Постанова

Іменем України

30 березня 2021 року

м. Київ

справа № 711/2090/16-ц

провадження № 61-6574св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаська міська рада, Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради, міськрайонне управління у Черкаському районі та м. Черкаси Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу Сопільняк Алла Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного м. Черкаси, у складі судді Степаненка О. М., від 24 січня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

від 19 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаська міська рада, Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради, міськрайонне управління у Черкаському районі та м. Черкаси Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу Сопільняк А. О., про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відносно якої встановлений сервітут.

Позов обґрунтований тим, що позивачі є власниками 3/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , іншим співвласником якого є ОСОБА_5 , що придбала земельну ділянку біля цього домоволодіння загальною площею 290 кв. м.

При цьому, щодо частини вказаної земельної ділянки, а саме площею

72 кв. м, був встановлений безстроковий сервітут для проходу до квартири, яка належить позивачам. Проте, починаючи із 2015 року відповідач чинить позивачам перешкоди в користуванні земельною ділянкою, стосовно якої встановлений земельний сервітут, шляхом спорудження капітальної стіни, що унеможливлює прохід до їх житла.

Посилаючись на викладене, позивачі, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили суд:

-усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 72 кв. м, кадастровий номер 7110136400:02:067:0077, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , щодо якої встановлений безоплатний, безтерміновий сервітут, зобов`язавши ОСОБА_5 звільнити вказану земельну ділянку, шляхом демонтажу за власний рахунок споруди, яка була зведена на цій ділянці;

- зобов`язати ОСОБА_5 не чинити перешкоди позивачам у користуванні вказаною земельною ділянкою площею 72 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 січня

2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 72 кв. м, кадастровий номер 7110136400:02:067:0077, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , щодо якої встановлений сервітут, зобов`язано ОСОБА_5 звільнити вказану земельну ділянку, шляхом демонтажу за власний рахунок споруди, яка була зведена на цій ділянці.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі довели в судовому засіданні обставини, на які посилалися як на підставу своїх позовних вимог, а саме наявність у них перешкод у користуванні земельним сервітутом, що чиняться з боку ОСОБА_5 . Проте, позовну вимогу про зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 72 кв. м, щодо якої встановлений сервітут, суд розцінив як таку, що спрямована на захист прав позивачів у майбутньому, тому дійшов висновку про відмову у її задоволенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 06 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду, ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Придніпровського районного м. Черкаси від 24 січня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах

є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вважаючи що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду

від 17 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16-ц, від 17 вересня 2018 року у справі № 686/3104/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 379/794/16-ц, від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17, від 14 березня 2018 року у справі № 551/176/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 369/3190/16-ц,

від 30 січня 2018 року у справі № 740/737/15, а також те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо переходу чи не переходу прав на земельний сервітут від особи, в інтересах якої він встановлений до будь-яких інших осіб.

Заявник звертає увагу касаційного суду на те, що резолютивна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції сформульована не чітко, оскільки не зрозуміло яку саме споруду необхідно демонтувати і хто має це зробити. Крім того, в порушення вимог статті 141 ЦПК України суд першої інстанції помилково розподілив судові витрати.

Вважає, що земельний сервітут не може бути встановленим рішенням міської ради, оскільки він має бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Рішення міської ради щодо встановлення сервітуту не виконано, адже із нею не було укладено відповідного договору, а технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються сервітут, не складалася. Сервітут стосовно користування спірною земельною ділянкою не зареєстрований, а судами не встановлено на якій підставі право користування земельним сервітутом перейшло до позивачів.

Стверджує, що судами не враховані висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17, відповідно до яких у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення земельного сервітуту, такий спір вирішується у судовому порядку.

ОСОБА_5 наголошує на тому, що право користування земельним сервітутом не могло перейти до позивачів, а саме право припинилося під час ліквідації КП ВЖ РЕУ-3, на користь якого був встановлений сервітут.

Крім того, заявник посилається на те, що судами не було досліджено наявність доступу до квартири позивачів без використання її ділянки та не дотримано розумної пропорційності між метою, досягнення якої передбачається, і засобами, які використовуються для її досягнення.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Співвласниками домоволодіння

АДРЕСА_1 є: ОСОБА_5 (НОМЕР_1); ОСОБА_1 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (НОМЕР_2 ); ОСОБА_6 ОСОБА_7 (НОМЕР_3 ); ОСОБА_8 (НОМЕР_4 ). Вказане домоволодіння, згідно схематичного плану, розташоване на земельній ділянці площею

2 101 кв. м.

05 грудня 2007 року між співвласниками ОСОБА_5 (НОМЕР_1 ), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (НОМЕР_3 ), ОСОБА_8 (НОМЕР_4) та КП ВЖ РЕУ-3 (НОМЕР_2 , яка в подальшому приватизована позивачами), було погоджено розподіл земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Згідно пунктів 1.10.1-1.10.3 рішення Черкаської міської ради № 4-1202

від 04 червня 2009 року вирішено передати ОСОБА_5 по

АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 190 кв. м у власність, а земельну ділянку площею 290 кв. м в оренду на 49 років із подальшим викупом. На земельній ділянці Черкаської міської ради площею 72 кв. м встановлено безоплатний, безтерміновий земельний сервітут на користь КП ВЖ РЕУ-3 під прохід до квартири, яка обліковувалась за

КП ВЖ РЕУ-3.

30 червня 2011 року Черкаською міською радою прийнято рішення «Про продаж громадянці ОСОБА_5 земельних ділянок по

АДРЕСА_1 », відповідно до якого вирішено продати громадянці ОСОБА_5 земельні ділянки загальною площею 290 кв. м по АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку 1 (кадастровий номер 7110136400:02:067:0074); земельну ділянку 2 (кадастровий номер 7110136400:02:067:0076); земельну ділянку 3 (кадастровий номер 7110136400:02:067:0075); земельну ділянку 4 (сервітут, кадастровий номер 7110136400:02:067:0077).

Із вказаного рішення вбачається наявність обтяження шляхом встановлення безоплатного, безтермінового земельного сервітуту на користь КП ВЖ РЕУ-3 щодо права проходу до квартири.

14 грудня 2011 року між Черкаською міською радою та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок за адресою:

АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_5 придбала зазначені земельні ділянки, загальною площею 290 кв. м.

Згідно вказаного договору купівлі-продажу щодо земельної ділянки із кадастровим номером 7110136400:02:067:0077 наявні обмеження в користуванні, а саме безоплатний безтерміновий земельний сервітут - право проходу до квартири.

На підставі рішення Черкаської міської ради № 2-663 від 30 червня

2011 року та договору купівлі-продажу земельних ділянок № 7244

від 14 грудня 2011 ОСОБА_5 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , а саме на земельні ділянки: площею 0,0136 га, площею 0,0052 га, площею 0,0030 га, площею 0,0072 га.

Згідно витягу з Поземельної книги про земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_1 від 08 грудня 2011 року, встановлено обтяження та зазначено про наявність земельного сервітуту на земельній ділянці під кадастровим номером 7110136400:02:067:0077 площею 72 кв. м.

24 липня 2015 року Управлінням планування та архітектури департаменту архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міської ради видано будівельний паспорт на будівництво прибудови до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області

від 09 березня 2107 року та постановою Верховного Суду від 23 жовтня

2019 року, у справі № 712/7931/16-ц визнано незаконним та скасовано зазначений будівельний паспорт, виданий на ім`я ОСОБА_5

ОСОБА_5 на земельній ділянці, на яку встановлений сервітут, звела споруду.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 15 лютого 2016 року у справі № 711/9540/14 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 72 кв. м відмовлено у позові, оскільки відповідно до вимог частини першої статті 101 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено сервітут, до іншої особи, а після приватизації ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:07:0077 площею 72 кв. м до неї, як до нового власника перейшли обтяження, встановлені рішенням Черкаської міської ради № 4-1202 від 04 червня 2009 року. Повторне встановлення вже існуючого земельного сервітуту законом не передбачено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 98 та 100 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У відповідності до частини першої статті 101 ЗК України та статті 403 Цивільного кодексу України (дал - ЦК України) дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Отже, земельний сервітут встановлюється відносно певного об`єкта і не залежить від власника цього об`єкта, оскільки його дія зберігається у разі переходу до іншої особи прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено (частина перша статті 401, частина шоста статті 403

ЦК України, частина перша статті 101 ЗК України).

Вказане узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними в постанові Верховного Суду

від 23 жовтня 2019 року у справі № 712/7931/16-ц.

Згідно з положеннями статей 386 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що до позивачіву зв`язку з набуттям права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка раніше належала КП ВЖ РЕУ-3, перейшло право користування сервітутом щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:067:0077 площею 72 кв. м, однак ОСОБА_5 звела споруду на вказаній земельній ділянці, що перешкоджає позивачам у вільному доступі до їх квартири, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні ділянкою, відносно якої встановлено сервітут.

В матеріалах справи відсутні відомості про припинення, на час ухвалення оскаржених судових рішень, земельного сервітуту щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:067:0077 (стаття 406 ЦК України, стаття 102 ЗК України).

При цьому, суди правильно врахували, що будівельний паспорт, виданий ОСОБА_5 , який фактично санкціонує забудову земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:067:0077, визнано незаконним та скасовано судовими рішення у справі № 712/7931/16.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 712/7931/16, відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_5 та залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вказав, що до позивачів у зв`язку з одержанням права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , від КП ВЖ РЕУ-3 перейшов сервітут стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:067:0077,

площею 72 кв. м, який встановлено рішенням Черкаської міської ради

від 04 червня 2009 року №4-1202.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено зокрема статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16-ц, від 17 вересня 2018 року у справі № 686/3104/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 379/794/16-ц, від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17,

від 14 березня 2018 року у справі № 551/176/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 369/3190/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 740/737/15, є необґрунтованими, адже на відміну від вказаних справ, у розглядуваній справі не вирішується питання щодо встановлення земельного сервітуту, який вже встановлено та існував на час набуття ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110136400:02:067:0077 площею 72 кв. м.

Також є необґрунтованим посилання заявника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17, оскільки в цій справі ухвалене судове рішення за інших фактичних обставин та щодо іншого предмету спору - визнання недійсними договорів оренди.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на помилкове стягнення із неї судом першої інстанції судових витрат, оскільки, стягуючи із ОСОБА_5 судовий збір за подання позову в розмірі 551,20 грн, суд обґрунтовано виходив із того, що задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру.

Доводи заявника, що судами не дотримано пропорційності між метою та засобами, які використовуються для її досягнення, є необґрунтованими, зважаючи на те, що будучи обізнаною про наявність земельного сервітуту, до його припинення ОСОБА_5 мала б утриматися від зведення споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:02:067:0077.

Аргументи касаційної скарги стосовно недослідження судами наявності доступу до квартири позивачів без використання земельної ділянки ОСОБА_5 на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, оскільки у розглядуваній справі вимоги про припинення земельного сервітуту не заявлялись та не вирішувались.

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і посилання заявника на те, що резолютивна частина оскарженого рішення є незрозумілою. Порядок вирішення питання про роз`яснення судового рішення передбачено статтею 271 ЦПК України.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою судові рішення позивачами в касаційному порядку не оскаржувались.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення районного суду та постанови апеляційного суду без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного м. Черкаси від 24 січня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников