№ 711/11350/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 червня 2021 року

м. Київ

справа № 711/11350/17

провадження № 61-16803св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Білої Ірини Володимирівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання нікчемного правочину недійсним.

Позовну заяву ПАТ «Фідобанк» мотивовано тим, що 26 листопада 2015 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку площею 217,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим номером 3518, та договір купівлі-продажу земельної ділянки за тією ж адресою, за реєстровим номером 3522. Договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В.

ПАТ «Фідобанк» вважало зазначені договори такими, що укладені усупереч вимогам чинного законодавства України, зокрема, пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

На підставі пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також з урахуванням статті 228 ЦК України ПАТ «Фідобанк» просило суд визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк».

У квітні 2018 ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Фідобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Білої І. В., третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дійсними (правомірними) договорів купівлі-продажу.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що 26 листопада 2015 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку площею 217,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим номером 3518. Крім того, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за тією ж адресою, за реєстровим номером 3522. Договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В.

Зазначила, що вказані договори купівлі-продажу на момент їх укладення відповідали вимогам законодавства України. Положення пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не можуть бути застосовані до вказаних договорів, оскільки ОСОБА_1 укладала ці договори з ПАТ «Фідобанк», який на той час був платоспроможним.

Вартість нежитлового будинку (1 770 500,00 грн) була встановлена незалежною оцінкою ринкової вартості майна, здійсненою на замовлення продавця і проведеною 02 листопада 2015 року оцінювачем ТОВ «Центр оцінки власності «Парето». Продаж земельної ділянки вчинено за 286 000,00 грн.

Вартість цієї нерухомості визначена сторонами за взаємним погодженням під час укладення згаданих договорів і за відсутності примусу будь-кого із сторін, про що зазначено у самих договорах.

За вказаними договорами купівлі-продажу грошові кошти за нежитлову будівлю та за земельну ділянку були отримані продавцем ПАТ «Фідобанк» від покупця ОСОБА_1 . Обидва договори купівлі-продажу нерухомості і земельної ділянки нотаріально посвідчені. Підстав для сумнівів у правильності звітів і висновків про оцінку нерухомого майна у нотаріуса не виникло.

Наданий позивачем за первісним позовом звіт з експертною оцінкою предметів договорів на суму 4 668 463,20 грн на підтвердження різниці в оцінці вартості об`єктів більш ніж на 20 %, проведений ПП «ТА-Експерес-Сервіс», не відповідає Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а висновок, зроблений на підставі цього звіту, - необґрунтований.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати правомірними (дійсними) договори купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі та земельної ділянки) від 26 листопада 2015 року, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк», стягнути із відповідача судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 серпня 2018 року цивільні справи за позовами ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 об`єднано.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2019 року первісну позовну заяву ПАТ «Фідобанк» про визнання нікчемного правочину недійсним залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 26 листопада 2015 року, укладений між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В., за реєстраційним номером 3518.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час укладення вказаних договорів сторони домовились щодо усіх їх істотних умов. Волевиявлення кожного із учасників правочинів було вільним. Також відбулось повне виконання договорів - сплачено кошти та передано майно. З огляду на це суд погодився з твердженнями позивача щодо дійсності цих правочинів.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2020 року у задоволенні заяви ПАТ «Фідобанк» про перегляд заочного рішення відмовлено.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, апеляційну скаргу представника ПАТ «Фідобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» адвоката Погодіна В. О. задоволено частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» судовий збір у розмірі 1 563,95 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені в письмовій формі та нотаріально посвідчені, що відповідає вимогам статті 657 ЦК України.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вказаних договорів купівлі-продажу за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Положеннями ЦК України не передбачено можливості визнання судом дійсним правочину, що має ознаки нікчемності з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 228 ЦК України.

Такі випадки передбачені, зокрема, частиною другою статті 220 ЦК України та частиною другою статті 221 ЦК України.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту своїх прав.

Під час розгляду справи ПАТ «Фідобанк» сплатило 3 127,90 грн судового збору: за подання заяви про перегляд заочного рішення - 1 013,50 грн, за подання апеляційної скарги -2 114,40 грн.

Оскільки апеляційна скарга представника ПАТ «Фідобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» адвоката Погодіна В. О. підлягає частковому задоволенню а рішення суду першої інстанції - скасуванню, то згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог, у розмірі 1 563,95 грн (3 127,90/2).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не відобразив у оскаржуваній постанові зміст відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк», залишивши без уваги аргументи ОСОБА_1 щодо суті спору.

Усупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України апеляційний суд не відклав розгляд справи в судовому засіданні відповідно до заяви ОСОБА_1 від 07 жовтня 2020 року у зв`язку з незадовільним станом її здоров`я, чим порушив права позивача як учасника справи, передбачені частиною першою статті 43 ЦПК України.

На переконання заявника, суд апеляційної інстанції належним чином не ознайомився із фактичними обставинами справи, неналежним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази, не встановив характер дійсних правовідносин сторін у справі, неправильно застосував під час вирішення спору положення частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 ЦК України та помилково не застосував норми пункту 172.3 статті 172 Податкового кодексу України.

На момент укладення оспорюваних правочинів ПАТ «Фідобанк» було платоспроможним. Апеляційний суд не врахував висновки оцінки вартості спірної нерухомості, виконані ТОВ «Центр оцінки власності «Паретро» та ТОВ «Бюро оцінок», які були відображені у договорах купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі та земельної ділянки) від 26 листопада 2015 року, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк». Натомість суд керувався висновками повторної експертизи, проведеної на замовлення ТОВ «Фідобанк» суб`єктом оціночної діяльності ПП «ТА Експерт-Сервіс».

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» судовий збір за подання ПАТ «Фідобанк» апеляційної скарги на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2019 року. ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 інші учасники справи до суду не подавали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишено без руху, вказано на необхідність зазначити в касаційній скарзі обов`язкові підстави касаційного оскарження.

У грудні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано з Придніпровського районного суду м. Черкаси цивільну справу № 711/11350/17.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

26 листопада 2015 року між ПАТ «Фідобанк» в особі представника Шевченка С. В. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено два договори купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В., а саме договір купівлі-продажу нежитлового будинку, площею 217,6 кв. м, за реєстровим номером 3518 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 209,0 кв. м, за реєстровим номером 3522.

Згідно з актом прийому-передачі до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26 листопада 2015 року продавець передав, а покупець прийняв у приватну власність належну продавцю на праві власності нежитлову будівлю літ. А-2, загальною площею 217,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.1. договору купівлі- продажу нерухомого майна від 26 листопада 2015 року до сплати за приміщення належало 1 784 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 297 333,33 грн, які повністю сплачені покупцем на час складення даного акта у порядку і терміни, що зазначені в договорі.

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки від 26 листопада 2015 року продавець передав, а покупець прийняв земельну ділянку, що знаходиться на території Черкаської міської ради, площею 209,0 кв. м, кадастровий номер 7110136400:02:040:0028, розташовану на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 листопада 2015 року до сплати за земельну ділянку, площею 0,0209 га, кадастровий номер 7110136400:02:040:0028, цільове призначення: для комерційного використання, яка розташована на АДРЕСА_1 , належала сума 286 000,00 грн без ПДВ, яка повністю сплачена покупцем на час складення даного акта у порядку і терміни, що зазначені в договорі.

На підставі наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Фідобанк» від 22 лютого 2017 року № 24 було здійснено перевірку правочинів (у тому числі договорів), укладених ПАТ «Фідобанк» за період з 20 травня 2015 року до 20 травня 2016 року, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 228 ЦК України.

13 травня 2017 року комісією з перевірки правочинів було складено протокол, яким вирішено визнати договір купівлі-продажу від 26 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В. за реєстровим № 3518, укладений між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 , нікчемним за ознаками, визначеними частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 228 ЦК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-283/2010 (провадження № 14-308цс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17 (провадження

№ 61-43854св18).

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 по суті

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у частині другій статті 16 ЦК України, серед яких є визнання правочину недійсним.

При цьому у частині другій статті 16 ЦК України зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Предметом позову ОСОБА_1 у справі, що переглядається, є вимога до ПАТ «Фідобанк» про визнання дійсними (правомірними) договорів купівлі-продажу, укладених між нею та ПАТ «Фідобанк» в особі представника Шевченка С. В. (продавець) 26 листопада 2015 року.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) Великою Палатою Верховного Суду викладено правовий висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді:

- коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність);

- якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення банку до суду з метою застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Також слід звернути увагу на те, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2019 року, яка набрала законної сили, первісну позовну заяву ПАТ «Фідобанк» про визнання нікчемного правочину недійсним залишено без розгляду.

Стаття 215 ЦК України визначає загальні правові підстави визнання правочину недійсним і водночас передбачає можливість визнання деяких нікчемних правочинів дійсними за підставами, передбаченими ЦК. Такі підстави визначено частиною другою статті 218, частиною другою статті 219, частиною другою статті 220 і частиною другою статті 224 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу цивільного законодавства України, а також беручи до уваги, що у ОСОБА_1 виникло право власності на нежитлову будівлю та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до закону, на підставі правочинів, які не є нікчемними та правомірність яких не спростована у судовому порядку, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що положеннями ЦК України не передбачено можливості визнання судом дійсним правочину, що має ознаки нікчемності з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 228 ЦК України, і за таких обставин ОСОБА_1 не доведено у встановленому законом порядку порушення її прав та законних інтересів щодо цих об'єктів нерухомості, та, відповідно, необхідність захисту майнових прав щодо цього майна.

Колегія суддів відхиляє аргументи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не відобразив у оскаржуваній постанові зміст відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк», залишивши без уваги аргументи ОСОБА_1 щодо суті спору, оскільки зазначені доводи спростовуються змістом постанови апеляційного суду.

Також безпідставними є твердження ОСОБА_1 про необхідність відкладення розгляду справи в судовому засіданні відповідно до її заяви від 07 жовтня 2020 року у зв`язку з незадовільним станом її здоров`я.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

На підтвердження необхідності відкладення розгляду справи позивач не надала до суду доказів щодо незадовільного стану її здоров`я.

Щодо вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 пільг зі сплати судового збору

Аналізуючи доводи касаційної скарги в частині наявності у заявника пільг щодо сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів звертає увагу на таке.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З наданих до суду касаційної інстанції документів, зокрема довідки від 11 липня 2003 року серії МСЕ № 025241 відомо, що ОСОБА_1 з 07 липня 2003 року є особою з інвалідністю ІІ групи (безстроково).

Аналогічні відомості про наявність у ОСОБА_1 ІІ-ої групи інвалідності були надані нею до суду першої інстанції під час звернення з зустрічним позовом у справі.

Переглядаючи справу у апеляційному порядку, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, не застосував положення статті 5 Закону України «Про судовий збір» та, скасувавши заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2019 року і ухваливши нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові, помилково стягнув з неї на користь ПАТ «Фідобанк» судовий збір у розмірі 1 563,95 грн.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог закону, то відшкодування сплати судового збору іншій стороні, на користь якої ухвалене рішення, повинно здійснюватись за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів вважає, що правильне по суті рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 412 ЦПК України із ухваленням в цій частині нового рішення, яким судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» судового збору скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» судові витрати, що складаються із судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 563,95 грн (одна тисяча п`ятсот шістдесят три) грн 95 коп.

В іншій частині постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк