Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 709/629/17

провадження № 61-16211св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Чорнобаївська селищна рада, Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., від 03 серпня 2021 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 03 вересня

2021 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Чорнобаївська селищна рада, Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом відновлення меж земельної ділянки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він придбав за договорами купівлі-продажу житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 7125155100:01:000:4738, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , як попереднім власником вказаної земельної ділянки,

у 2008 році була замовлена технічна документація з метою встановлення дійсних розмірів земельної ділянки, межових знаків, координат.

У 2011 році спадкоємець ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , оформлюючи свої спадкові права на земельну ділянку, погодив її межі із ОСОБА_2 , який є власником суміжної земельної ділянки,кадастровий номер 7125155100:01:000:4736, за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте у подальшому узгоджувальною комісією Чорнобаївської селищної ради було встановлено невідповідність фактичних розмірів суміжних земельних ділянок, зокрема ширина земельної ділянки позивача згідно витягу з Державного земельного кадастру (далі - ДЗК) - 18,03 м, а фактично - 16,49 м, натомість земельна ділянка відповідача - 18,06 м, а фактично - 18,13 м.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважав, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою та, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні права користування належною йому земельною ділянкою, шляхом зобов'язання відповідача:

- знести огорожу, що розміщена між домоволодіннями НОМЕР_1 та

АДРЕСА_1 та яка знаходиться безпосередньо на земельній ділянці позивача, кадастровий номер 7125155100:01:000:4738, згідно з межами та координатами, що містяться в записах в поземельній книзі щодо неї станом на 01 серпня 2017 року, а не на межі з боку суміжної земельної ділянки відповідача, кадастровий номер 7125155100:01:000:4736;

- відновити межу земельної ділянки, кадастровий номер 125155100:01:000:4738, в натурі згідно з кадастровим планом від точки А до точки Г, від точки А до точки Б згідно з межами та координатами, що містяться в записах в поземельній книзі щодо неї станом на 01 серпня

2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області, у складі судді Чубая В. В., від 25 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 знести огорожу, що розміщена між домоволодіннями НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 безпосередньо на земельній ділянці з кадастровим номером 7125155100:01:000:4738 згідно з межами та координатами, що містяться в записах в поземельній книзі на цю земельну ділянку станом на 01 серпня 2017 року.

Зобов`язано ОСОБА_2 відновити межу земельної ділянки з кадастровим номером 7125155100:01:000:4738 у натурі відповідно до кадастрового плану від точки А до точки Г, від точки А до точки Б, згідно з межами та координатами, що містяться в записах в поземельній книзі на цю земельну ділянку станом на 01 серпня 2017 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що висновком експерта від 28 березня 2019 року № 772/18-23; 946/19-23, складеним за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, встановлено порушення меж землекористування позивача з боку ОСОБА_2 , зокрема у вигляді зміщення межі суміжних земельних ділянок шляхом накладання земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача, площа накладання земельної ділянки становить 0,0101 га, а тому порушене право

ОСОБА_1 підлягає захисту, шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року та додатковою постановою цього ж суду від 03 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25 березня 2021 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів, відмовляючи у задоволенні позову, виходила з того, що спірна огорожа встановлена відповідно до межових знаків, погоджених попередніми власниками суміжних земельних ділянок. ОСОБА_1 не надано доказів, що ОСОБА_2 , який користується земельною ділянкою у межах, визначених дійсним державним актом, змістив огорожу в сторону земельної ділянки позивача.

Відхиляючи як доказ висновок експерта від 28 березня 2019 року

№ 772/18-23; 946/19-23, апеляційний суд вказав, що експертом було помилково враховано державний акт від 06 червня 2008 року на земельну ділянку, належну на момент розгляду справи позивачу, відповідно до якого площа землі становить 0,1533 га, оскільки в подальшому на вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину було видано державний акт від 31 жовтня 2012 року, відповідно до якого площа землі становить 0,1527 га.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що для проведення експертизи повинні були використовувати відомості про земельну ділянку (площа, каталог координат), право власності на яку посвідчується державним актом від 31 жовтня 2012 року попереднього власника, у якого ОСОБА_1 придбав будинок та земельну ділянку.

Крім того, колегією суддів враховано, що із наданого висновку експерта не вбачається у зв`язку з чим відбулося накладення земельних ділянок та чи призвели до цього дії ОСОБА_2 .

Висновок експерта не дає відповіді на питання щодо дійсного розташування огорожі відповідача та чи насправді огорожа порушує право власності на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання співмірності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, з наданими адвокатом послугами, апеляційний суд врахував складність справи, обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, а також ціну позову, та дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог в розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені постанови апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 03 вересня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що під час розгляду справи була проведена земельно-технічна експертиза, яка встановила, що частина належної йому земельної ділянки використовується відповідачем, а огорожа знаходиться не на межі земельних ділянок.

Вважає, що при купівлі спірної ділянки до нього перейшли всі права попереднього власника, у тому числі на користування земельною ділянкою відповідно до державного акту від 06 червня 2008 року.

Суміжна земельна ділянка відповідача була приватизована по іншим координатам, а після виникнення цього спору у 2016 році було незаконно здійснено її переміщення.

Звертає увагу, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2020 року у справі № 709/1136/19 було встановлено порушення його прав та скасовано записи у поземельній книзі на земельну ділянку відповідача.

Наголошує, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки позов може бути пред`явлений позивачем поки існує відповідне порушення.

Стверджує, що спірна огорожа існувала на момент придбання ним земельної ділянки, проте у матеріалах справи відсутні відомості щодо її існування на момент приватизації земельної ділянки попереднім власником.

Зазначає, що ширина земельна ділянка відповідача згідно обмірів, які проведені земельною комісією, є більшою, ніж зазначено в державному акті (фактично - 18,13 м, а згідно державного акта - 18,06 м).

Також вважає, що у нього відсутні підстави для оскарження правовстановлюючих документів відповідача, оскільки за відомостями ДЗК земельна ділянка позивача та відповідача не є суміжними.

Крім того, зазначає, що апеляційним судом при вирішенні питання розподілу витрат, понесених на професійну правничу допомогу, не враховано, що відповідачем не надано жодного розрахунку таких витрат, зокрема щодо кількості витраченого адвокатом часу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому в листопаді 2021 року до Верховного Суду, відповідач,

в інтересах якого діє адвокат Ситник Т. А., посилаючись на законність та обґрунтованість постанов апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Вважає, що позивач помилково послався на висновки Верховного Суду

у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16-ц, оскільки спірні правовідносини у цій та розглядуваній справах не є подібними. Погоджується з висновком апеляційного суду, що висновком експерта не було встановлено дійсне місце розташування спірної огорожі та порушення прав позивача. Крім того, із наданого висновку експерта не вбачається у зв`язку з чим відбулося накладення земельних ділянок.

Звертає увагу, що державний акт, відповідно до якого відповідач є власником суміжної земельної ділянки, є чиним, не визнаний недійсним та не скасований у судовому порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 2016 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними спорудами, по

АДРЕСА_1 , розташований на приватизованій земельній ділянці з кадастровим номером 7125155100:01:000:4738, що відчужується разом з будинком.

Земельна ділянка з кадастровим номером 7125155100:01:000:4738 зареєстрована 06 червня 2008 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 15 серпня 2007 року.

До матеріалів справи долучено два державні акти на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7125155100:01:000:4738:

1) оформлений на ім`я ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є ОСОБА_4 , серія ЯЕ

№ 639269 на земельну ділянку, площею 0,1533 га, виданий 06 червня

2008 року на підставі рішення Чорнобаївської селищної ради № 22-7/V

від 24 квітня 2008 року;

2) оформлений на ім`я ОСОБА_4 , серія ЯК № 391632 на земельну ділянку, площею 0,1527 га, виданий 31 жовтня 2012 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 травня 2010 року № 1011.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , що придбаний ним за договором купівлі-продажу від 19 листопада 2008 року.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку

від 17 травня 2010 року серії ЯК № 748672 ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1421 га, кадастровий номер 7125155100:01:000:4736 по АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка кадастровий номер 7125155100:01:000:4736 зареєстрована 17 травня 2010 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 05 жовтня 2009 року.

27 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Чорнобаївської селищної ради із заявою про направлення узгоджувальної комісії для встановлення меж земельної ділянки з метою будівництва паркану за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно з відповідю Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

від 25 жовтня 2016 року № Ц-46/02-12 було проведено засідання узгоджувальної комісії з розгляду земельних спорів Чорнобаївської селищної ради з виїздом на місце 18 жовтня 2016 року.

Узгоджувальною комісією при обстеженні встановлено, що згідно витягу з ДЗК у ОСОБА_1 рахується площа земельної ділянки 0,1533 га, фактично при обмірі площа - 0,1509 га, а у ОСОБА_2 згідно державного акту площа 0,1421 га, а фактично при обмірі - 0, 1419 га.

Ширина земельної ділянки ОСОБА_1 від АДРЕСА_1 згідно витягу з ДЗК - 18,03 м, а фактично - 16,49 м, у ОСОБА_2 згідно державного акта - 18,06 м, а фактично - 18,13 м.

Межа між домоволодіннями проходить по існуючій огорожі із листового шиферу, яка була історично встановлена попередніми власниками земельних ділянок.

ОСОБА_1 рекомендовано провести інвентаризацію земельної ділянки, а також звернутися до землевпорядної організації для відновлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі на місцевості.

24 жовтня 2016 року у поземельній книзі на земельну ділянку

ОСОБА_2 , кадастровий номер 7125155100:01:000:4736, державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру у Чорнобаївському районі Черкаської області Довбишем В. І. здійснено записи № 004 та № 005 щодо зміни координат поворотних точок меж земельної ділянки.

Відповідно до висновку експерта від 28 березня 2019 року № 772/18-23; 946/19-23, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, порушення меж землекористування ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 , зокрема у вигляді зміщення межі суміжних земельних ділянок шляхом накладання земельної ділянки відповідача, кадастровий номер 7125155100:01:000:4736, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на земельну ділянку позивача, кадастровий номер 7125155100:01:000:4738, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , відбулося.

Площа накладання земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача становить 0,0101 га.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2020 року у справі № 709/1136/19 визнано протирпавними дії державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у Чорнобаївському районі Черкаської області Довбиша В. І. щодо внесення та реєстрації змін

24 жовтня 2016 року відносно земельної ділянки з кадастровим номером 7125155100:01:000:4736 і здійснення записів у поземельній книзі на дану земельну ділянку від 24 жовтня 2016 року № 004 та № 005; скасовано записи у поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 7125155100:01:000:4736 від 24 жовтня 2016 року № 004 та № 005.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.

За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у

частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до частини першої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391

ЦК України).

Відповідно до положень статей 12 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність порушень прав ОСОБА_1 спорудженою огорожею та самовільного захоплення відповідачем частини земельної ділянки позивача.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, надав оцінку зібраним у справі доказам, зокрема висновку судової земельно-технічної експертизи

від 28 березня 2019 року № 772/18-23; 946/19-23, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком, визначеним статтями 12 81 ЦПК України.

При цьому апеляційний суд правильно вказав, що експертом було помилково враховано виданий ОСОБА_3 державний акт від 06 червня 2008 року на земельну ділянку, відповідно до якого площа ділянки становить 0,1533 га. Натомість ОСОБА_1 придбав вказану земельну ділянку не у ОСОБА_3 , а у ОСОБА_4 , якому вона належала на підставі державного акта від 31 жовтня 2012 року та згідно з яким мала площу 0,1527 га.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що із наданого висновку експерта не вбачається у зв`язку з чим відбулося накладення земельних ділянок та чи саме дії ОСОБА_2 призвели до такого накладення. Даний висновок експерта не дає відповіді на питання щодо дійсного розташування огорожі відповідача та чи насправді огорожа порушує право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Посилання заявника на те, що ширина земельної ділянки ОСОБА_2 згідно обмірів, які проведені узгоджувальною земельною комісією, є більшою, ніж зазначено в державному акті (фактично - 18,13 м, а згідно державного акта - 18,06 м), на правильність висновків апеляційного суду не впливає, оскільки комісією не зазначено, що таке збільшення відбулося за рахунок ділянки ОСОБА_1 .

Натомість комісія встановила, що межа між домоволодіннями сторін була історично встановлена попередніми власниками земельних ділянок.

При цьому ширина земельної ділянки ОСОБА_1 від АДРЕСА_1 згідно витягу з ДЗК становить 18,03 м, проте з державного акту від 31 жовтня

2012 року, виданого на ім`я попереднього власника, у якого позивач придбав земельну ділянку, вбачається, що ця величина становить 17,91 м.

Таким чином, позивачем не доведено, що спірна огорожа, встановлена по погодженій попередніми власниками межі, порушує його право власності на земельну ділянку, придбану у ОСОБА_4 .

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановіВерховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16-ц, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржена постанова Черкаського апеляційного суду від 03 серпня

2021 року є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Щодо вирішенні апеляційним судом питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У розглядуваній справі на підтвердження витрат відповідача на правничу допомогу в розмірі 17 000 грн було надано:

- договір про надання правової допомоги від 15 квітня 2021 року № 15/04-01, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «ЮРТЕРРА»;

- додаткову угоду до договору № 15/04-01 від 15 квітня 2021 року, в якій вказано визначений розмір вартості послуг, а саме: 7 000 грн - підготовка та внесення апеляційної скарги у справі № 709/629/17-ц, у тому числі участь у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, 1 000 грн - підготовка та внесення процесуальних документів (внесення адвокатського запиту, скарги, клопотання про накладення арешту, проведення експертизи, відповіді на відзив, вимога провести слідчі дії тощо), 5 000 грн - внесення касаційної скарги або відзив на них, 3 000 грн - участь в судовому засіданні в м. Києві з урахуванням витрат на дорогу; 10 000 грн - у випадку відмови у задоволенні позову сплату (гонорар);

- ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 у Черкаському апеляційному суді;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність;

- акт прийому-передачі послуг (виконаних робіт) №№ 1, 2 від 15 квітня

2021 року, згідно якого сторони погодили, що даний акт відображає надані послуги та їх вартість на загальну суму 17 000 грн, а саме: за підготовку та внесення апеляційної скарги у справі - 7 000 грн та досягнення позитивного рішення за апеляційною скаргою - 10 000 грн.

Апеляційний суд, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерії реальності цих витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про необхідність відшкодування відповідачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Верховний Суд погоджується із цим висновком апеляційного суду, оскільки визначений розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підтверджено документально та відповідає критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанов, оскільки апеляційний суд, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 03 вересня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта