Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 711/1455/18

провадження № 61-5727св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Константином Владиславом Михайловичем, на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року у складі судді Шиповича В. В. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

В лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 28 січня 2006 року по 02 листопада 2017 рік.

За час перебування у шлюбі подружжя набуло за спільні кошти майно, що є спільною сумісною власністю, а саме: трикімнатну квартиру у АДРЕСА_1 далі - квартира) та земельну ділянку в селі Червона Слобода Черкаського району Черкаської області з кадастровим номером 7124990000:03:003:0808 (далі - земельна ділянка).

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що між сторонами існує спір з приводу поділу спільного сумісного майна, позивачка звернулась до суду з метою вирішення такого спору, та просила визнати нерухоме майно: квартиру та земельну ділянку спільною сумісною власності подружжя, а також визнати за нею та ОСОБА_3 право власності на вказані об`єкти нерухомого майна по 1/2 частці за кожним.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив визнати боргове зобов`язання ОСОБА_2 відповідно до розписки від 03 лютого 2013 року в сумі 30 000, 00 доларів США спільним сумісним зобов`язанням подружжя, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину даного боргового зобов`язання, а саме 15 000, 00 доларів США.

Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11 вересня 2018 року, у зв`язку із пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 193 ЦПК України, відмовлено у прийнятті до спільного розгляду із первісним позовом зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргу спільним сумісним зобов`язанням подружжя та стягнення коштів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 400 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, придбана ОСОБА_2 в результаті приватизації в 2015 році, а тому в силу пункту 5 частини першої статті 57 СК України є особистою приватною власністю останнього. Визнаючи квартиру спільним сумісним майном та визнаючи за кожним із сторін по 1/2 частині спірної квартири, суд виходив з того, що кошти, за які квартира придбана, були отримані в інтересах сім`ї (в тому числі, отримані в кредит та в позику).

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

14 березня 2019 року представник ОСОБА_2 ? адвокат Константин В. М. звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив: поновити строк на касаційне оскарження рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року; скасувати оскаржувані рішення в частині визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину спірної квартири. Ухвалити в оскаржуваній частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину спірної квартири; визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини спірної квартири; вирішити питання про перерозподіл судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, не повним з`ясуванням обставин справи, а також висновки судів першої та апеляційної інстанції про визнання за ОСОБА_1 1/2 частини спірної квартири є незаконними та необґрунтованими, та не відповідають дійсним обставинам справи.

Судами не взято до уваги та не надано належної оцінки доказам наданим відповідачем на джерело коштів, за які було придбано спірну квартиру, а саме заявник вказує, що на придбання квартири ОСОБА_2 взяв у борг у своїх батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кошти в розмірі 30 000 доларів США, про що була надана розписка. Борг на час розгляду справи не погашено, а тому дані кошти є особистими коштами відповідача, які мають враховуватися при поділі спільного майна подружжя.

Інша частина вартості квартири в сумі 133 000 гривень, що на той час було еквівалентно 16 600 доларів. США було взято в кредит на підставі договору від 13 лютого 2013 року, який виплачено особисто ОСОБА_2 за рахунок коштів з підприємницької діяльності.

Решта суми за квартиру в розмірі 13 400 доларів США відповідачем сплачено за рахунок заощаджень ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності.

Посилаючись на те, що половину вартості квартири (30 000 доларів США) сплачено за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , заявник зазначає, що в силу статей 57 60 70 СК України поділу як спільне майно подружжя підлягає лише половина квартири, тобто по 1/ 4 частці кожному.

Також судами не взято до уваги правову позицію Верховного суд, викладену у постанові від 18 червня 2018 року по справі № 711/5108/17.

Доводи інших учасників справи:

11 травня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, в якій вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , та залишити без змін оскаржувані рішення.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року клопотання ОСОБА_2 , подане адвокатом Константином В. М., про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року та постанови апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року задоволено.

Поновлено строк на касаційне оскарження.

Відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Витребувано матеріали цивільної справи з Придніпровського районного суду міста Черкаси.

Клопотання ОСОБА_2 , подане адвокатом Константином В. М., про зупинення виконання оскаржуваних рішень задоволено.

Зупинено виконання рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року, до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення, в оскаржуваних їх частинах, ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 січня 2006 року зареєстрували шлюб, який було розірвано 02 листопада 2017 року.

Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час перебування у шлюбі сторони набули нерухоме майно, а саме - спірну квартиру, відповідно до договору купівлі-продажу від 13 лютого 2013 року, укладений між ОСОБА_8 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Поп Н. Г. Згідно пункту 6 договору купівлі-продажу квартири, продаж вчинено за 480 000 грн. Купівля квартири здійснена за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_1

13 лютого 2013 між ОСОБА_2 та акціонерним товариством «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 895МІ11130213001 на придбання житла на вторинному ринку, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 133 000 грн на купівлю нерухомості. В забезпечення виконання умов даного договору кредиту між акціонерним товариством, як кредитором, ОСОБА_2 , як позичальником та ОСОБА_1 , як поручителем було укладено договір поруки від 13 лютого 2013 року № 895МІ11130213001-ПОР.

Відповідно до довідки від 13 грудня 2013 року № 3015-14475 Черкаського відділення акціонерного товариства «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 виконано всі зобов`язання по кредиту від 13 лютого 2013 року № 895МІ11130213001, заборгованість погашена в повному розмірі 13 грудня 2013 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно пунктом 3 частиною першою статті 57 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Як вбачається з доводів касаційної скарги, відповідач не погоджується з висновками суду, щодо визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірної квартири, посилаючись на те, що квартира була придбана за його особисті кошти, а саме: 30 000 доларів США - кошти, які він взяв в борг у своїх батьків, 16 600 доларів США було взято в кредит на підставі договору від 13 лютого 2013 року, який виплачено особисто ним за рахунок коштів з підприємницької діяльності, решта суми за квартиру в розмірі 13 400 доларів США відповідачем сплачено за рахунок заощаджень від здійснення підприємницької

Як вбачається з матеріалів справи договір кредиту від 13 лютого 2013 року № 895МІ11130213001, укладено відповідачем та акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на придбання житла на вторинному ринку. Даний договір відповідачем укладався під час перебування у шлюбі з позивачкою, був укладений в інтересах сім`ї, а отже одержані за цим договором кредитні кошти були об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2. Крім того, кредит був погашений ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з позивачкою.

Виходячи з вищезазначеного, доводи касаційної скарги, що спірна квартира придбана за особисті кошти за рахунок доходів від своєї підприємницької діяльності, які були використанні на погашення кредитного договору, а також які були заощадженні відповідачем від здійснення підприємницької діяльності, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Тому кошти отриманні відповідачем за рахунок доходів від своєї підприємницької діяльності є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи касаційної скарги, про те, що половину вартості квартири сплачено за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , які були отриманні ним у борг у своїх батьків, про що свідчить розписка від 03 лютого 2013 року, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в борг 30 000 доларів США на придбання спірної квартири, та який на час розгляду справи не повернутий, не є підставою для збільшення частки ОСОБА_2 в спільному сумісному майні подружжя, через те, що не ґрунтується на законі.

Відповідач не позбавлений права вирішити питання щодо розподілу боргового зобов`язання у передбаченому законом порядку.

Доводи касаційної скарги, що судами не взято до уваги постанову Верховного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та поділу між ними в рівних частинах є правильними та обґрунтованими.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира була придбана ним за його особисті кошти.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року в частині визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину спірної квартири - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Константином Владиславом Михайловичем, залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року в частині визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину спірної квартири - без змін.

Поновити дію рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 07 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко