Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 712/13064/18

провадження № 61-22000св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2019 року у складі судді Марцішевської О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Храпка В. Д.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житлом.

Позовна заява мотивована тим, що у 1991 році він отримав у користування від ЖБІ «Желізобетон № 1» житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 20 травня 1998 року, виданого органом приватизації Соснівського районного виконавчого комітету, він та члени його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 вказану квартиру набули у власність у порядку приватизації.

25 вересня 2018 року він повернувся додому з роботи та не зміг потрапити до квартири, оскільки відповідачі змінили у вхідних дверях замки.

12 жовтня 2018 року він знову приїхав до свого житла, проте його знову не впустили.

Зазначав, що неодноразово телефонував відповідачам та просив надати ключі від житла, однак, вони категорично відмовляються їх надати. На даний час проживає на дачі за адресою: АДРЕСА_2 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надати йому доступ до житла, усунути перешкоди у користуванні житлом, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , а також надати ключі від вхідних дверей вищезазначеної квартири.

У листопаді 2018 року третя особа ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про втрату права користування житлом.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року № 2404.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 09 лютого 1998 року № 1/58, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом м. Черкас, у процесі приватизації вказаної квартири, на неї у рівних частках набули права власності: ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_3 та їх діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_2

26 січня 2012 року він, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужили свої частки в спірній квартирі на користь малолітнього ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу № 1-318, посвідченого Третьою Черкаською державною нотаріальною конторою, що підтверджується витягом про реєстрацію в державному реєстрі правочинів № 10957578.

Станом на 01 січня 2013 року право власності на квартиру належало ОСОБА_2 - 1/4 частини квартири та ОСОБА_5 - 3/4 частини квартири, що підтверджується довідкою Комунального підприємства (далі - КП) «Черкаське ООБТІ» від 31 жовтня 2018 року № 6439о.

На підставі договору купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року № 2404 він є єдиним власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 листопада 2018 року № 144694002.

На даний час у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , однак, вважав, що хоча позивач є його батьком, проте, він не є членом його сім`ї у розумінні статті 64 ЖК Української РСР, оскільки з липня 1998 року він постійно проживав окремо від батька у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , спільного господарства з ним з того часу не вів, родинних зв`язків не підтримував.

Вказував, що з набуттям ним права власності на спірну квартиру ОСОБА_1 втратив право на користування нею. Крім того, ОСОБА_1 з березня 2015 року у вказаній квартирі не проживає, особистих речей не має та не бере участь у витратах із утримання житла, що підтверджується актом від 12 листопада 2018 року, складеним за підписами мешканців вказаного будинку та представника КП «Соснівська СУБ». Тобто, він без поважних причин більше року (майже 3 роки) не проживає у спірному житловому приміщенні та не бере участі у витратах із утримання квартири.

Крім того, ОСОБА_1 є власником іншого житла згідно з договором дарування від 26 травня 2015 року № 2-680, посвідченого державним нотаріусом Черкаської районної державної нотаріальної контори Дмитренком Д. М., а саме будинку АДРЕСА_2 , де і проживає з 2015 року і до цього часу, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 31 жовтня 2018 року № 613.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов третьої особи ОСОБА_4 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок відчуження позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2012 року належної йому частки у спірній квартирі на підставі статті 346 ЦК України припинилось його право користування нею. У 2018 році право на користування спірною квартирою позивача не могло бути порушеним у зв`язку з тим, що таке право позивача припинилось 26 січня 2012 року з припиненням його права власності на частину спірного житлового помешкання, а той факт, що для відчуження частини квартири позивач не знявся з реєстрації у спірній квартирі та продовжував в ній проживати не свідчить про законні підстави збереження такого права користування після припинення права власності чи набуття його за згодою нового власника, оскільки зміст договору купівлі-продажу від 26 січня 2012 року не передбачає обов`язку нового власника допускати позивача до користування спірною квартирою чи її частиною.

Щодо позовних вимог ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов висновку, що право користування спірною квартирою позивачем припинилось внаслідок відчуження квартири, тому позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом, підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_4 (новий власник спірної квартири) не є за законом зобов`язаний забезпечувати житлом позивача, як колишнього власника, однак позивач відмовляється знятись з реєстрації, чим створює третій особі перешкоди у користуванні спірним житлом шляхом обмеження у користуванні власністю без законних підстав.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

При цьому, апеляційний суд врахував та відхилив усі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанцій вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_4 , який посилався на положення статті 405 ЦК України, як на підставу для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою, проте позов було задоволені з інших підстав, на що не звернув уваги апеляційний суд.

Також, посилаючись на положення статей 64 156 ЖК Української РСР, вважає, що має право проживати у спірній квартирі, як член сім`ї власника квартири.

Крім того, посилається, що набув права проживання у вказаній квартирі на підставі ордеру у 1991 році, тому не може бути виселений з неї без надання іншого житла.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказують, що її доводи є безпідставними, не відповідають дійсності та побудовані на перекручуванні останнім норм матеріального права.

Просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, зареєстрованому 06 червня 1981 року, та мають повнолітніх синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

З огляду на свідоцтво про право власності на житло від 20 травня 1998 року, виданого органом приватизації Соснівського районного виконавчого комітету, право власності на квартиру АДРЕСА_1 набули ОСОБА_1 та члени його сім`ї: ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_2 (син) у рівних частинах по 1/4 частці.

26 січня 2012 року ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужили свої частки у спірній квартирі за договором купівлі-продажу № 1-318, посвідченим Третьою черкаською державною нотаріальною конторою на користь малолітнього сина ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки КП «ЧООБТІ» від 31 жовтня 2018 року № 6439о станом на 01 січня 2013 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 належало ОСОБА_2 - 1/4 частини квартири, ОСОБА_5 - 3/4 частини квартири.

На підставі договору дарування від 26 травня 2015 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку у АДРЕСА_2 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2018 року розірваний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в особі законного представника, у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Судами також встановлено, що з жовтня 2018 року ОСОБА_1 проживає у с. Байбузи Черкаського району Черкаської області, де має у власності 1/2 житлового будинку на АДРЕСА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Встановивши, що ОСОБА_1 відчужив свою частку у спірній квартирі на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2012 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що його право користування житлом у 2018 році не могло бути порушеним у зв`язку з тим, що таке право припинилось 26 січня 2012 року з припиненням його права власності на частину спірного житлового помешкання, тому його вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою є безпідставними. Крім того, його вимоги були заявлені до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не є власниками квартири.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що він вселився у спірне житло за ордером у 1991 році, тому не може бути виселений без надання іншого житла, є безпідставними, оскільки після приватизації спірної квартири, правовідносини щодо його проживання у ній на підставі ордеру, виданого відповідно до положень статті 58 ЖК Української РСР, припинилися.

Правильними є й висновки судів попередніх інстанцій і щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_4 про втрату ОСОБА_1 права користування житлом, оскільки таке право у нього припинилось внаслідок відчуження квартири у 2012 році.

Відповідно до частини першої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Апеляційний суд правильно відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які є аналогічними з доводами його касаційної скарги, про те, що він має право проживати у спірній квартирі, як член сім`ї власника квартири, оскільки судами було встановлено, що вони разом не проживають, спільного побуту не ведуть, а право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Не заслуговують на увагу й доводи скарги про те, що суд першої інстанцій вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_4 , який посилався на положення статті 405 ЦК України, як на підставу для задоволення позову.

Апеляційний суд правильно вказав, що ОСОБА_4 , крім посилань на частину другу статті 405 ЦК України вказував також на положення статті 391 ЦК України, як на підставу позову, яка є самостійною підставою для визнання особи такою, що втратила право на користування квартирою, оскільки серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном.

При цьому, суди правильно врахували аксіому цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», яка надає суду право визначити та застосувати ту правову норму, яка підлягає застосуванню до конкретних правовідносин, оскільки неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, в ефективний спосіб захистивши порушені права ОСОБА_4 .

Посилання заявника на те, що ОСОБА_4 не надав доказів про те, що він відмовляється знатися з реєстрації у спірній квартирі, є необґрунтованими, враховуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , його заперечення проти зустрічного позову ОСОБА_4 , а також його процесуальну поведінку, позицію у цій справі, надані пояснення, вимоги та заперечення впродовж розгляду справи судами.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

доказів.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, є, фактично аналогічними з доводами його апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій з дотримання вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, і відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 , задовольнивши при цьому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 .

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк