ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року

м. Київ

справа № 711/8020/23

провадження № 61-5825св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Олег Федорович, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2024 року у складі судді Булгакової Г. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року у складі колегії суддів:Карпенко О. В., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з січня 2006 року він та відповідачка, будучи студентами Уманського державного аграрного університету, почали проживати однією сім`єю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.Для забезпечення сім`ї житлом 27 грудня 2006 року між ТОВ «Гарант» та відповідачкою укладений договір № 4-10/013 дольової участі у будівництві квартири в багатоповерховому житловому будинку.

Вказував на те, що він у березні 2007 року поїхав працювати до Данії, щоб заробити кошти на придбання квартири, а відповідачка переїхала до своїх батьків у м. Черкаси, в яких проживала до липня 2007 року. У липні 2007 року відповідачка приїхала до нього у Данію, де вони продовжили проживати однією сім`єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, кошти з якого відправляли до України для їх подальшого внесення за квартиру.

09 вересня 2008 року будівництво квартири було закінчено і на підставі рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради відповідачці надано дозвіл на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 . 18 вересня 2008 року відповідачка отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

08 серпня 2009 року між ним та відповідачкою зареєстрований шлюб, у якому у них народилось двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 лютого 2022 року шлюб між ним та відповідачкою розірвано.

У зв`язку з розірванням шлюбу виникла необхідність у поділі спільного майна, яке придбане на ім`я відповідачки у період їхнього проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу, а саме квартири АДРЕСА_1 , в будівництво якої вони вкладали спільні кошти.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 з січня 2006 року до 08 вересня 2009 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частку цієї квартири.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки, зокрема, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та відносин, притаманних подружжю у період з січня 2006 року до 08 серпня 2009 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник О. Ф. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 08 квітня 2025 року у справі № 372/3102/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог. Позивач надав суду належні та достатні докази на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю, мали взаємні права та обов`язки, були пов`язані спільним побутом з січня 2006 року, які суди попередніх інстанцій не врахували. Ці обставини підтверджені актом Христинівської міської ради, письмовими поясненнями свідка ОСОБА_6 , фотознімками, аудіозаписом і поясненнями свідків, які надані у суді першої інстанції.

Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили джерело походження коштів на придбання спірної квартири.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 грудня 2006 року між ТОВ «Гарант» як забудовником та ОСОБА_7 як замовником укладений договір № 4-10/0113 дольової участі у будівництві квартири в багатоповерховому житловому будинку, відповідно до умов якого замовник приймає дольову участь у фінансуванні будівництва 10-поверхового 4-х секційного багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а забудовник зобов`язується своїми силами і засобами за власні кошти та кошти замовника здійснити будівництво об`єкта та передати у власність замовника, розташовану в об`єкті будівництва двокімнатну квартиру, будівничий АДРЕСА_3 , яка розташована на 10 поверсі, збудовану відповідно до проекту будівництва та з урахуванням комплексу робіт, передбачених технічними характеристиками житлових приміщень та цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору загальна вартість квартири становила 239 370,00 грн з урахуванням ПДВ.

Пунктами 3.1 - 3.5 зазначеного договору передбачено, що після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, забудовник передає замовнику квартиру у власність. Забудовник зобов`язується передати квартиру у власність замовника після введення об`єкта будівництва в експлуатацію протягом 30 календарних днів з моменту закінчення між сторонами розрахунків, передбачених пунктом 2.5 договору. Передача квартири забудовником у власність замовника здійснюється за актом приймання-передачі квартири у власність, який підписується сторонами. До моменту підписання між сторонами акта приймання-передачі квартири у власність власником об`єкта будівництва та квартири є забудовник. Замовник набуває право власності на квартиру з моменту підписання між сторонами акта приймання-передачі квартири у власність.

24 червня 2008 року між ТОВ «Гарант» та ОСОБА_7 підписаний акт прийому-передачі у власність квартири, збудованої в порядку дольової участі в будівництві житла, за яким ТОВ «Гарант» передало, а ОСОБА_7 , яка виплатила повну вартість за будівництво житла в сумі 239 370,00 грн, прийняла двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 на 10 поверсі 10-ти поверхового будинку АДРЕСА_2 . Цей акт є підставою для оформлення та одержання власником свідоцтва про власність та інвентарної справи в ОБТІ.

Рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 09 вересня 2008 року № 1330 «Про оформлення права власності на квартири» ОСОБА_7 дозволено оформити право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та доручено КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» оформити свідоцтво про право власності на квартиру.

18 вересня 2008 року Виконавчим комітетом Черкаської міської ради видано ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

08 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрований шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 лютого 2022 року у справі № 711/7677/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Для того, щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23 (провадження № 61-13925св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

У справі, що переглядається, на підтвердження позовних вимог, а саме факту проживання з відповідачкою однією сім`єю у період з січня 2006 року до 08 серпня 2009 року, позивач надав суду такі докази: акт обстеження житлово-побутових умов і матеріального стану № 4, складений 11 травня 2023 року депутатом міської ради Гороховою Н. І., головою вуличного комітету Миколюком І. А. та сусідами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в якому вказано, що сторони проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_4 , з червня 2006 року до квітня 2007 року; письмові пояснення ОСОБА_6 від 12 березня 2023 року; податкову декларацію за 2007 рік; податкову декларацію за 2008 рік; фотознімок, на якому зображена відповідачка; фотознімок, на якому зображені сторони та батьки позивача; фотознімок, на якому зображені сторони; диск з аудіо записом телефонної розмови.

Також у суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_11 , ОСОБА_10 ОСОБА_12 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, позивач не довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачкою, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.

Суди надали належну оцінку наданим позивачем доказам, зокрема акту обстеження житлово-побутових умов і матеріального стану від 11 травня

2023 року, письмовим поясненням ОСОБА_6 від 12 березня 2023 року, податковим деклараціям за 2007 та 2008 роки, фотознімкам, диску з аудіо записом телефонної розмови, а також показанням свідків ОСОБА_11 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_12 .

Оцінивши зазначені докази суди правильно вважали, що вони не підтверджують факт проживання позивача з відповідачкою однією сім`єю у період часу з січня 2006 року до 08 серпня 2009 року, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю.

Зокрема, суди правильно зазначили, що акт обстеження житлово-побутових умов і матеріального стану не містить жодних відомостей, на підставі яких, особами, що його підписали, встановлено обставини щодо спільного проживання сторін однією сім`єю та ведення ними спільного господарства.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.

За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Доводи касаційної скарги про те, що надані позивачем докази підтверджують факт проживання сторін однією сім`єю зводяться до їх переоцінки, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України»).

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування правових висновків Верховного Суду зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Олег Федорович, залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара