Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 711/4004/19

провадження № 61-2485св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко Ольга Анатоліївна,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року в складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Карпенко О. В., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив: встановити факт постійного проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 липня 2013 року, видане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 ; визнати за ним та за відповідачем право власності на 1/2 частину спадкового майна - по 51/200 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , за кожним.

В обґрунтування позову зазначав, що з 20 лютого 1992 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка з дня свого народження і по день смерті постійно проживала разом зі своєю матір`ю ОСОБА_5 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

22 травня 2009 року ОСОБА_5 було складено заповіт, посвідчений нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А. О., та зареєстрований в реєстрі за № 1917, відповідно до якого вона заповіла все своє майно дочці ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 51/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина ОСОБА_4 .

В шестимісячний термін, а саме 24 жовтня 2012 року він звернувся до Другої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини.

Оскільки ОСОБА_4 померла, не встигнувши прийняти спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 в шестимісячний термін, він вважав, що успадкував 1/ 2 частину вказаного будинку після смерті своєї тещі ОСОБА_5 за правилами спадкової трансмісії відповідно до статті 1276 ЦК України.

З метою належного оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (за спадковою трансмісією), а саме на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що залишився після смерті ОСОБА_5 , він звернувся до Другої державної нотаріальної контори, однак з постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 31 жовтня 2018 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з наведеним він звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 липня 2013 року, зареєстроване в реєстрі за № 3-563, та визнати за ним право власності на 1/2 частину спадкового майна.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2019 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за правом спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_5 відмовлено.

Судом під час розгляду зазначеної справи встановлено, що на момент смерті ОСОБА_5 разом з нею постійно проживала ОСОБА_4 , яка не подала заяву про відмову від прийняття спадщини, тому є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 ..

У березні 2019 року він повторно звернувся до Другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на 51/200 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд на АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті його дружини ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 березня 2019 року № 704/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з огляду на те, що він документально не підтвердив постійне проживання ОСОБА_4 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також не надав правовстановлюючий документ на майно, що належало померлій.

Після смерті ОСОБА_4 залишились два спадкоємці першої черги - він та їх син ОСОБА_2 .

Всупереч тому, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 в силу статті 1268 ЦК України, нотаріусом Другої державної нотаріальної контори було безпідставно видано лише одне свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на ім?я ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт постійного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнав відповідач в судовому засіданні, вказана обставина була також встановлена рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2019 року в справі № 711/7174/18.

ОСОБА_1 пропустив позовну давність на звернення до суду з вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, тому позов в іншій частині підлягає залишенню без задоволення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року (провадження № 6-84цс14), 21 січня 2015 року (провадження № 6-215цс14), від 01 березня 2017 року (провадження № 6-2122цс16), постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року в справі № 296/10637/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 755/15702/17, від 19 листопада 2020 року в справі № 686/23049/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказував, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 на підставі статті 1268 ЦК України, однак нотаріусом Другої державної нотаріальної контори 26 липня 2013 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом (за спадковою трансмісією) після смерті ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , відтак вищевказане свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним, оскільки порушує його спадкові права.

Початок перебігу позовної давності відповідно до статті 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення в заінтересованої особи права на звернення до суду з позовом.

Він проживав та безперешкодно користувався спірним будинком і про порушення свого права йому стало відомо після того, як Придніпровський районний суд м. Черкаси дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , і до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила спадкової трансмісії, а також після отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 березня 2019 року № 704/02-31. Враховуючи наведене, він не пропустив позовну давність.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а й за інших підстав, зокрема, порушення прав інших осіб у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину.

Судові рішення в частині вирішення вимог про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Придніпровського районного суду м. Черкаси.

05 травня 2021 року справа № 711/4004/19 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 20 лютого 1992 року перебував зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка з дня свого народження і по день смерті постійно проживала разом зі своєю матір`ю ОСОБА_5 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

22 травня 2009 року ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно своїй дочці ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 51/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина позивача - ОСОБА_4 .

24 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 липня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-563, спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 . Спадщина, на яке видано свідоцтво, складається з права власності на 51/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було роз`яснено, що на спадкове майно (житловий будинок) вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 його сину ОСОБА_2 .

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2019 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за правом спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_5 .

В березні 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 51/200 частку у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що залишилися після смерті його дружини ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою державного нотаріуса від 23 березня 2019 року № 704/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з огляду на те, що він документально не підтвердив постійне проживання ОСОБА_4 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також не надав правовстановлюючий документ на майно, що належало померлій.

Cуди встановили, що ОСОБА_1 був обізнанийпро оформлення сином ОСОБА_2 спадкових прав на спірний будинок, місце проживання позивача було зареєстроване у вказаному будинку з 20 серпня 2013 року за домовленістю з ОСОБА_2 після отримання останнім свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , до виникнення конфлікту між сторонами та порушення кримінальних справ ОСОБА_1 не мав наміру оформлювати спадкові права на частину будинку АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами та показаннями свідків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За приписами статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

При цьому, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,

§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 було відомо про оформлення ОСОБА_2 спадкових прав на спірний будинок та отримання ним свідоцтва про право на спадщину з 2013 року, а з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та визнання права власності він звернувся у 2019 році, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року в справі № 296/10637/15-ц, від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 755/15702/17, від 19 листопада 2020 року в справі № 686/23049/17.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року (провадження № 6-84цс14), 21 січня 2015 року (провадження № 6-215цс14), від 01 березня 2017 року (провадження № 6-2122цс16) не приймаються судом до уваги, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко