ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 711/6788/23

провадження № 61-2190св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Черкаського апеляційного суду від 09 січня 2024 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

Історія справи

Короткий зміст заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

На обґрунтування заяви зазначала, що вона у період з 15 травня 2004 року до 15 жовтня 2008 року та з 15 грудня 2012 року до 23 грудня 2022 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Вони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Починаючи з літа 2022 року ОСОБА_2 у спілкуванні з нею вдавався до словесних образ, погроз та приниження, а у вересні 2022 року під час конфлікту він застосував до неї фізичну силу і завдав їй тілесних ушкоджень.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 разом з двома дітьми була вимушена залишила спільне місце проживання та переїхати до своєї матері. При цьому ОСОБА_2 забороняє їй без його дозволу користуватись речами спільного побуту, які зберігаються за місцем їх спільного проживання.

Навесні 2023 року ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство відносно їх доньки, коли та хотіла взяти деякі особисті речі та одяг з квартири.

ОСОБА_1 наголошувала, що ОСОБА_2 застосовував економічне, психологічне та фізичне насильство відносно неї та їх доньки. З метою уникнення у майбутньому домашнього насильства, забезпечення безпеки її та дітей, вона звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:

заборонити ОСОБА_2 строком на шість місяців перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше одного кілометра до місця спільного проживання за вказаною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено захід тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та покладено на нього терміном на три місяці наступні обов`язки:

заборонити перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити наближатись на відстань менше 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд встановив, що між заявницею та її колишнім чоловіком існує конфлікт та вкрай напружені стосунки. ОСОБА_2 допускав переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення заявниці. Про це свідчить агресивне водіння поряд із заявницею, фіксування в нічний час місця паркування автомобіля, який перебуває у користуванні заявниці, спостереження за її фактичним місцем перебування, зміст текстових повідомлень при переписках між заявницею, ОСОБА_2 і їх донькою.

Також суд вважав обґрунтованими доводи заявниці про те, що з боку ОСОБА_2 мали місце прояви психологічного насильства на адресу їх доньки під час конфлікту, що відбувся у їхній квартирі 12 квітня 2023 року. Вказане обумовило погіршення стосунків між ОСОБА_2 та донькою.

Суд першої інстанції зробив висновок про наявність у поведінці ОСОБА_2 ознак економічного насильства відносно заявниці та їх дітей. Зазначене обумовлюється тим, що вони обмежені у вільному доступі до квартири, яка була місцем їх спільного проживання, а також у вільному доступі та користуванні речами побутового вжитку, які знаходяться у цій квартирі. В цьому контексті суд звернув увагу, що зазначена квартира є об`єктом спільної сумісної власності заявниці та ОСОБА_2 , а отже вони мають однаковий обсяг прав щодо цього житла.

Обґрунтованими суд вважав і доводи заявниці про те, що з боку ОСОБА_2 мали місце дії, які мають ознаки фізичного насильства стосовно неї та їх доньки.

Суд першої інстанції вказав, що є обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявниці Тому дійшов висновку про необхідність видачі обмежувального припису відносно заінтересованої особи ОСОБА_2 шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 09 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.

При зверненні до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вказувала, що він вчиняє щодо неї та їх дітей фізичне, економічне та психологічне насильство, створює конфліктні ситуації, що підтверджується належними доказами, зокрема обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. У зв`язку з викладеним є ймовірність того, що ОСОБА_2 в майбутньому вчинятиме щодо заявниці та їх дітей домашнє насильство.

Апеляційний суд виходив з того, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного, економічного та психологічного насильства. Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Разом з цим саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції вказав, що заявниця фактично посилалася на застосування відносно неї колишнім чоловіком ОСОБА_2 психологічного, економічного та фізичного насильства. Дійсно, між колишнім подружжям склалася конфліктна ситуація, а наразі триває судовий процес стосовно поділу їх спільного майна. Проте ОСОБА_1 не доведено вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насильства відносно неї та дітей. Доказів того, що ОСОБА_2 примусово позбавив її житла разом з дітьми нею не надано, як і не надано доказів перешкоджання у доступі, можливості проживати у квартирі та використовувати спільні і особисті речі.

Крім того, суд вказав, що притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не є безумовною підставою для застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки після 12 квітня 2023 року відсутні відомості про будь-які конфлікти між заявником та заінтересованою особою, та продовження вчинення ним домашнього насильства.

Звернувшись до суду 22 вересня 2023 року, ОСОБА_1 не обґрунтувала, які саме дії ОСОБА_2 після 12 квітня 2023 року (дата вчинення домашнього насильства відносно доньки) стали підставою для подання до суду заяви про видачу обмежувального припису.

На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції безпідставно виходив із наявності доказів ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства, зважаючи на те, що такі факти мали місце у вересні 2022 року та у квітні 2023 року, а заявниця звернулася до суду із цією заявою лише у вересні 2023 року.

Оцінюючи межі втручання у права і свободи кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи, апеляційний суд взяв до уваги, що матеріали справи не містять інформації про наявність у ОСОБА_2 іншого житла, ніж те, заборонити перебуватиу якому просить заявниця.

Суд апеляційної інстанції вказав, що докази надані заявницею, зокрема постанова про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, обвинувальний акт, підтверджує тривалий конфлікт між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Проте після встановлення фактичних обставин у справі суд вважав відсутніми докази продовження вчинення насильства з боку ОСОБА_2 відносно колишньої дружини та доньки, а тому видача обмежувального припису є недоцільною.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції застосував норми пунктів 3, 4, 7, 14 та 17 частини першої статті 1, частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. При цьому суд безпідставно розтлумачив факти домашнього насильства як конфлікт, в той час як ці поняття не є тотожними;

апеляційний суд зробив взаємовиключні висновки, а саме: що наявні у матеріалах справи докази свідчать лише про конфлікт між заявницею і ОСОБА_2 та одночасно, що ті самі документи підтверджують факти насильства у вересні 2022 року та квітні 2023 року. Проте суд не вказав, яким чином постанова Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, підтверджує конфлікт ОСОБА_2 із заявницею, коли у самій постанові встановлено застосування ним психологічного та фізичного насильства щодо їх доньки;

суд апеляційної інстанції помилково вказав, що, звернувшись до суду 22 вересня 2023 року, заявниця не обґрунтувала, які саме дії ОСОБА_2 після 12 квітня 2023 року (дата вчинення домашнього насильства відносно доньки) стали підставою для подання заяви до суду. Факти насильства мали місце у вересні 2022 року та у квітні 2023 року, а заявниця звернулася до суду із заявою лише у вересні 2023 року. Домашнє насильство є підставою для застосування обмежувального припису у разі його тривалого характеру, а судам слід надавати оцінку в тому числі доказам тривалості та системності протиправної поведінки кривдника; того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку. Оцінці підлягають не окремі епізоди фізичного насильства чи проміжок часу, що минув до звернення до суду. Натомість, оцінюватись має тривалість поведінки кривдника та його реакція на позасудові заходи, що вживаються постраждалою особою. Крім того, при оцінці ризиків суду слід врахувати поведінку кривдника, як до так і після звернення постраждалої особи до суду. Таким чином, апеляційний суд оцінив не поведінку ОСОБА_2 в цілому, а виключно два епізоди фізичного насильства відносно заявниці та їх доньки, та не дослідив усі наявні у справі докази тривалого психологічного і економічного насильства;

апеляційний суд застосував норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 3 13 Конституції України, пункту 7 частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. При цьому найвища соціальна цінність, визначена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України (право на захист власності державою), що відповідає загальному інтересу суспільства, а тому допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом. Водночас відсутність у кривдника іншого житла не перешкоджає винесенню щодо нього обмежувального припису;

суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив наявні у справі докази вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насильства, а також докази наявності ризиків продовження та повторного вчинення домашнього насильства, зокрема: договір про надання соціальної послуги соціального супроводу/соціальної профілактики від 04 листопада 2022 року № 66; план соціального супроводу сім'ї (соціальна картка № 423); показання свідка ОСОБА_7 ; фотографії, надані самим ОСОБА_2 , які свідчать, що 06 та 07 жовтня 2023 року він стежив за автомобілем заявниці під час комендантської години. Крім того, заявниця залишила спільну квартиру разом із двома дітьми у листопаді 2022 року, після застосування ОСОБА_2 фізичної сили (у вересні 2022 року). У цей же час вона звернулася за психологічною допомогою. Таким чином, саме насильство зі сторони ОСОБА_2 змусило заявницю залишити спільне місце проживання разом із їхніми дітьми. Водночас ОСОБА_2 не надав доказів інших причин переїзду. Норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не визначають форм, у якій може відбуватися примусове позбавлення житла. Тому оцінка обставин справи на предмет примусового позбавлення житла відбувається за загальними правилами оцінки доказів. Проте апеляційний суд не надав оцінки сукупності вказаних доказів. Суд також проігнорував докази, які підтверджують вчинення ОСОБА_2 економічного насильства, зокрема копію електронного листування з донькою, в якому він прямо зазначав, що не дозволяє заявниці прийти за речами для дітей. Таким чином, ОСОБА_2 на власний розсуд визначав, кого з членів сім'ї допускати до спільної квартири та якими речами вони можуть користуватися.

Позиція інших учасників справи

У березні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

апеляційний суд належним чином дослідив подані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 докази, вивчив їхні аргументи та зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 не довела вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насилля відносно неї, їх дітей та існування ризиків вчинення насильства в майбутньому. Крім того, вона не надала докази того, що ОСОБА_1 примусово позбавив її та дітей житла, перешкоджає у доступі до нього, можливості проживати у квартирі та використовувати спільні і особисті речі;

доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не врахував викладені в постановах Верховного Суду висновки щодо застосування відповідних норм права, є необґрунтованими;

аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди ОСОБА_1 з прийнятою постановою апеляційного суду, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 711/6788/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У березні 2024 року справа № 711/6788/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22, від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 464/2376/22, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22; від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22, від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 464/2376/22, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 28 квітня 2020 року № 754/11171/19 (постанова), № 766/13927/20 (постанова від 17 лютого 2021 року), від 17 листопада 2021 року у справі у справі № 755/937/21, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 15 травня 2004 року до 15 жовтня 2008 року та з 15 грудня 2012 року до 23 грудня 2022 року перебували у зареєстрованому шлюбі і мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До 02 листопада 2022 року сторони разом з дітьми проживали у трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 . Право власності на цю квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2013 року Оскільки квартира була придбана в період шлюбу, то вона є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 та донька ОСОБА_4 мають зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання у вказаній квартирі, а ОСОБА_2 зареєстрований у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 .

Стосунки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стали погіршуватись з червня 2022 року, внаслідок чого між ними відбувались конфлікти через відсутність взаєморозуміння та претензії матеріального характеру один до одного, що призвело до втрати почуття поваги один до одного.

З вересня 2022 року за місцем спільного проживання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 регулярно мали місце суперечки та зауваження один до одного, що супроводжувалось взаємними образливими висловлюваннями та застосуванням фізичної сили.

22 вересня 2022 року о 22 год 45 хв ОСОБА_1 звернулася за медичною допомогою до КНП «Третя Черкаська міська лікарня ШМД». При огляді у неї були виявлені наступні тілесні ушкодження: травма голови зі струсом головного мозку, крововиливи обличчя, грудної клітки, верхніх кінцівок та правового стегна.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 23 вересня 2022 року

№ 02-01/649 за ступенем тяжкості відповідні тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Згідно з довідкою Черкаського РУП ГУ НП в Черкаській області від 21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 22 вересня 2022 року о 23 год 37 хв звернулась до Управління патрульної поліції в Черкаській області з повідомленням про домашнє насильство фізичного характеру з боку свого чоловіка ОСОБА_2 , що відбулося ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем їх проживання у помешканні за адресою: АДРЕСА_1 .

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (справа № 711/5124/22). Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 листопада 2022 року шлюбу між сторонами розірвано.

02 листопада 2022 року заявниця разом з дітьми переїхала проживати до помешкання своєї матері за адресою: АДРЕСА_4 . На час розгляду справи вони продовжують проживати за вказаною адресою, що підтверджується актом від 21 лютого 2023 року, складеним ОСББ «Благовісна 421».

04 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського міського центру соціальних служб, де уклала договір про надання соціальної послуги для отримання допомоги з питання подолання домашнього насильства та сприяння психосоціальної стабілізації.

12 квітня 2023 року близько 17 год 30 хв у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та його донькою ОСОБА_4 сталася конфліктна ситуація коли донька збирала речі, які хотіла забрати.

12 квітня 2023 року о 17 год 43 хв ОСОБА_2 зателефонував до поліції та повідомив, що донька поводиться неадекватно і провокує бійку.

Внаслідок таких подій працівниками поліції відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення від 12 квітня 2023 року за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. За змістом протоколу ОСОБА_2 вчинив відносно своєї доньки ОСОБА_4 фізичне та психологічне насильство, а саме на підвищених тонах спілкувався та відштовхував, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП.

12 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до травматологічного пункту КНП «Третя Черкаська міська лікарня ШМД». При огляді у нього були виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливів та саден лівої верхньої кінцівки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 13 квітня 2023 року

№ 02-01/314 за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Після зазначеної події і до теперішнього часу стосунки ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 значно погіршилися і вони вкрай рідко спілкуються.

Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року у справі № 711/2709/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті

173-2 КУпАП, але провадження у справі закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення.

05 травня 2023 року за заявою заявниці розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженню № 12023255330000564. За наслідками проведення досудового розслідування 19 червня 2023 року прокурор Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури склав обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною другою статті 125 КК України. Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що він 22 вересня 2022 року близько 19 год 00 хв, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, підійшов до ОСОБА_1 та наніс їй один прямий удар кистю правої руки в задню частину голови, в результаті чого вона впала та вдарившись об стілець, забила праве стегно. Після чого ОСОБА_2 , тримаючи правою рукою ОСОБА_1 за шию, ставши правим коліном на грудну клітку, наніс їй два бокових удари лівою рукою в область голови та ще близько п`яти хаотичних ударів обома руками по голові, спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, крововилив обличчя, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та крововилив грудної клітки, крововиливи верхніх кінцівок, крововилив правого стегна, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

12 червня 2023 року ОСОБА_2 направив заявниці листа з пропозицією поділу квартири АДРЕСА_3 .

На час розгляду справи між сторонами існує спір щодо поділу спільного сумісного майна, який розглядається судом.

Згідно з характеристикою від 03 жовтня 2023 року, складеною головою ОСББ «Нижня Горова 115», ОСОБА_2 позитивно характеризується за місцем проживання.

Позиція Верховного Суду

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису,суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), на яку посилається ОСОБА_1 , вказано, що «стаття 4 Закону визначає основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, стаття 22 Закону - права постраждалої дитини. З огляду на конструкцію та логічну побудову вказаних статей, закон захищає дітей у тому випадку, коли вони є постраждалими. Відповідно до статті 1 Закону, дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства. Отже, обставини, які визначають статус дитини як постраждалої особи, в тому числі і те, що особа стала свідком (очевидцем) таких подій, мають бути доведені належними та допустимими доказами. Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIIIапеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2 , як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1 , з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 911 КК України».

Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)).

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вказувала, що він вчиняє щодо неї та їхніх дітей фізичне, економічне та психологічне насильство, створює конфліктні ситуації, що підтверджується належними доказами, зокрема обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. На переконання заявниці, є ймовірність того, що ОСОБА_2 в майбутньому вчинятиме щодо неї та їх дітей домашнє насильство;

апеляційний суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як між колишнім подружжям склалася конфліктна ситуація, наразі триває судовий процес стосовно поділу їх спільного майна;

ОСОБА_1 при зверненні до суду 22 вересня 2023 року не обґрунтувала, які саме дії ОСОБА_2 після 12 квітня 2023 року стали підставою для подання заяви про видачу обмежувального припису. При цьому вона не довела вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насилля відносно неї та дітей;

суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не є безумовною підставою для застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відомостей про будь-які конфлікти між заявником та заінтересованою особою та продовження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства після 12 квітня 2023 року немає;

апеляційний суд зробив мотивований висновок про те, що суд першої інстанції безпідставно виходив із наявності ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства, зважаючи на те, що такі факти мали місце у вересні 2022 року та у квітні 2023 року, а заявниця звернулася до суду із заявою у цій справі лише у вересні 2023 року, тобто майже через п`ять місяців;

крім того, оцінюючи межі втручання у права і свободи кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано додатково взяв до уваги те, що у матеріалах справи немає інформації стосовно наявності у ОСОБА_2 іншого житла.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги не свідчать про те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22, від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 464/2376/22, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19, від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення їх переоцінки, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 09 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. Є. Червинська