Постанова

Іменем України

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 712/14509/19

провадження № 61-5324св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., ФаловськоїІ.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Черкаська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2019 року у складі судді Пироженко В. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовувала тим, що 17 листопада 1997 року виконавчий комітет Черкаської міської ради та ОСОБА_5 уклали договір тимчасового користування земельної ділянки, площею 682,09 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, апозивач є його спадкоємцем, тому єкористувачемзазначеної земельної ділянки з 11 липня 2005 року.

Згідно схематичного плану, який міститься у технічному паспорті належному позивачу на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 , на спірній земельній ділянці під літерою «Д» знаходиться сарай, що також їй належить.

Відповідно до листа Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області від 22 липня 2019 року № 7974/23-00-50-13-12 спірна земельна ділянка згідно інформаційних баз Державної фіскальної служби зареєстрована на ОСОБА_6 , яка здійснювала оплату земельного податку.

У рішеннях Черкаської міської ради від 23 травня 2019 року № 2-4652 та від 23 січня 2019 року № 2-3971 зазначено, що земельна ділянка, яка передана відповідачу, є вільною, однак це не відповідає дійсності з вищенаведених обставин, а вказані рішення порушують права позивача, як користувача спірної земельної ділянки, яка не могла бути надана відповідачу у власність, оскільки не є вільною.

Дізнавшись про вказані рішення, позивач звернулась до Черкаської міської ради із заявою від 11 жовтня 2019 року в якій просила вищевказані рішення визнати такими, що втратили чинність, надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою та передати їй у власність спірну земельну ділянку.

У відповідь на заяву листом від 25 жовтня 2019 року позивачу повідомлено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, а право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 та роз`яснено, що акти органів та посадових осіб органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам можуть бути визнані незаконними в судовому порядку.

На підставі викладеного, ОСОБА_4 просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 31 січня 2019 року № 2-3971, визнати незаконним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 23 травня 2019 року № 2-4652, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 7110136700:04:054:0092, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером: 1850507571101, зобов`язати Черкаську міську раду надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, площею 0,0686 га (кадастровий номер: 7110136700:04:054:0092), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зобов`язати Черкаську міську раду передати безоплатно у власність позивачу земельну ділянку, площею 0,0686 га (кадастровий номер: 7110136700:04:054:0092), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті рішень від 31 січня 2019 року № 2-3971 та від 23 травня 2019 року № 2-4652 Черкаська міська рада діяла в межах своєї компетенції та у відповідності з вимогами законодавства передаючи ОСОБА_2 земельну ділянку у власність, оскільки починаючи з 18 листопада 2000 року спірна земельна ділянка була вільною, а у позивача відсутні правові підстави на користування нею.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

Черкаський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишив без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що право користування у ОСОБА_8 спірною земельною ділянкою припинилось 17 листопада 2000 року і зазначений строк не продовжувався відповідною Радою, як того вимагає стаття 7 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин).

Крім того, відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 вересня 2007 року ОСОБА_4 після смерті свого батька успадкувала житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 17 листопада 2000 року, отже право користування земельною ділянкою ніяк не могло бути успадковане позивачем.

Разом з тим, постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 жовтня 2014 у справі № 712/9297/14а не встановлено обов`язку Черкаській міській раді передати спірну земельну ділянку ОСОБА_9 як і не встановлено право користування нею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 червня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_4 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 7 27 92 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), статей 104 1216 1218 1219 ЦК України стосовно дійсності договору про право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) до його припинення шляхом прийняття рішення органом місцевого самоврядування про його розірвання, а також щодо можливості спадкування права короткострокового користування земельною ділянкою в межах дії договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди). Крім того зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що оскільки органом місцевого самоврядування не розірвано договір, то відповідно ОСОБА_5 продовжував користуватися земельною ділянкою, сплачувати земельний податок до припинення правовідносин у встановленому законом порядку, тобто був належним землекористувачем. Враховуючи, висновки Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 та висновки Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 3-1624гс16 при прийнятті нового ЗК України виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Також, згідно з даними Державної фіскальної служби у Черкаській області та Державного земельного кадастру ОСОБА_4 рахувалася користувачем земельної ділянки площею 0,0693 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Суди не перевірили, чи Черкаська міська рада після скасування рішення Черкаської міської ради від 18 серпня 2011 року № 3-103 внесла зміни в обліки земель, позначивши її такою, що перебуває у користуванні і не є вільною. Також, нового рішення про припинення договору тимчасового користування земельною ділянкою від 17 листопада 1997 року № 783 Черкаська міська рада не приймала.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Зазначає, що договір від 17 листопада 1997 року № 783 з виконавчим комітетом Черкаської міської ради не продовжувався. Після закінчення терміну дії договору земельна ділянка знову перейшла до комунальної власності.

Крім того, позивачем не надано суду квитанцій чи інших платіжних документів про сплату земельного податку та доказів користування земельною ділянкою. До позивача, як до спадкоємця, не перейшло право оренди вказаної земельної ділянки, так як право оренди не входило до складу спадщини.

Таким чином, Черкаська міська рада діяла виключно в межах компетенції та у відповідності з вимогами законодавства, передаючи ОСОБА_2 земельну ділянку у власність.

Рішенням Черкаської міської ради від 28 липня 2015 року № 2-1422 ОСОБА_10 відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_1 , площею 0,0682 га в оренду на 10 років для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказане рішення ОСОБА_10 не оскаржувала.

У серпні 2021 року Черкаська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Зазначає, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а договір про тимчасове користування земельної ділянки від 17 листопада 1997 року припинив свою дію 17 листопада 2000 року, отже право користування цією ділянкою на момент відкриття спадщини за ОСОБА_8 не входило до складу спадкової маси і не могло бути успадковане позивачем. Сплата позивачем земельного податку за спірну земельну ділянку без достатніх правових підстав, так само як і фактичне використання позивачем цієї земельної ділянки без достатніх правових підстав, не може вважатися підставою для виникнення у неї права користування цією земельною ділянкою.

Таким чином, Черкаська міська рада діяла в межах своєї компетенції та у відповідності з вимогами законодавства, передаючи ОСОБА_2 земельну ділянку у власність, оскільки починаючи з 18 листопада 2000 року спірна земельна ділянка була вільною, а у позивача відсутні правові підстави на користування нею.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 листопада 1997 року, на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21 жовтня 1997 року № 618, виконавчий комітет Черкаської міської ради та ОСОБА_5 уклали договір про право тимчасового користування земельної ділянки площею 682,09 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , строком на 3 роки для городництва без права забудови.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 вересня 2007 року ОСОБА_4 після смерті свого батька ОСОБА_11 успадкувала житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Черкаської міської ради від 31 січня 2019 року № 2-3971 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку», надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 (вільна земельна ділянка, учасник АТО)» по АДРЕСА_3 батальйонів біля домоволодінь 96 та 98 орієнтовною площею 0,0800 га безоплатно у власність для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Черкаської міської ради від 23 травня 2019 року № 2-4652 «Про передачу земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2 , громадянину ОСОБА_2 (вільна земельна ділянка, учасник АТО)» вирішено визнати таким, що втратило чинність рішення Черкаської міської ради від 20 грудня 2011 року № 3-477; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 , громадянина ОСОБА_2 ; передати земельну ділянку громадянину ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , площею 0,0686 га (кадастровий номер 7110136700:04:054) безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку віднести до категорії земель житлової та громадської забудови.

Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради на заяву ОСОБА_10 від 01 липня 2019 року надав відповідь від 26 липня 2019 року № 5924-2 в якій повідомив, що 18 серпня 2011 року Черкаською міською радою прийнято рішення № 3-103 «Про припинення договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)», а саме договір про право тимчасового користування землею по АДРЕСА_1 , укладений між виконавчим комітетом Черкаської міської ради та ОСОБА_8 (реєстраційний № 783 від 17 листопада 1997 року) припинили в зв`язку зі смертю фізичної особи орендаря та не укладення договору оренди земельної ділянки площею 682,09 кв. м, по АДРЕСА_1 віднесено до міських земель, не наданих у власність чи користування. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2)якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 7 27 92 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент укладання договору тимчасового користування земельної ділянки), статей 104 1216 1218 1219 ЦК України стосовно дійсності договору про право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) до його припинення шляхом прийняття рішення органом місцевого самоврядування про його розірвання, а також щодо можливості спадкування права короткострокового користування земельною ділянкою в межах дії договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди); суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи укасаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при прийнятті рішень від 31 січня 2019 року № 2-3971 та від 23 травня 2019 року № 2-4652 Черкаська міська рада діяла в межах своєї компетенції та у відповідності з вимогами законодавства передаючи ОСОБА_2 земельну ділянку у власність, оскільки починаючи з 18 листопада 2000 року спірна земельна ділянка була вільною, а у позивача відсутні правові підстави на користування нею.

Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.

Відповідно до статті 3 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Згідно зі статтею 4 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Статтею 7 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) встановлено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим до трьох років і довгостроковим від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства.

Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у державній власності, провадиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування.

Отже, земельні ділянки надані із земель, що перебувають у державній власності в тимчасове короткострокове користування надаються лише на визначений законом строк 3 роки, однак може бути продовжений лише на один строк на підставі рішення відповідної Ради.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 27 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) право користування земельною ділянкою припиняється в разі закінчення строку на який було надано земельну ділянку.

Судами встановлено, що 17 листопада 1997 року, на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21 жовтня 1997 року № 618, виконавчий комітет Черкаської міської ради та ОСОБА_5 уклали договір про право тимчасового користування земельної ділянки площею 682,09 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , строком на 3 роки для городництва без права забудови.

Продовження строку дії договору на один строк на підставі рішення Черкаської міської ради не було.

Строк дії договору закінчився 17 листопада 2000 року, і зазначений строк не продовжувався відповідною Радою, відповідно до вимог статті 7 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), тому право користування у ОСОБА_8 спірною земельною ділянкою припинилось 17 листопада 2000 року.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку, що при прийнятті рішень від 31 січня 2019 року № 2-3971 та від 23 травня 2019 року № 2-4652 Черкаська міська рада діяла в межах своєї компетенції та у відповідності з вимогами законодавства, передаючи ОСОБА_2 земельну ділянку у власність, оскільки починаючи з 18 листопада 2000 року спірна земельна ділянка була вільною, а у позивача відсутні правові підстави на користування нею.

Частиною першою статті 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Оформлення спадщини відбувається шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Судами встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 вересня 2007 року ОСОБА_4 після смерті свого батька успадкувала житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Право на користування спірною земельною ділянкою зазначене свідоцтво не містить.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи з того, що ОСОБА_8 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 17 листопада 2000 року, дійшли правильного висновку, що правокористування земельною ділянкою не могло бути успадковане позивачем, оскільки таке право не входило до складу спадщини.

Схожі висновки щодо питання застосування статей 7 27 92 ЗК України 1990 року, статей 104 1216 1218 1219 ЦК України стосовно дійсності договору про право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) до його припинення шляхом прийняття рішення органом місцевого самоврядування про його розірвання, а також щодо можливості спадкування права короткострокового користування земельною ділянкою в межах дії договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), містяться у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 295/8869/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 687/511/16-ц, від 24 листопада 2021 року у справі № 285/3671/19.

Отже аргументи касаційної скарги з приводу відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 7, 27 ЗК України 1990 року, статтей 104 1216 1218 1219 ЦК України в подібних правовідносинах є помилковими.

Доводи касаційної скарги про те, що органом місцевого самоврядування не розірвано договір, то відповідно ОСОБА_5 продовжував користуватися земельною ділянкою, сплачувати земельний податок до припинення правовідносин у встановленому законом порядку, тобто був належним землекористувачем є безпідставними, оскільки договір про право тимчасового користування земельної ділянки від 17 листопада 1997 року був укладений на строк 3 роки та припинив свою дію 17 листопада 2000 року.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не перевірили, чи Черкаська міська рада після скасування рішення Черкаської міської ради від 18 серпня 2011 року № 3-103 внесла зміни в обліки земель, позначивши її такою, що перебуває у користуванні і не є вільною, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 жовтня 2014 року, якою скасовано рішення Черкаської міської ради від 18 серпня 2011 року № 3-103, зобов`язано Черкаську міську раду на черговій сесії розглянути заяву ОСОБА_10 про передачу їй земельної ділянки площею 682,09 кв. м в оренду по АДРЕСА_1 , однак не було встановлено обов`язку Черкаській міській раді передати спірну земельну ділянку ОСОБА_9 як і не встановлено право користування нею. Також, як зазначено вище, договір про право тимчасового користування земельної ділянки від 17 листопада 1997 року був укладений на строк 3 роки та припинив свою дію 17 листопада 2000 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що сплата земельного податку не визначена законом як підстава набуття права користування землею, а відтак не підтверджує виникнення у позивача права користування нею.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення усудовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи всуді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська