Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 712/16740/19

провадження № 61-474св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансовий партнер», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансовий партнер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга-2020»,

треті особи: Благодійний фонд «Розвиток Черкащини», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2020 року у складі судді Троян Т. Є. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Бондаренка С. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансовий партнер» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Фінансовий партнер»), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансовий партнер» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» (далі - ТОВ «Фінстрим»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-2020» (далі - ТОВ «Ліга-2020», треті особи: Благодійний фонд «Розвиток Черкащини», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 31 липня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладено Генеральну кредитну угоду, згідно пунктів 1.1 та 1.2. якої ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов`язувалося надати йому кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, при цьому загальний розмір позичкової заборгованості не повинен перевищувати 40 000,00 доларів США або еквівалента у гривнях чи євро.

Виконання кредитних зобов`язань забезпечено договором поруки, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

У цей же день між ним, ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їм на праві власності ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) квартира АДРЕСА_1 .

26 січня 2012 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в рамках Генеральної кредитної угоди укладений кредитний договір, за яким він отримав кредит у розмірі 290 851,47 грн із терміном погашення до 20 січня 2022 року.

У зв`язку з невиконанням кредитних зобов`язань у нього утворилась заборгованість, яка станом на 04 грудня 2015 року, становила 287 042,51 грн за тілом кредиту та 205 640,54 грн - за процентами.

Згодом він дізнався, що 28 грудня 2016 року всі права вимоги за Генеральною кредитною угодою були відступлені на користь ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер».

У цей день право вимоги за вказаною угодою та за договором іпотеки відступлено ТОВ «Фінстрим», яке, у свою чергу, відступило це право Благодійному фонду «Розвиток Черкащини».

11 травня 2017 року Благодійний фонд «Розвиток Черкащини» відчужив на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки, укладеним 31 липня 2007 року між ним, ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

16 січня 2020 року зазначена квартира передана у власність ТОВ «ЛІГА-2020».

Вказував, що по суті договір відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Фінансова компанія» Фінансовий Партнер», яке є правонаступником ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер», та ТОВ «Фінстрим», є договором факторингу, а згідно з Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. ТОВ «Фінстрим» не може бути фактором при укладанні спірного договору про відступлення права вимоги, який фактично є договором факторингу, оскільки станом на 28 грудня 2016 року ТОВ «Фінстрим» не мало ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, в тому числі факторингу, що підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 24 червня 2020 року №10259/16-9.

Посилаючись на наведене, з урахуванням змінених позовних вимог у лютому 2020 року, позивач просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія» Фінансовий партнер», яке є правонаступником ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер», та ТОВ «Фінстрим», витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ТОВ «ЛІГА-2020» в порядку частини першої статті 387 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 28 грудня 2016 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Фінансовий партнер», яке є правонаступником ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер», та ТОВ «Фінстрим».

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що між ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрим» виникли правовідносини, які мають ознаки факторингу та регулюються нормами статті 1077 ЦК України, статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Встановивши невідповідність оспорюваного договору вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд дійшов висновку про те, що договір про відступлення прав вимоги від 28 грудня 2016 року є недійсним з моменту його укладення з підстав, визначених статтями 203 215 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та про стягнення судових витрат скасовано та прийнято нове рішення в цих частинах.

Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Ліга-2020» на користь ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Позовну вимогу ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Ліга-2020» на користь ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що ТОВ «Фінстрим» на час укладення спірного договору не мало відповідної ліцензії, тобто, права на укладення договору факторингу, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про визнання його недійсним на підставі статей 203 215 ЦК України.

Виходячи з того, що спірна квартира вибула із володіння власника поза його волею, суд витребував її від добросовісного набувача на користь власника ОСОБА_1 в частині, що йому належала, відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 757/46020/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - вихід суду за межі позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні заяви.

Суди не встановили, які саме права ОСОБА_1 порушені станом на день звернення до суду, а якщо порушені - то чи не втратив він право вимагати відновлення його прав.

Після 30 листопада 2017 року, тобто після припинення банку як юридичної особи, ОСОБА_1 втратив статус клієнта банку, внаслідок чого не має права на задоволення позову до юридичної особи, яка не є банком чи іншою фінансовою установою, з підстав порушення його прав як клієнта банку.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Ліга-2020», ТОВ «Фінстрим» подали відзиви, в яких підтримають викладені в касаційній скарзі доводи, просять її задовольнити, ухваливши нове рішення про відмову у позові.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також подали відзиви, в яких просять касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Соснівського районного суду міста Черкаси цивільну справу № 712/16740/19 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансовий партнер», яке є правонаступником ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-2020», треті особи: Благодійний фонд «Розвиток Черкащини», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу № 712/16740/19 призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 712/16740/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 712/16740/19.

Обставини справи

Суди встановили, що 31 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено Генеральну кредитну угоду № 010/02-18/1026-07, за умовами якої ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов`язувалося надавати ОСОБА_1 кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, при цьому загальний розмір позичкової заборгованості не повинен перевищувати 40 000,00 доларів США або еквівалента у гривнях чи євро.

У цей же день між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким останні передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

26 січня 2012 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 в рамках Генеральної кредитної угоди від 31 липня 2007 року укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 290 851,47 грн із кінцевим терміном погашення кредиту до 20 січня 2022 року.

Цього ж дня між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладений договір поруки, згідно якого остання поручилась перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідати за зобов`язаннями, що виникають з умов кредитної угоди.

У зв`язку із невиконанням позичальником кредитних зобов`язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 04 грудня 2015 року, становив 287 042,51 грн - за тілом кредиту, 205 640,54 грн - за процентами..

28 грудня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Фінансовий Партнер» укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ «КБ «Фінансовий Партнер» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за Генеральною кредитною угодою від 31 липня 2007 року, додатком № 4 до Генеральної кредитної угоди, кредитного договору від 26 січня 2012 року, що є позичальником за ними.

28 грудня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Фінансовий Партнер» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, предметом якого є спірна квартира.

28 грудня 2016 року ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий Партнер» за договорами відступлення права вимоги відступило на користь ТОВ «Фінстрим» права вимоги за Генеральною кредитною угодою від 31 липня 2007 року, додатком № 4 до Генеральної кредитної угоди, кредитним договором від 26 січня 2012 року, що укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також права вимоги за договором іпотеки, предметом якого є спірна квартира.

ТОВ «Фінстрим», у свою чергу, 28 грудня 2016 року за договорами відступлення права вимоги відступило на користь Благодійного фонду «Розвиток Черкащини» право вимоги за вказаними договорами.

Отримавши право вимоги за вказаними договорами, Благодійний фонд «Розвиток Черкащини» 21 лютого 2017 року реалізував своє право на позасудове задоволення вимог іпотекодержателя на підставі застереження, що містилося у розділі 5 договору іпотеки, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

21 лютого 2017 року приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В.зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за Благодійним фондом «Розвиток Черкащини», після чого останній 11 травня 2017 року відчужив її на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

16 січня 2020 року ОСОБА_2 за актом приймання - передачі нерухомого майна передала належну їй квартиру АДРЕСА_1 у власність ТОВ «ЛІГА-2020», яке 24 січня 2020 року зареєструвало своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що між ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрим» виникли правовідносини, які мають ознаки факторингу, оскільки розмір грошової вимоги, яка була відступлена (790 726,93 грн), значно перевищував ціну її відступлення (274 899,00 грн). ТОВ «Фінстрим» на час укладення оспорюваного договору права відступлення не мало ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг факторингу, у зв`язку з чим просив визнати його недійсним на підставі статей 203 215 ЦК України.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження у цій справі рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2020 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 757/46020/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - вихід суду за межі позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) не знайшла підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), предметом спрів яких були, зокрема, вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), містять усі необхідні критерії, за якими розрізняються договір факторингу та договір відступлення (у тому числі купівлі-продажу) права вимоги.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 грудня 2016 року ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий Партнер» за договорами відступлення права вимоги відступило на користь ТОВ «Фінстрим» права вимоги за Генеральною кредитною угодою від 31 липня 2007 року, додатком № 4 до Генеральної кредитної угоди, кредитним договором від 26 січня 2012 року, що укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також права вимоги за договором іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 оспорюваного договору загальна вартість прав вимоги за договором становить 274 899,00 грн, які мають бути сплачені первісному кредитору в день підписання цього договору шляхом переказу коштів на рахунок первісного кредитора.

Відповідно до додатку № 1 до зазначеного договору, який є розрахунком заборгованості за кредитними договорами, заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року становить 790 726,93 грн.

Суд першої інстанції, з висновком якого в частині визнання недійним оспорюваного договору погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрим» виникли правовідносини, які мають ознаки факторингу, оскільки розмір грошової вимоги, яка була відступлена (790 726,93 грн), значно перевищувала ціну її відступлення (274 899 грн). Тобто, ТОВ «Фінстрим» набуло право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною такої вимоги, встановленої у договорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)) зазначено, що якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

У постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вирішуючи цей спір, не звернув увагу на те, що за договором відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрим», останнє не набуло право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про визнання його недійсним з огляду на наявність між сторонами правовідносин, які мають ознаки факторингу.

Оскільки між ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрим» укладено саме договір відступлення права вимоги, якому не притаманні ознаки, характерні для договору факторингу, тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання цього договору недійсним.

Звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним договору факторингу, позивач, як наслідок недійсності цього договору, просив витребувати у останнього набувача іпотечну квартиру. Право власності на спірне майно набуте Благодійним фондом «Розвиток Черкащини» 21 лютого 2017 року на підставі позасудового задоволення вимог іпотекодержателя на підставі застереження, що містилося у розділі 5 договору іпотеки, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, який у подальшому відчужений на користь ОСОБА_2 , яка залучена у справі в якості третьої особи.

Отже, заявлені ОСОБА_1 вимоги про витребування майна безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 і не можуть бути розглянуті судом і вирішені в спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем.

Оскільки ОСОБА_2 до участі в справі в якості співвідповідача за позовом ОСОБА_1 не залучена, відповідного клопотання позивач не заявляв, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про витребування майна необхідно було відмовити внаслідок неналежного складу відповідачів.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в оскарженій частині з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у позові.

З огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22), тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленого після подання касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статі 400 ЦГІК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржені судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансовий партнер», яке є правонаступником ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-2020», треті особи: Благодійний фонд «Розвиток Черкащини», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансовий партнер», яке є правонаступником ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-2020», треті особи: Благодійний фонд «Розвиток Черкащини», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов