Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

місто Київ

справа № 712/9347/17

провадження № 61-14535св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2017 року у складі судді Пироженко В. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 11 липня 2014 року між сторонами укладений договір строкової позики, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 8 600, 00 дол. США зі строком повернення 11 жовтня 2014 року.

Позивач стверджував, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, кошти не повернула, у зв`язку з чим просив суд стягнути із ОСОБА_2 на користь позивача борг в сумі 8 600, 00 дол. США та 3 % річних від простроченої суми, які становлять 740, 00 дол. США, що еквівалентно 241 158, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, пояснила що дійсно ОСОБА_1 надав їй в позику 8 000, 00 дол. США. Умова про сплату 200, 00 дол. США за місяць користування коштами заявлена позивачем усно, без зазначення такої умови в розписці, що підтверджується аудіозаписом спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , де вони обговорювали тему варіантів повернення боргу. Також зазначила, що позивач не повідомив суд про часткове погашення боргу 06 листопада 2016 року в сумі 500, 00 дол. США.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 11 листопада 2014 року у розмірі 8 600, 00 дол. США та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 740, 00 дол. США, що становить 9 340, 00 дол. США та еквівалентно 241 158, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що факт повернення грошових коштів ОСОБА_1 не доведений відповідачем.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року задоволено частково, рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року скасовано в частині стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Ухвалено нову постанову, якою стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три процентів річних від простроченої суми в розмірі 18 599, 49 грн. Рішення суду першої інстанції від 15 листопада 2017 року в частині стягнення заборгованості за договором позики в сумі 222 074, 36 грн та судових витрат в сумі 2 411, 58 грн залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що оскільки відповідачем умови договору не виконані, заборгованість не погашена, а тому суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та на підставі закону та договору позики стягнув з відповідача суму позики у розмірі 8 600, 00 дол. США, що на момент звернення до суду становило 222 074, 36 грн. Апеляційний суд, перевіривши правильність і обґрунтованість нарахування штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання, дійшов висновку, що позивачем у розрахунок нарахування штрафних санкцій необґрунтовано включались суми штрафних санкцій в суму заборгованості за періоди з 11 жовтня 2014 року до 11 жовтня 2015 року, з 11 жовтня 2015 року до 11 жовтня 2016 року, що призвело до нарахування штрафних санкцій на попередньо нараховані штрафні санкції.

Незалежно від валюти боргу валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання, є національна валюта України - гривня. Відповідно у національній валюті України підлягають обчисленню й стягненню інші складові грошового зобов`язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та інші виплати, передбачені статтею 625 ЦК України. Але позивачем 3 проценти річних обчислені в доларах США і вже надалі перераховані у гривні. Сума обрахунку трьох процентів річних із суми 222 074, 36 грн за період з 11 жовтня 2014 року до 25 липня 2017 року, або ж за 1 019 днів, становить 18 599, 49 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Питання про стягнення втрат за індексом інфляції за час прострочення виконання зобов`язання позивачем не розраховувалися, такі позовних вимог не заявлялися. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення процентів за затримку виконання зобов`язання, скасуванню його в цій частині та ухваленню нова постанова в частині стягнення 3 процентів річних в сумі 18 599, 49 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2018 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 06 лютого 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені на підставі припущень, без належного встановлення фактичних обставин справи, виходячи з досліджених у справі наявних доказів. Стверджує, що судами не враховано, що фактично ОСОБА_2 отримала у позику 8 000, 00 дол. США, а не 8 600, 00 дол. США, а також, що нею частково погашено заборгованість за договором позики.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 11 липня 2014 року отримала позику від ОСОБА_1 у сумі 8 600, 00 дол. США, які вона зобов`язалася повернути до 11 жовтня 2014 року. На підтвердження укладеного договору позики відповідач написала відповідну розписку. Факт написання розписки та отримання грошових коштів відповідачем визнається.

Судами встановлено, що у зазначені в розписці строки відповідач отримані в позику грошові кошти не повернула.

Судами відхилені доводи відповідача про повернення частини суми боргу в розмірі 500, 00 дол. США та надання при цьому розписки ОСОБА_1 щодо отримання ним коштів в сумі 500, 00 дол. США, оскільки у розписці не зазначено, за якою борговою розпискою повернуто 500, 00 дол. США. Одночасно встановлено, що у відповідача існують й інші боргові зобов`язання перед позивачем.

Судами визнано аудіозапис розмови сторін неналежним та недопустимим доказом отримання у позику ОСОБА_2 лише 8 000, 00 дол. США.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі

№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходили із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договорів, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оскільки у визначені договором позики строки грошові кошти позивачу повернуті не були, у позивача були підстави для звернення до суду з позовом. Розписка про отримання грошових коштів містить зобов`язання про їх повернення у певний строк. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили справжню правову природу укладеного між сторонами договору та дійшли правильного висновку про укладення договору позики, а також встановили всі його істотні умови.

Позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки судом встановлено наявність між сторонами правовідносин за договором позики, дійсність та достовірність договору позики не спростована, факт отримання грошей підтверджений належними доказами у справі.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, перевірялися судом апеляційної інстанцій та були відхилені з огляду на непідтвердження їх належними та допустимими доказами.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме відповідач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються заперечення проти позову та спростовуються доводи позивача на обґрунтування позову.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, зазначала, що позику отримала в іншому розмірі, а також частково сплатила заборгованість. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, такі доводи не доведені належними та допустимими доказами, а тому висновки судів щодо відхилення таких доводів заявника є законними та обґрунтованими.

Верховний Суд врахував, що такі доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року зупинено виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 06 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження у цій справі.

Зробивши висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2017 року у нескасованій і незміненій частині та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2017 року у нескасованій та незміненій частині та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 06 лютого 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко