Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням норми статті 235 КЗпП України.
71. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
72. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
73. З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 235 КЗпП України, а справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також щодо наявності підстав для відступу від висновку, висловленого у постановіВерховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23, не знайшли свого підтвердження зокрема у зв`язку із сформованою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.
74. За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
75. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
76. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що АТ «Укрзалізниця» не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення дії трудового договору з позивачкою.
77. Апеляційним судом встановлено, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи АТ «Укрзалізниця» здійснювало свої основні види діяльності та надавало послуги як національний перевізник вантажів та пасажирів. Діяльність відділу, в якому працювала позивачка, не припинялася, а її робоче місце існувало, тобто в АТ «Укрзалізниця» була об`єктивна можливість забезпечити позивачку роботою, зокрема у дистанційному режимі, або ж перевести її у режим простою. Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачкою. Ґрунтовних пояснень застосованого підходу відповідач не надав. З переважною більшістю працівників АТ «Укрзалізниця» дію трудових договорів не було призупинено.
78. Сама по собі обставина зменшення протягом певного періоду кількості замовлень послуг АТ «Укрзалізниця» після введення воєнного стану не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивачку роботою.
79. Враховуючи те, що АТ «Укрзалізниця» не довело реальної неможливості надання позивачці роботи у зв`язку з військовою агресією проти України, а також неможливості виконання позивачкою роботи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачкою було незаконним.
80. Під час вирішення спору апеляційним судом правильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також статті 235 КЗпП України.
81. Встановивши, що внаслідок призупинення дії трудового договору позивачка була позбавлена можливості працювати, суд апеляційний суд дійшов правильного висновку про покладення на відповідача обов`язку відшкодувати їй середню заробітну плату за час незаконного призупинення трудового договору.
82. Доводи касаційної скарги не містять аргументів щодо неправильного розрахунку середнього заробітку, який підлягає до стягнення. Період простою завершився 31 березня 2022 року.
Щодо строку звернення до суду з позовом
83. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
84. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
85. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
86. Заявляючи відповідне клопотання про поновлення вказаного строку, особа не повинна наводити конкретних причин його пропуску, окрім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.
87. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
88. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
89. Вирішуючи спір, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який завершився 30 червня 2023 року, врахував строк, визначений статтею 233 цього Кодексу, відтак дійшов правильного висновку, що при звернення до суду 27 вересня 2023 року позивачка не пропустила строк на звернення до суду з цим позовом.
90. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
91. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскарженій постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, апеляційним судом сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.
92. Колегія суддів, надаючи оцінку постанові апеляційного суду на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов цілком обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.
93. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
94. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.
2. Постанову Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у частині стягнення з акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі, що перевищує виплати за один місяць
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович