№ 712/2579/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 712/2579/21

провадження № 61-3485св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна, про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу

за касаційною скаргою адвоката Прядки Віталія Михайловича як представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2021 року у складі судді Романенко В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2021 року у складі судді Романенко В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив перевести права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 20 травня 2020 року на 6/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованого у АДРЕСА_1 , та за договором купівлі-продажу від 15 червня 2020 року на 6/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованого у АДРЕСА_1 , з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 ; зарахувати на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 202 306,43 грн, сплачену ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду як суму, що покупець повинен сплатити за договорами.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що на підставі договору дарування частки у праві власності на житловий будинок від 12 грудня 2018 року він є власником 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Право спільної часткової власності на цей будинок за позивачем не припинялося, реального виділу частки не здійснювалось.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до нього про припинення частки у спільній власності, її визначення та виділу в натурі.

Після звернення ОСОБА_2 з указаним позовом ОСОБА_1 стало відомо, що відповідач набув право власності на частки у спірному будинку, які належали іншим його співвласникам, на підставі договорів купівлі-продажу.

Оскільки 6/25 і 6/50 часток спірного будинку відчужено на підставі договорів купівлі-продажу від 20 травня та від 15 червня 2020 року на користь ОСОБА_2 з порушенням встановленого законом порядку, переважне право позивача як співвласника на купівлю частини у спільному майні є порушеним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити, перерахувавши 136 486,43 грн та 65 820,0 грн на депозитний рахунок суду як вартість часток спірного будинку за умовами зазначених договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 26 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, який з 12 березня 2020 року є співвласником спірного будинку, у період з 20 травня до 15 червня 2020 року придбав спірні частки інших співвласників цього будинку, тому у цих правовідносинах у позивача як співвласника цього будинку не існувало переважного права перед відповідачем на купівлю спірних часток будинку відповідно до статті 362 ЦК України.

Соснівський районний суд м. Черкаси додатковим рішенням від 24 листопада 2021 року заяву адвоката Прядки В. М. як представника ОСОБА_2 про стягнення судових витрат залишив без задоволення.

Додаткове рішення мотивоване неподанням стороною відповідача у відзиві попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Черкаський апеляційний суд постановою від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савченка С. В. залишив без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Черкаський апеляційний суд постановою від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Прядки В. М. задовольнив частково. Додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 1 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що додаткове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи критерій реальності наданих доказів і обсяг виконаних адвокатом робіт клопотання представника відповідача - адвоката Прядки В. М. підлягає частковому задоволенню на суму 1 000,00 грн, оскільки ця сума буде відповідати принципу співмірності та розумності, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справі № 904/4507/18 щодо визначення критеріїв розміру гонорару.

Короткий зміст вимог касаційних скарг , відзиву та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 06 квітня 2022 року, адвокат Прядка В. М. як представник ОСОБА_2 просить скасувати додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 17 700,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 800,00 грн.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 та постановах Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить, що у разі неподання попереднього розрахунку суд має право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України). Ці норми ідентичні з нормами статті 137 ЦПК України.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання таких вимог суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи в апеляційному суді, хоча згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України повинен був вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 13 квітня 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 362 ЦК України у правовідносинах щодо реалізації переважного права одного із співвласників на придбання частки нерухомого майна при відчуженні частини нерухомого майна одним із співвласників іншому співвласнику.

Суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно. При цьому під здійсненням переважного права необхідно вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.

Закон не визначає обставину приналежності покупцеві частки у спільному майні статусу співвласника на момент укладення договору купівлі-продажу частки у спільному майні як підставу для звільнення продавця та нотаріуса від обов`язку повідомлення інших співвласників про продаж частки у спільному майні, що спростовує відповідний висновок судів першої та апеляційної інстанцій.

03 червня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який мотивований тим, що касаційна скарга позивача є необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій є такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи норму частини третьої статті 362 ЦК України, жоден із співвласників не мав переважного права перед іншими співвласниками на купівлю частки майна, а тому до цих правовідносин не застосовуються стаття 362 ЦК України та пункт 5 розділу II наказу від 22 лютого 2012 року № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», адже ці норми права застосовуються до осіб, які на момент вчинення договору купівлі-продажу не були співвласниками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюадвоката Прядка В. М. як представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2021 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року та витребувано справу із суду першої інстанції.

05 травня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору дарування частки у праві власності на житловий будинок від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 є власником 13/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

12 березня 2020 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування частини житлового будинку набув право спільної часткової власності у розмірі 6/50 частин на житловий будинок АДРЕСА_1 , нарівні з іншими співвласниками, що разом становить 100 %.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 20 травня 2020 року ОСОБА_2 придбав у власність 6/50 частин спірного будинку, право власності на які зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 травня 2020 року.

За договором купівлі-продажу від 15 червня 2020 року ОСОБА_2 придбав у власність ще 6/25 часток спірного житлового будинку, право власності на які зареєстроване за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 червня 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга адвоката Прядка В. М. як представника ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо суті заявлених позовних вимог

Предметом позову у цій справі є захист переважного права позивача на придбання 6/50 і 6/25 часток спірного будинку, співвласником якого він є, шляхом переведення на нього прав покупця за договорами купівлі-продажу від 20 травня та від 15 червня 2020 року, укладеними між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідно до частини четвертої статті 362 ЦК України.

Згідно зі статтями 361-362 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що продавець частки у праві спільної часткової власності має право вибору покупця між іншими співвласниками цього майна на власний розсуд, при цьому правило переважного права у цьому випадку не застосовується.

Отже, встановивши, що на час укладення ОСОБА_5 договорів купівлі-продажу часток спірного будинку з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 він був співвласником цього майна, тому продавці скористалися своїм право вибору між співвласниками спірного будинку - сторонами у справі та продали свої частки відповідачу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги позивача таких висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, тлумачення норм матеріального права на власний розсуд.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а оскаржуваних ним судових рішень - без змін.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду винесеної за результатами перегляду додаткового рішення

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З огляду на положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Так, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, адвокат Прядка В. М. як представник відповідача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 700,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.На обґрунтування цих витрат заявник посилається на витрачений час, пов`язаний із розглядом цієї справи, а саме: наданням консультацій ОСОБА_2 , підготовкою та поданням відзиву на позовну заяву, ознайомленням з матеріалами справи, участю в судових засіданнях у суді першої інстанції, написанням відповідних документів, що вказано в детальному описі робіт (наданих послуг), акті приймання-передачі наданих послуг від 25 жовтня 2021 року (а. с. 115-120, том 1).

Адвокат Савченко С. В. як представник ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із запереченням щодо розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, вказуючи на те, що цей розмір є завищеним та неспівмірним із обсягом реально наданої допомоги.

Проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих відповідачу адвокатом Прядкою В. М. послуг, а також документи надані на їх підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд правильно зазначив про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, проте, зменшуючи заявлений розмір витрат з 17 700,00 грн до 1 000,00 грн, не врахував характеру виконаної адвокатом роботи у суді першої інстанції, тому помилково вважав, що саме 1 000,00 грн буде відповідати принципу співмірності та розумності судових витрат.

Ураховуючи наведене, постанову апеляційного суду в указаній частині слід скасувати, стягнути з позивача на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу, що буде відповідати критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

Крім цього, не можна погодитися з висновком апеляційного суду в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на додаткове рішення суду першої інстанції, адвокат Прядка В. М. як представник ОСОБА_2 просив, зокрема, стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача 3 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою відповідача на додаткове рішення районного суду. На підтвердження таких витрат адвокат надав детальний опис робіт (наданих послуг) та акт приймання-передачі наданих послуг від 30 грудня 2021 року, згідно з якими розмір гонорару за надання консультації, формування правової позиції у зв`язку з оскарженням додаткового рішення - 1000,00 грн; розмір гонорару за написання апеляційної скарги на додаткове рішення - 2 800,00 грн.

Апеляційний суд зазначив про відсутність підстав для стягнення таких витрат, указуючи, що адвокат Прядка В. М. в суді апеляційної інстанції участі не брав та не забезпечив стороні відповідача його представництво під час судового розгляду справи. Проте всупереч ЦПК України апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно здетальним описом робіт (наданих послуг) та актом приймання-передачі наданих послуг від 30 грудня 2021 року до розміру витрат на правову допомогу на стадії апеляційного провадження не входила оплата представництва відповідача в суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи наведене, є правові підстави для часткового задоволення клопотання адвокат Прядки В. М. як представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу в апеляційному суді, а тому додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід скасувати, та стягнути з позивача на користь відповідача 1 500,00 грн, що відповідатиме вимогам статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу адвоката Прядки Віталія Михайловича як представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року залишити без змін.

Додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов