Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 711/2892/19-ц

провадження № 61-17989св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на постанову Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 30 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до якого відповідач подарував їй 11/50 частин жилого блоку (секції) 1-8, кімнати № № 6, 7 у гуртожитку , що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 .

Насправді між нею та ОСОБА_2 було досягнуто згоди та усної домовленості щодо істотних умов договору купівлі-продажу вказаних жилих приміщень, проте виключно з метою зменшення податкового навантаження і оптимізації коштів, а також через її правову необізнаність, при оформленні договору купівлі-продажу, було вирішено оформити правочин у формі договору дарування.

З урахуванням того, що воля відповідача була направлена не на дарування, а саме на продаж нерухомості, оскільки вони є зовсім сторонніми людьми і до укладення договору не були знайомі, крім того, вона сплатила кошти за придбання жилих приміщень, тобто майно перейшло до неї шляхом купівлі-продажу, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила визнати договір дарування частини жилого блоку (секції) 1-8, кімнати № № 6, 7 у гуртожитку , що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 , укладений між нею та ОСОБА_2 30 жовтня 2017 року, удаваним правочином, укладеним з метою приховання договору купівлі-продажу; визнати, що між нею та ОСОБА_2 30 жовтня 2017 року було укладено договір купівлі-продажу жилого блоку (секції) 1-8, кімнати № № 6, 7 у гуртожитку, що знаходиться в будинку

АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено достовірними і належними доказами, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, а також те, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені, укладеним між ними договором дарування, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину удаваним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Чубиним О. М., задоволено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2019 року скасовано. Позов задоволено. Визнано удаваним договір дарування частини жилого блоку (секції) 1-8, кімнати № № 6, 7 у гуртожитку , що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 , укладений 30 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою приховування договору купівлі-продажу вказаної нерухомості. Визнано, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було фактично укладено договір купівлі-продажу жилого блоку (секції) 1-8, кімнати № № 6, 7 у гуртожитку, що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що насправді між сторонами було укладено не договір дарування, а договір купівлі-продажу нерухомого майна, що визнав відповідач. Договір купівлі-продажу, який дійсно укладено між сторонами, не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому не вбачається перешкод для визнання оформленого договору дарування удаваним, тобто таким який приховує інший правочин, що насправді вчинений.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2019 року заступник прокурора Черкаської області подав до Верховного суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасоване.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 206 ЦПК України безпідставно прийняв визнання відповідачем позову, оскільки на час розгляду справи було достовірно відомо про існування судового рішення щодо визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-5 КУпАП, накладення на неї адміністративного стягнення з конфіскацією подарунків на користь держави, а саме спірної частини жилого блоку. При цьому, судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що визнання позову відповідачем зачіпає майнові права держави Україна та її інтереси в частині забезпечення невідворотності покарання за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією. Уклавши та посвідчивши у нотаріуса саме договір дарування, зареєструвавши на підставі нього право власності на набуте нерухоме майно та протягом тривалого часу не заявляючи про дефекти такого договору, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створили ситуацію правової визначеності не тільки для себе, а й для Держави та інших фізичних і юридичних осіб. Лише після того, як спірне майно опинилося під загрозою конфіскації на користь держави України у межах Закону України «Про запобігання корупції»,

ОСОБА_1 ініціювала позов про визнання правочину удаваним, який під час апеляційного перегляду визнав відповідач.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

11 листопада 2019 року адвокатом Чубиною О. М. в інтересах ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції законною й обґрунтованою, оскільки в дійсності між сторонами було укладено договір купівлі-продажу жилих приміщень, які були передані позивачу відповідачем, а позивачем, у свою чергу, на користь відповідача була сплачена їх вартість, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області, в якому заявник також просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи № 711/2892/19 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 30 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, за умовами якого відповідач подарував та передав безоплатно позивачу 11/50 частин жилого блоку (секції) 1-8, кімнати № № 6, 7 у гуртожитку , що знаходиться у будинку

АДРЕСА_2 .

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицькою Е. А. 30 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 14 договору дарування сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. Договір укладається ними без застосування обману чи приховання фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються цим договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі. Сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов цього договору.

31 жовтня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на

11/50 частин жилого блоку (секції) 1-8, кімнати № № 6, 7 у гуртожитку , що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею

38, 4 кв. м, жилою площею 22, 7 кв. м.

У матеріалах справи наявна копія розписки, складеної від імені ОСОБА_2 , відповідно до якої відповідач отримав від позивача 39 908 грн за продані ним кімнати в гуртожитку № № 6, 7. Дата складання у розписці відсутня, зазначено дату формування - 31 жовтня 2017 року.

Оригінал розписки до суду першої інстанції надано не було.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника прокурора Черкаської області підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Оскаржувана постанова апеляційного суду вказаним вимогам статті 263 ЦПК України відповідає не в повній мірі.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Лише за відсутності належних обґрунтувань відповідачів (дарувальника та обдаровуваного) щодо дійсного наміру укладення саме договору дарування можна дійти висновку про те, що позивач не обґрунтував удаваності правочину.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Суд першої інстанції врахувавши вимоги вказаних норм права й встановивши, що укладаючи спірний договір дарування, сторони договору повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу; позивач не обґрунтувала удаваності договору дарування жилих приміщень з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваним.

Апеляційний суд не врахував наведених положень законодавства та обставин справи й скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції були належним чином оцінені подані сторонами докази, правильно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року скасувати.

Рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 31 травня

2019 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун