Постанова

Іменем України

28 березня 2023 року

м. Київ

справа № 711/7486/19

провадження № 61-10183св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Пенсійний фонд України, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 листопада 2020 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

16 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди протиправними діями посадових осіб - керівників системи органів Пенсійного фонду України, пов`язаними з його незаконним звільненням з роботи.

Просив суд відшкодувати за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду з держави України в особі Державної казначейської служби України у зв`язку з його незаконним звільненням, обставинам якого надана правова оцінка в судовій справі № 826/7878/18, у розмірі, який буде визначено після проведення судово-психологічної експертизи, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 листопада 2020 року, яка залишена без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, позов залишено без розгляду.

Суд першої інстанції виходив з того, що у разі повторної неявки позивача у судове засідання, поважність причин такої неявки не має значення при вирішенні питання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України. Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність його неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання та клопотаннями позивача розгляд справи у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції відкладався чотири рази, за клопотанням сторін - один раз, за клопотанням позивача за відсутності заперечень представника відповідача - один раз.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання та клопотаннями позивача розгляд справи по суті в режимі відеоконференції відкладався два рази.

У клопотаннях позивач повідомляв суд про те, що він не може прибути в судове засідання, оскільки відповідачі створюють йому умови, якими позбавляють його засобів до існування, штучно перешкоджають йому у реалізації права на доступ до суду. Внаслідок протиправних дій відповідачів ОСОБА_1 позбавлений фінансових можливостей прибути до Тальнівського районного суду Черкаської області для участі в судовому засіданні у режимі відеоконференції, оскільки проживає в іншому населеному пункті - с. Соколівочка, що розташоване на відстані близько 8,0 км від суду. Враховуючи обставини справи, скрутний матеріальний стан, в якому він перебуває через бездіяльність відповідачів, для забезпечення основоположних норм права (особистої участі в судовому засіданні), просив суд відкласти проведення судового засідання до здійснення хоча б часткових розрахунків із заборгованості з виплати заробітної плати Головним управлінням Пенсійного фонду України у Черкаській області, що належить позивачу, з метою можливості оплатити дорогу до м. Тальне, в якому розташований Тальнівський районний суд.

Суд першої інстанції зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі та до постановлення ухвали про залишення позову без розгляду (16 вересня 2019 року - 03 листопада 2020 року) минуло більше року. У жодне з призначених судових засідань позивач не з`явився.

Суди мотивували рішення тим, що всупереч пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України позивач повторно не з`явився у судове засідання, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності з урахування того, що такі багаторазові неявки перешкоджають розгляду справи.

Суди вказували, що у своїх численних заявах про відкладення розгляду справи ОСОБА_1 наполягав на безпосередній участі у справі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вчинив усі дії для забезпечення своєчасного розгляду справи, зокрема, вирішив питання про забезпечення проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області для надання ОСОБА_1 можливості взяти безпосередню участь у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, просив їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення суду є незаконними, ухвалені з порушенням процесуального закону, суди не з`ясували дійсні обставини справи.

Причини неявки позивача в судові засідання є поважними, оскільки в нього немає фінансової можливості для безпосереднього прибуття до суду для участі в судовому засіданні, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в іншій справі не виконує рішення суду та не виплачує ОСОБА_1 належні йому кошти.

На підставі пункту 2 частини третьої статті 223 ЦПК України суд повинен був розглянути справу за відсутності позивача, а не залишати позовну заяву без розгляду.

Посилається на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо неоднозначного тлумачення норм прав і обов`язків осіб в національному законодавстві, доступу до суду та права на справедливий судовий розгляд.

Суди, враховуючи, що ЦПК України передбачено декілька варіантів дії, оскільки національне законодавство передбачає неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, обрав стосовно позивача найбільш несприятливий для нього підхід.

Заявник наголошує, що у клопотаннях про відкладення розгляду справи від 21 червня 2020 року, від 07 вересня 2020 року, від 29 вересня 2020 року, від 02 листопада 2020 року в останньому реченні пункту 2 прохальної частини він вказував на те, що суд не позбавлений права застосувати вимоги пункту 2 частини третьої статті 223 ЦПК України.

Заявник просить постановити окрему ухвалу, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення 03 листопада 2020 року, повний текст складено 10 листопада 2020 року, рішення позивач отримав 12 грудня 2020 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на касаційну скаргу мотивований тим, що позивач не подавав заяву про розгляд справи за його відсутності, не скористався правом мати представника, зокрема шляхом отримання безоплатної правової допомоги, повторно не з`явився в судове засідання, водночас був належно повідомлений про розгляд справи.

У разі повторної неявки належно повідомленого позивача суди не мають оцінювати поважність такої неявки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилався на порушення судами норм процесуального права - суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини своєї неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частини перша, друга, п`ята статті 223 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, що бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Вказані наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, провадження № 61-4437св20, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, провадження № 61-15254св20, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, провадження № 61-2329св20.

Згідно з матеріалами справи ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 вересня 2019 року відкрито провадження у справі, і призначено проведення підготовчого судового засідання в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 14:00 год 29 жовтня 2019 року (т. 1, а. с. 40).

28 жовтня 2019 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що він не може прибути в судове засідання, оскільки відповідачі створюють йому умови, якими позбавляють його засобів до існування, перешкоджають у реалізації його права на доступ до суду. Внаслідок протиправних дій відповідачів він позбавлений фінансових можливостей прибути до Тальнівського районного суду Черкаської області для участі в судовому засіданні у режимі відеоконференції, просив суд відкласти проведення судового засідання (т. 1, а. с. 95-96).

Справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 10:00 год 04 грудня 2019 року.

03 грудня 2019 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав (т. 1, а. с. 120-121).

У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання 04 грудня 2019 року та клопотанням позивача ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2019 року справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 09:30 год 22 січня 2020 року (т. 1, а. с. 132).

21 січня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав (т. 1, а. с. 143-146).

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання 21 січня 2020 року та клопотанням позивача, справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 14:30 год 05 березня 2019 року (т. 1, а. с. 159).

04 березня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав (т. 1, а. с. 165-168).

Відповідно до протоколу судового засідання від 05 березня 2020 року представник відповідача не заперечувала проти відкладення проведення підготовчого засідання у зв`язку з клопотанням позивача (т. 1, а. с. 195), тому справу було призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 16:00 год 07 квітня 2020 року (т. 1, а. с. 197).

01 квітня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні у зв`язку із запровадженням на території України карантину (т. 1, а. с. 203-204).

06 квітня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав.

У зв`язку із заявленими клопотаннями сторін, розгляд справи відкладено, справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 16:00 год 26 травня 2020 року. (т. 2, а. с. 4).

25 травня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав (т. 2, а. с. 15-20)

Відповідно до протоколу судового засідання від 26 травня 2020 року представник відповідача не заперечувала проти відкладення проведення судового засідання (т. 2, а. с. 23).

З огляду на вказане ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2020 року розгляд справи відкладено та справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 15:00 год 22 червня 2020 року (т. 2, а. с. 25).

22 червня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справ з аналогічних підстав (т. 2, а. с. 36-41).

Ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 червня 2020 року підготовче провадження у справі закрито. Розгляд справи по суті в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області призначено на 15:00 год 08 вересня 2020 року (т. 2, а. с. 45).

07 вересня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав. Зокрема, позивач наполягав на особистій участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Тальнівському районному суді (т. 2, а. с. 56-58).

У зв`язку з неявкою сторін розгляд справи відкладено та призначено судове засідання в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 15:00 год 30 вересня 2020 року (т. 2, а. с. 60).

30 вересня 2020 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло письмове клопотання позивача, подане в порядку статті 223 ЦПК України, про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав. Зокрема позивач просив відповідно до вимог статі 223 ЦПК України відкласти проведення судового засідання до здійснення з ним розрахунків із заробітної плати відповідачем, у разі наявності законних підстав зупинити провадження, в разі необхідності застосувати пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, одночасно наполягав на особистій участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Тальнівському районному суді (т. 2, а. с. 71-76).

У зв`язку з неявкою сторін розгляд справи відкладено та призначено судове засідання в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області на 10:00 год 03 листопада 2020 року (т. 2, а. с. 79).

02 листопада 2020 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 направив клопотання про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав, які були зазначені в його заявах від 07 вересня та 30 вересня 2020 року (т. 2, а. с. 90-92).

Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення ОСОБА_1 був повідомлений про всі судові засідання у справі (т. 1, а. с. 47, 138, 139, 194, 244; т. 2, а. с. 14, 35, 54, 70, 89).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду (т. 2, а. с. 96-99).

Згідно з матеріалами справи з моменту відкриття провадження у справі та до постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, протягом одного року, у жодне з призначених судових засідань позивач не з`явився.

З огляду на вказане суд першої інстанції протягом року вчиняв всі дії, передбачені процесуальним законом, для здійснення правосуддя та забезпечення участі позивача в судовому розгляді справи, призначаючи засідання в режимі відеоконференції з Тальнівським районним судом Черкаської області (найближчим до місця проживання позивача) і відкладаючи їх за клопотаннями самого позивача.

Верховний Суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач визначив спосіб своєї участі у справі, зокрема у позовній заяві вказав, що бажає брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції у конкретному суді, а саме Тальнівському районному суді Черкаської області. Водночас, обґрунтовуючи відкладення судових засідань, позивач у клопотаннях вказував на неможливість прибуття до вказаного суду через відсутність коштів.

З огляду на обставини справи, важкий фінансовий стан, на який посилався позивач, виник у нього до звернення до суду, а тому на час звернення з позовом існували такі самі обставини, якими позивач у подальшому протягом року обґрунтовував необхідність відкладення розгляду справи та неможливість прибуття до обраного ним суду, що знаходиться у 8 кілометрах від місця його проживання.

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, провадження № 11-126заі22.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність коштів для проїзду до суду, що перешкоджало позивачу бути присутнім у судових засіданнях, Верховний Суд зазначає таке.

Доказів, що центр зайнятості відмовився взяти ОСОБА_1 на облік, на що посилається позивач, в матеріалах справи немає.

Відповідно до статті 13 Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (далі - Закон № 3460-VI) безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, яка включає, зокрема здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах.

Статтею 14 Закону № 3460-VI визначено категорії осіб (суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу), що мають право на таку допомогу та підстави для її надання, серед яких особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

Позивач не позбавлений був можливості звернутися за безкоштовною правовою допомогою у разі настання обставин, що призвели до складного фінансового стану, на який він посилається для обґрунтування своїх численних клопотань про відкладення розгляду справи.

Відповідно до матеріалів справи немає підстав для висновку, що ОСОБА_1 надав судам докази неможливості звернення до центрів з надання безоплатної первинної або вторинної правової допомоги, чи відмови йому у наданні такої допомоги, чи відмови інших адвокатів, до яких він звертався.

Національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення ЄСПЛ від 07 травня 2002 року у справі «Мак-Вікар проти Сполученого Королівства», заява № 46311/99, пункти 48 - 62; від 23 вересня 1998 року у справі «Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства», заява № 68416/01, пункт 61).

Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30 березня 1999 року у справі «Tuzinski проти Польщі», заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).

В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення ЄСПЛ від 22 березня 2007 року у справі «Старощик проти Польщі», заява № 59519/00, пункт 135).

Верховний Суд, з урахуванням висновків ЄСПЛ, зазначає, що суди у цивільних справах не оцінюють надання або ненадання особі правової допомоги, що перешкодило їй отримати ефективний доступ до суду, у разі, якщо скрутне матеріальне становище не дозволяє їй самій бути присутньою у судових засіданнях.

Верховний Суд зауважує, що позивач у цивільних справах не може перекладати на суд обов`язок вирішувати питання його майнового стану задля організації його належної присутності в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у разі, якщо особа хоче брати особисту участь в засіданні.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що у клопотаннях про відкладення розгляду справи від 21 червня, від 07 вересня, від 29 вересня і від 02 листопада 2020 року в останньому реченні пункту 2 прохальної частини він зазначав, що суд не позбавлений права застосувати пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, а тому суди неправомірно залишили позов без розгляду.

Згідно з матеріалами справи позивач подав шість аналогічних клопотань, у яких вказав таке (пункти 2, 3): «2. В разі наявності законних підстав зупинити провадження у справі до здійснення хоча б часткових розрахунків із заборгованості по виплаті заробітної плати відповідачем 1, що належить позивачу з метою надання можливості для його особистої участі в судовому засідання в режимі відеоконференції в Тальнівському районному суді. 3. Наполягаю на особистій участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Тальнівському районному суді».

Позивач також подав чотири аналогічні клопотання, зокрема і останнє, проте з однією правкою (пункти 2, 3): «2. В разі наявності законних підстав зупинити провадження у справі до здійснення хоча б часткових розрахунків із заборгованості по виплаті заробітної плати відповідачем 1, що належить позивачу з метою надання можливості для його особистої участі в судовому засідання в режимі відеоконференції в Тальнівському районному суді. В разі необхідності суду слід застосувати вимоги п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України. 3. Наполягаю на особистій участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Тальнівському районному суді».

Верховний Суд зауважує, що відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 не подавав заяву про розгляд справи за його відсутності, проте у чотирьох з десяти аналогічних клопотаннях про відкладення розгляду справи додав застереження - дозвіл суду у разі необхідності розглянути справу без його участі, яке спростовується наступним пунктом цих клопотань, у якому позивач наполягає на особистій участі.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 у всіх своїх клопотаннях про відкладення розгляду справи наполягав на безпосередній участі у справі.

Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Це забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору (постанови Верховного Суду, від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, провадження № 61-17220св18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц, провадження № 61-9020св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св20).

Верховний Суд, з урахуванням поведінки самого позивача, наслідком якої стало затягування розгляду справи понад рік, що перешкодило суду ухвалити рішення по суті, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду, з огляду на те, що позивач чітко не сформулював своє прохання про можливість розгляду справи за його відсутності, водночас виклав імперативну вимогу про його особисту участь у розгляді справи, що дає підстави для висновку про очевидну маніпулятивність формулювань, які можуть тлумачитись у подальшому виключно на користь позивача, яке б рішення не ухвалив суд.

Посилання заявника на практику ЄСПЛ не спростовує висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Верховний Суд зазначає, що відповідний висновок про те, що особа зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі стосується особи, яка особисто звернулася до суду, чи належно повідомлена про розгляд справи за її участю.

Щодо доводів касаційної скарги, що норми ЦПК України передбачають декілька варіантів поведінки для суду, оскільки національне законодавство передбачає неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, то суд обрав стосовно позивача найбільш несприятливий для нього підхід, то Верховний Суд зазначає таке.

Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) охоплює не лише змістовий аспект (правове відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону, вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону; застосування покарання виключно на підставі закону та інше.

Принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. У рішенні від 10 грудня 2009 року справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine), заява № 11932/02, зазначено: «Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155)».

Правова визначеність також вимагає, щоб правові норми були зрозумілими й точними і мали на меті гарантування, що ситуації і правовідносини будуть передбачуваними.

Доводи касаційної скарги стосуються заперечення результату неявки позивача у судові засідання протягом тривалого часу, а саме постановлення судом першої інстанції ухвали про залишення заяви без розгляду.

У рішенні від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03, у справі «Цихановський проти України» ЄСПЛ зазначив «:…. саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні».

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

У частині п`ятій статті 223 ЦПК України законодавець встановив особливий порядок наслідок (санкцію) повторної неявки позивача. Ця норма фактично дублює норму, закріплену в пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Верховний Суд зазначає, що пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, на який посилається заявник у касаційній скарзі, необхідно тлумачити в системному зв`язку з іншими положеннями цієї статті та іншими нормами процесуального закону (ЦПК України), які визначають наслідки повторної неявки позивача, який не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а саме частиною п`ятою статті 223 і пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

З огляду на системне тлумачення вказаних норм процесуального закону Верховний Суд виходить з того, що пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України у контексті частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України не може застосовуватися судом щодо неявки позивача у судове засідання.

Аналіз положень частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що наслідком повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні

Процесуальний закон щодо наслідків неявки позивача у судові засідання є зрозумілим і передбачуваним для нього, щодо його застосування існує усталена судова практика.

Залишення заяви без розгляду не перешкоджає особі після усунення умов, що були підставою залишення позову без розгляду, звернутися до суду повторно.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій встановивши, що позивач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи на 30 вересня та 03 листопада 2020 року в суді першої інстанції, не з`явився у ці судові засідання, не надіслав до суду чіткої і однозначної за змістом заяви про розгляд справи за його відсутності, дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223 257 ЦПК України. За викладених обставин законних підстав для відкладення розгляду справи суд першої інстанції не мав.

З огляду на викладене відсутні підстави вважати про порушення права позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до статті 55 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення позивачем норм процесуального закону, є аналогічні доводам апеляційної скарги, обґрунтовану оцінку яким надав суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується Верховний Суд.

Щодо постановлення окремої ухвали

У тексті касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що є підстави для постановлення окремої ухвали, оскільки суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу 03 листопада 2020 року, повний текст рішення складений 10 листопада 2020 року, він отримав ухвалу лише 12 грудня 2020 року, з порушенням пунктів 1, 4 частини сьомої статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» .

Відповідно до частин першої, десятої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Верховний Суд не встановив таких порушень законодавства або недоліків у діяльності суду першої інстанції, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко