№ 711/5092/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа 711/5092/17

провадження № 61-47262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Черкаський шовковий комбінат»,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Дочірнє підприємство «Ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2018 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року приватне акціонерне товариство «Черкаський шовковий комбінат» (далі - ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат») звернулося до відповідачів з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат» є власником цілісного майнового комплексу на підставі договору купівлі-продажу № 3-5951 від 29 листопада 1993 року, затвердженого Першою державною нотаріальною конторою м. Черкаси та акту прийому передачі від 09 лютого 1994 року.

ОСОБА_5 з 21 липня 1986 року по 27 липня 2005 року працювала в АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат» та звільнена за згодою сторін на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України.

На підставі розпорядження адміністрації АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат» від 01 липня 1993 року ОСОБА_6 та членам її сім`ї ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) надана для проживання кімната АДРЕСА_1 . На вселення в дану кімнату був виданий ордер, оскільки ОСОБА_5 була працівником комбінату.

В подальшому розпорядженням № 206 від 12 липня 2000 року адміністрацією АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат» надано дозвіл на вселення сім`ї відповідача в кім. АДРЕСА_2 . Сім`я ОСОБА_9 була відразу перереєстрована в дану кімнату, де зареєстрована і по даний час.

Крім того, наймачем кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку є ОСОБА_10 , що підтверджується розпорядженням Черкаського шовкового комбінату за № 359 від 15 березня 2004 року. З 2003 року ОСОБА_10 проживає та зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_2 разом зі своєю дочкою ОСОБА_11 та онукою ОСОБА_12 , сплачує за житлово-комунальні послуги. Разом з її родиною в даній кімнаті зареєстровані, але не проживають з 2003 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Особисті речі та майно сім`ї ОСОБА_9 в кімнаті № НОМЕР_1 відсутні. Даний факт підтверджується актом обстеження житлових умов від 22 листопада 2016 року, довідкою № 219 від 24 листопада 2016 року та актом від 10 червня 2013 року.

Факт самовільного зайняття кімнат в гуртожитку АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 сім`єю ОСОБА_9 підтверджується актом від 01 липня 2003 року та актом від 19 липня 2007 року про те, що сім`я ОСОБА_9 проживає в цих кімнатах з 2004 року (у період 2003 року було зроблено самовільне перепланування боксу та душу) без дозволу адміністрації АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат».

Отже на час звернення до суду відповідачі в кімнаті № 37 не проживають без поважних причин та вибули з неї добровільно на інше місце проживання.

Уточнивши позовні вимоги в ході розгляду справи та посилаючись на статті 71 72 107 ЖК України, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не проживали у спірному житлі з поважних причин, а саме: у зв`язку з тим, що у кімнаті № НОМЕР_1 площею 11,4 кв. м зареєстровано 7 осіб, що об`єктивно унеможливлює їх спільне проживання на цій площі, заяви ОСОБА_2 щодо перереєстрації у кімнати № НОМЕР_2 гуртожитку залишені директором ДП «РЕУ ЧШК» без реагування. Крім того, при зверненні з вказаним позовом позивач послався на статтю 71 та статтю 107 ЖК України, проте суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням лише з однієї підстави, передбаченої або статтею 71, або статтю 107 ЖК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат» залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі з об`єктивних причин не мали змоги проживати в № 37 гуртожитку. Разом з тим, встановлення поважності причин не проживання у житлі понад шість місяців є основною умовою застосування статті 71 ЖК України. Крім того апеляційний суд погодився з позицією районного суду щодо недоведення факту вибуття відповідачами на інше постійне місце проживання. Будь-яких документальних підтверджень наявності у відповідачів постійного місця проживання в матеріалах справи не міститься.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2018 року ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачі в кімнаті АДРЕСА_5 не проживають без поважних причин та вибули з неї добровільно на інше місце проживання в 2003 році, і на підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Судами залишена поза увагою уточнююча позовна заява позивача. Крім того, суди вийшли за межі предмета спору та в рішенні встановили факт поважності пропуску строку не проживання відповідачів у гуртожитку понад 6 місяців, хоча із зустрічним позовом відповідачі не зверталися.

Відзив до суду касаційної інстанції не поданий

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 711/5092/17 з Придніпровського районного суду м. Черкаси.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат» є балансоутримувачем гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно з розпорядженням № 206 від 12 липня 2000 року АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат» ОСОБА_6 поселено в гуртожиток по АДРЕСА_7 .

Згідно з розпорядженням № 359 від 15 березня 2004 року АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат» ОСОБА_10 поселено в гуртожиток по АДРЕСА_7 .

Як вбачається з довідки ДП РЕУ «Черкаський шовковий комбінат» № 219 від 24 листопада 2016 року, ОСОБА_10 дійсно зареєстрована по АДРЕСА_7 . Разом з нею зареєстровані: дочка - ОСОБА_11 , внучка - ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 фактично проживають за вищезазначеною адресою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

З акта обстеження житлових умов від 22 листопада 2016 року, що затверджений директором ДП «РЕУ-ЧШК» вбачається, що в кімнаті № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_8 проживає та сплачує за житлово-комунальні послуги ОСОБА_10 . В кімнаті знаходяться особисті речі ОСОБА_10 . Встановлено, що громадянка ОСОБА_2 та її сім`я, які зареєстровані в кімнаті № НОМЕР_1 по АДРЕСА_8 не проживають в даній кімнаті з 2003 року по теперішній час. Особисті речі і майно гр. ОСОБА_2 та її сім`ї в кімнаті № НОМЕР_1 відсутні.

Як вбачається з акта від 10 червня 2013 року, затвердженого директором ДП «РЕУ-ЧШК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не проживають в кімнаті АДРЕСА_2 з 2003 року. За останні шість місяців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були відсутні, особистих речей і майна в кімнаті № НОМЕР_1 не має. На підприємстві не працюють, за житлово-комунальні послуги не сплачують.

У липні 2003 року з дозволу і допомоги коменданта гуртожитку проведено переселення мешканців гуртожитку в результаті чого сім`я ОСОБА_2 переселилася в кімнати гуртожитку №№ НОМЕР_3 - НОМЕР_4 .

З акта від 19 липня 2007 року вбачається, що сім`я ОСОБА_2 проживає в кімнатах № НОМЕР_2 з 2004 року. За період проживання в цих кімнатах сім`я ОСОБА_2 не повністю сплачує за проживання в гуртожитку.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року встановлено, що в спірній кімнаті № НОМЕР_1 площею 11,4 кв. м зареєстровано 7 осіб, що унеможливлює їх спільне проживання на цій площі. Тоді як, наказом ДП «РЕУ ЧШК» № 47 від 01 серпня 2003 року визначено, що кількість ліжко-місць в кімнаті визначається площею кімнати поділеної на 6 кв. м.

ОСОБА_2 неодноразово (20 травня 2005 року, 21 липня 2005 року, 15 березня 2006 року, 25 квітня 2007 року) зверталася до директора ДП «РЕУ ЧШК» з проханням перереєструвати її та членів її родини в кімнатах № НОМЕР_2 гуртожитку. Вказані звернення залишені без належного реагування.

У період із травня 2003 року по червень 2017 року ДП «РЕУ ЧШК» здійснюється нарахування та облік вартості оплати за житло з розрахунку використання ОСОБА_2 трьох кімнат № № 41-43, що підтверджується відповідною обліковою відомістю.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку поважних причин не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені норми матеріального та процесуального права, обставини справи, а саме, що позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви, зокрема, що відповідачі без поважних причин більше шести місяців не проживали у спірному житловому приміщенні, дійшли правильного висновку, що останні не могли користуватись житлом постійно з поважних причин, зокрема, через те, що в спірній кімнаті № НОМЕР_1 площею 11,4 кв. м зареєстровано 7 осіб, що унеможливлює їх спільне проживання на цій площі, тоді як наказом ДП «РЕУ ЧШК» № 47 від 01 серпня 2003 року визначено, що кількість ліжко-місць в кімнаті визначається площею кімнати поділеної на 6 кв. м.

Таким чином сам факт не проживання відповідачів у спірному житлі не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним житлом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 2-8267/2005 (провадження № 61-30452св18).

Отже доводи касаційної скарги про вихід судами за межі предмета спору у зв`язку із встановленням факту поважності пропуску строку не проживання відповідачів у гуртожитку понад 6 місяців, є безпідставними.

Крім того, як вбачається з уточненої позовної заяви, однією з підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, представник позивача посилалася на статтю 107 ЖК України.

Відповідно до частини другої статті 107 ЖК Української РСР у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недоведення факту вибуття відповідачами на інше постійне місце проживання. Будь-яких документальних підтверджень наявності у відповідачів постійного місця проживання в матеріалах справи не міститься.

Також суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що виходячи з принципу диспозитивності позивач вправі сам визначати позовні вимоги та їх підстави. Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої статтею 71 або статтею 107 ЖК Української РСР. Тому, позивачу слід визначити одну з двох підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов