№ 712/12377/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 липня 2022 року

м. Київ

справа № 712/12377/17

провадження № 61-2037св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Глущенко Альона Станіславівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року у складі судді Пироженко С. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Єльцова В. О.

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Глущенко Альони Станіславівни,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

ОСОБА_1 у червні 2021 року звернулася до суду з вищевказаною скаргою, в якій просила визнати протиправними дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Центральний ВДВС) Глущенко А. С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 23 серпня 2019 року та скасувати постанову від 23 серпня 2019 року (№ 59198348).

Зазначену скаргу ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що на виконанні у Центральному ВДВС перебувало виконавче провадження № 59198348 щодо примусового виконання рішення Соснівського районного суду міста Черкаси № 712/12377/17 від 03 квітня 2018 року про зобов`язання ОСОБА_2 усунути створені ним перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: за власні кошти відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав шляхом проведення протизсувних заходів та повернути земельну ділянку позивачу в придатному для цільового використання стані.

Державним виконавцем Глущенко А. С. виконавче провадження відкрито 27 травня 2019 року, а 17 липня 2019 року - перевірено виконання рішення суду та складено акт.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 рішення суду в добровільному порядку не виконав, державним виконавцем було накладено штраф в розмірі 1 700 грн.

Державним виконавцем 06 серпня 2019 року було повторно перевірено стан виконання рішення суду, про що складено відповідний акт. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 повторно рішення суду в добровільному порядку не виконав, державним виконавцем було накладено штраф в розмірі 1 700 грн, що не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у разі повторного невиконання рішення виконавцем застосовується штраф у подвійному розмірі.

Державним виконавцем було повідомлено про те, що матеріали відносно ОСОБА_2 буде передано до правоохоронних органів, проте не повідомлено про закінчення виконавчого провадження.

Під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження 07 червня 2021 року їй стало відомо, що 23 серпня 2019 року виконавче провадження було закінчено.

Державний виконавець не мав права закінчувати виконавче провадження, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною та протиправною, оскільки рішення суду не виконано.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалою від 04 жовтня 2021 року поновив ОСОБА_1 процесуальний строк для подання скарги.

Скаргу задовольнив частково та скасував постанову державного виконавця Центрального ВДВС Глущенко А. С. від 23 серпня 2019 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 59198348.

У задоволенні решти вимог відмовив.

Скасовуючи постанову про закінчення виконавчого провадження, місцевий суд виходив з того, що державний виконавець не надав суду доказів того, що ним вживалися всі необхідні дії для здійснення примусового виконання рішення суду. Постанова державного виконавця від 23 серпня 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 59198348 є передчасною та неправомірною, та такою, що порушує права заявника на судовий захист.

Відмовляючи у задоволенні скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця суд першої інстанції виходив з того, що дійсна мета цієї скарги досягнута шляхом задоволення судом в цій частини вимог скарги, а тому визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, не призведе до більш ефективного захисту прав скаржника.

Черкаський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу Центрального ВДВС залишив без задоволення, а ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року залишив без змін.

Судові витрати за надання правничої допомоги стягнув з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 000 грн.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що ухвала місцевого суду є законною та обґрунтованою, доводи апеляційної скарги правильності висновків не спростовують.

Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку на подання скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції правильно виходив з того, що про винесену постанову державного виконавця заявник дізналася лише 07 червня 2021 року, коли ознайомилася із матеріалами виконавчого провадження.

Стягуючи з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги у розмірі 2 000 грн, апеляційний суд врахував обставини справи та витрачений адвокатом час, у зв`язку з чим дійшов висновку, що стягнутий ним розмір витрат є співмірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Центральний ВДВС у лютому 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення скарги та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої та абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 420/1813/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 672/379/14-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 656/93/20.

При виконанні рішення суду державним виконавцем були здійснені всі заходи відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Інших заходів примусового виконання, які б стимулювали боржника до виконання рішення суду законом не передбачено.

Судом зроблені передчасні висновки про поновлення пропущеного строку на оскарження спірної постанови, оскільки доводи скаржника про поважність причини пропуску строку зводяться лише до факту ознайомлення із матеріалами закінченого виконавчого провадження та жодним чином не містять обставин, які б ускладнювали стягувачу ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження раніше.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до того, що скаржник пропустив строк на звернення до суду із скаргою без поважних причин.

Посилання на практику Верховного Суду, висловлену у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 656/93/2020 є помилковими, оскільки це рішення суду стосується постанови про відкриття виконавчого провадження, а не про закриття виконавчого провадження.

Заявник касаційної скарги просить суд касаційної інстанції повторно надати оцінку доказам та обставинам справи, які вже були предметом судового дослідження в судах попередніх інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Соснівського районного суду міста Черкаси.

Справа № 712/12377/17 надійшла до Верховного Суду 12 травня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Державним виконавцем 17 липня 2019 року було перевірено виконання рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 квітня 2018 року у справі № 712/12377/17 та складено акт.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 у добровільному порядку рішення суду, державним виконавцем було накладено штраф в розмірі 1 700 грн.

Державним виконавцем 06 серпня 2019 року повторно перевірено стан виконання рішення суду, про що складено відповідний акт.

Державним виконавцем винесено подання про притягнення боржника ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України за умисне невиконання рішення суду.

Виконавче провадження було закінчено 23 серпня 2019 року, про що ОСОБА_1 дізналась, ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження лише 07 червня 2021 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

За загальним правилом строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, або відсутні докази поважності причин пропуску такого строку, скарга залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника та особливостей правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ.

При цьому, судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду із скаргою із поважних причин, оскільки про постанову державного виконавця дізналася лише 07 червня 2021 року.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Отже, з метою дотримання вимог статті 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець наділений відповідними повноваження для здійснення повного обсягу виконавчих дій, так як рішення суду - є обов`язковим до виконання. Невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 липня 2019 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу за неусунуті боржником ОСОБА_2 перешкоди в розмірі 1 700 грн.

Згідно з постановою державного виконавця від 23 серпня 2019 року на ОСОБА_2 повторно накладено штраф у розмірі 1 700 грн за невиконання рішення суду.

Враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення державним виконавцем положень частини другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у зв`язку із повторним невиконанням невиконання ОСОБА_2 рішення суду державний виконавець повинен був накласти на нього штраф у подвійному розмірі.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що державний виконавець не у повному обсязі виконав покладені на нього обов`язки, визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 420/1813/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 672/379/14-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 656/93/20, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги про поновлення пропущеного строку на оскарження спірної постанови стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог скарги - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Ухвала Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник, зокрема просить стягнути з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з підготовкою відзиву на касаційну скаргу, представником ОСОБА_1 - адвокатом Весеньовим Є. В. надано договір про надання послуг адвоката від 10 травня 2022 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги, розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу та квитанцію до прибуткового касового ордера від 20 травня 2022 року на суму 3 000 грн.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у загальному розмірі 3 000 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатами робіт, часу, виплаченого гонорару.

Заперечень щодо вказаних розмірів витрат на професійну правничу допомогу від Центрального ВДВС до Верховного Суду не надходило.

Враховуючи, що касаційна скарга Центрального ВДВС не підлягає задоволенню, а ухвала Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року підлягають залишенню без змін, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви про стягнення з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

Ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині скасування постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Глущенко Альони Станіславівни від 23 серпня 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 59198348 залишити без змін.

Стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров