ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

справа № 711/5370/21

провадження № 61-5146св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги,- ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Орленка Володимира Васильовича на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Новікова О. М., Сіренка Ю. В., та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Скіця Станіслава Миколайовича на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту та шлюбу недійсними.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Під час оформлення своїх спадкових прав йому стало відомо, що 30 грудня 2020 року його батько склав заповіт, яким усе належне йому майно заповів ОСОБА_2 .

Крім того, цього ж дня з використанням послуги «шлюб за добу» його батько зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 .

При цьому, він як син ні про заповіт, ні про весілля не знав.

Отже, вважає, що його батько, складаючи заповіт на ОСОБА_2 та укладаючи з нею шлюб, діяв, не усвідомлюючи значення своїх дій та не маючи змоги ними керувати, адже він тяжко хворів та приймав сильнодіючі медичні препарати.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 30 грудня 2020 року, номер у спадковому реєстрі № 67030285, яким він все належне йому майно заповів ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним шлюб, зареєстрований 30 грудня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис 1779.

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона з 01 березня 2006 року проживала спільно із ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу впродовж 15 років до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З 07 грудня 2012 року вона була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини підтверджуються, зокрема, такими фактами: її зверненням вночі 10 травня 2014 року за медичною допомогою щодо ОСОБА_4 , в якого трапився інфаркт; спільними відпочинками протягом багатьох років до 2014 року в Автономній Республіці Крим у м. Євпаторії, селище Новоозерне, де ОСОБА_4 мав власну квартиру; оплатою нею комунальних послуг за адресою їх проживання, а також місцем проживання матері ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на АДРЕСА_2 .

Після виявлення в грудні 2020 року у ОСОБА_4 важкої хвороби він вирішив скласти заповіт на ім`я ОСОБА_2 та укласти з нею офіційний шлюб.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 березня 2006 року до 30 грудня 2020 року.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 грудня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 березня 2006 року до 30 грудня 2020 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 вдруге без поважної причини не з`явився в судове засідання, а також не скористався своїм правом мати представника, який представляв би його інтереси та брав участь у судових засіданнях замість нього, не подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами справи.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 надала суду належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 березня 2006 року до 30 грудня 2020 року (дня реєстрації шлюбу), оскільки, їхні відносини мали характер сімейних та були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 грудня 2023 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2023 року доповнено вказівкою про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, у лютому 2024 року ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2023 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 грудня 2023 року, оскільки вважав, що цими судовими рішеннями вирішенні питання про його права та обов`язки.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2024 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2023 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 грудня 2023 року у даній справі.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предмет спору у цій справі, в якій подано апеляційну скаргу, щодо визнання недійсними заповіту ОСОБА_4 від 30 грудня 2020 року та шлюбу, зареєстрованого 30 грудня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ніяким чином не стосується того обсягу правовідносин, що виникли між скаржником ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з приводу погашення заборгованості спадкоємцем позичальника перед його кредитором, адже відповідні відносини мають різне правове регулювання, зокрема за статтями 1257 1281 ЦК України, статтею 293 ЦПК України та інші фактичні підстави виникнення.

Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Скіця С. М. про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі задоволено частково.

Доповнено постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у даній справі вказівкою про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи.

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до протоколу судового засідання від 19 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Скіць С. М. брав участь у судовому засіданні протягом 25 хвилин, крім того, правова позиція представника відповідача при перегляді справи апеляційним судом вже сформована на підставі аргументів, наведених у суді першої інстанції, відтак, не потребує докладання особливих зусиль, враховуючи, що спір у справі по суті в апеляційному суді не вирішувався, апеляційний суд вважав, що розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн є необґрунтовано завищеним, тому підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У квітні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Орленко В. В. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2024 року і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Орленка В. В. мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не встановлено характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, зокрема, коли заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , не витребувано матеріали спадкової справи у нотаріуса та не досліджено наявні в ній документи, не встановлено коло спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , наявність у спадкоємців права на спадкування та коли спадкоємці зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та/або про відмову від прийняття спадщини, коли звертався до нотаріуса з претензією кредитор спадкодавця тощо. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що права ОСОБА_3 не порушені, апеляційний суд обґрунтував на припущеннях, без посилання на конкретні докази, що суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України.

Також судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки прийнято судове рішення про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у формі постанови.

Підставою касаційного оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) та у постановах Верховного Суду від 03 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18), від 22 січня 2020 року у справі № 344/13973/17 (провадження № 61-12476св19), від 12 березня 2020 року у справі № 653/4595/17 (провадження № 61-46648св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20), від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а (провадження № К/9901/14143/19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 522/2736/16-ц (провадження № 61-13633св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 423/2673/12 (провадження № 61-9341св21), від 01 березня 2023 року у справі № 757/55549/17 (провадження № 61-1294св22), від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22), від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23), від 20 березня 2024 року у справі № 201/10689/23 (провадження № 61-16879св23).

У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Скіць С. М. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд змінити додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, збільшивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 30 000,00 грн.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Скіця С. М. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить підстав наявності в нього права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому очевидним є висновок про явно безпідставне звернення з апеляційною скаргою, що є зловживанням ним процесуальними правами.

Крім того, судом апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано зменшено розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки зменшення цих витрат може бути виключно з підстав, про які зазначає сторона, яка заявляє про їх зменшення.

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Скіця С. М. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що в апеляційній скарзі ОСОБА_3 було відсутнє будь-яке обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

Таким чином, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судові рішення без змін як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Орленка В. В. на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2024 року у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Скіця С. М. на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Орленка В. В. та представника ОСОБА_2 - адвоката Скіця С. М. не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо постанови суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

У справі, що переглядається в касаційному провадженні, судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 квітня 2023 року зміненим постановою Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 711/5299/21 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики зі спадкоємця задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в межах вартості спадкового майна в розмірі 5 500 000,00 грн, судовий збір у розмірі 11 350,00 грн та витрати пов`язані із правовою допомогою в розмірі 15 000,00 грн.

Тому ОСОБА_3 вважав, що оскаржуваним судовим рішенням у справі № 711/5370/21, яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 березня 2006 року до 30 грудня 2020 року, порушено його права та обов`язки.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г та постановах Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 911/2635/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 712/13890/15 (провадження № 61-6202св21), від 15 вересня 2023 року у справі № 756/9793/20 (провадження № 61-5524св23), від 12 червня 2024 року у справі № 902/72/23.

З огляду на наведене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи впливає оскаржуване судове рішення безпосередньо на інтереси та (або) обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на інтереси та (або) обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 142/206/21 (провадження № 61-17098св23).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 судом першої інстанції у цій справі № 711/5370/21 не розглядалися та не вирішувалися, що є підставою для закриття апеляційного провадження, оскільки право на апеляційне оскарження у ОСОБА_3 відсутнє.

Також колегія суддів Верховного Суду вважає, за необхідне зазначити, що порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає в тому, що прийнято постанову про закриття апеляційного провадження, а не ухвалу, не впливає на правильність вирішення справи в цілому.

Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що представником ОСОБА_2 - адвокатом Скіцем С. М. на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано суду такі докази: договір про надання правової допомоги від 12 вересня 2021 року, укладений між Скіцем С. М. та ОСОБА_2 ; акт наданих послуг № 1 від 25 березня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 12 вересня 2021 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 25 березня 2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордера від 25 березня 2024 року на суму 30 000,00 грн.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Орленко В. В. подав до суду апеляційної інстанції заперечення про стягнення витрат на правничу допомогу, в якому просив відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Скіця С. М. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу, оскільки витрати, які просить стягнути представник ОСОБА_2 - адвокат Скіць С. М., є явно завищеними і не відповідають складності справи (т. 3, а. с. 54, 55, 69, 70).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанцій про те, що суд, врахувавши обсяг, вартість та співрозмірність заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, оцінив витрати ОСОБА_2 з урахуванням всіх аспектів складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення справи та підготовку відзиву як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, врахувавши також заперечення іншої сторони щодо стягнення витрат на правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційних скаргах.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Орленка Володимира Васильовича залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Скіця Станіслава Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2024 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник