ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 713/3486/23
провадження № 61-16373 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня
2024 рокута додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду
від 08 листопада 2024 року, ухваленими у складі колегії суддів:ПоловінкіноїН. Ю.,Височанської Н. К., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила суд стягнути з
ОСОБА_2 на її користь 45 000 Євро, які були отримані відповідачем відповідно до розписки від 07 червня 2022 року, та три проценти річних за користування грошовими коштами за 520 днів у розмірі 74 469,58 грн.
Позов мотивовано тим, що 07 червня 2022 року вона передала ОСОБА_2
45 000 Євро як аванс за купівлю будинка, який знаходиться у м. Вижниці та належить ОСОБА_2 .
На підтвердження домовленості ОСОБА_2 надано 07 червня 2022 року розписку, за якою ОСОБА_2 продає ОСОБА_1 будинок в урочищі Судилів,
по вул. Вижницькій за 120 000 Євро в розстрочку терміном на три роки наступним чином: 1) 2022 рік - 45 000 Євро; 2) 2023 рік - 35 000 Євро; 3) 2024 рік - 40 000 Євро. Отримала 45 000 Євро. Остаток 75 000 Євро станом на 07 червня 2022 року.
Зазначала, що за повідомленням ОСОБА_2 03 березня 2023 року о 12 годині вона разом з чоловіком ОСОБА_3 прибули до приватного нотаріуса Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк О. О. для укладення договору купівлі-продажу.Проте, правочин не було укладено, оскільки ОСОБА_2 попередньо не зверталася до приватного нотаріуса Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк О. О. щодо нотаріального посвідчення договору, у цей день ОСОБА_2 не надала нотаріусу необхідних документів для вчинення нотаріальної дії.
Позивач зазначала, що 15 вересня 2023 року вона з чоловіком ОСОБА_3 зустрілися з ОСОБА_2 у м. Вижниці з метою вирішення питання укладення договору купівлі-продажу будинку. При цьому, ОСОБА_2 відмовилася укласти договір купівлі-продажу у зв`язку із тим, що ціни на нерухомість значно виросли і втратила інтерес до вчинення правочину.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області у складі судді
Осокіна А. Л. від 10 травня 2024 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 грудня 2023 року, у виді заборони відчуження земельної ділянки площею 0,06 га (кадастровий номер 7320510100:02:001:0091), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ; ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 лютого 2024 року у виді заборони відчуження земельної ділянки площею 0,0522 га (кадастровий номер 7320510100:02:001:0026), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вона не довела укладення 07 червня 2022 року між нею та ОСОБА_2 попереднього чи основного договору купівлі-продажу нерухомого майна житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_2 , який відповідає вимогам чинного законодавства України для даного виду правочину щодо його форми та нотаріального посвідчення, на виконання умов якого 07 червня 2022 року
ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримала аванс у розмірі 45 000 Євро; виникнення у ОСОБА_2 зобов`язання повернути ОСОБА_1 отримані кошти.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ухилення ОСОБА_2 від виконання взятих на себе зобов`язань за умовами укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна (попереднього чи основного) від 07 червня 2022 року; взяття ОСОБА_2 на себе будь-яких зобов`язань, отримуючи 07 червня 2022 року кошти в сумі 45 000 Євро, у тому числі повернути отримані кошти на вимогу ОСОБА_1 .
Крім того, суд першої інстанції вважав недоведеним виконання ОСОБА_1 умов розписки від 07 червня 2022 року щодо сплати на користь ОСОБА_2 35 000 Євро у 2023 році, 40 000 Євро у 2024 році.
Суд першої інстанції вказав, що безпідставні є доводи ОСОБА_1 про те, що у травні 2022 року між нею та ОСОБА_2 була домовленість саме про купівлю-продаж будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , на підтвердження цієї домовленості 07 червня 2022 року ОСОБА_1 надала
ОСОБА_2 45 000 Євро, останньою вчинено відповідну розписку, а також
03 березня 2023 року у приватного нотаріуса Орленко С. М. пропонувала
ОСОБА_2 отримати 120 000 Євро та 200 000 грн у рахунок сплати за двома правочинами - договором купівлі-продажу відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки з передачею авансових платежів від 07 квітня 2022 року та договором купівлі-продажу відповідно до умов розписки від 07 червня 2022 року, проте ОСОБА_2 відмовилась їх отримувати.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розписка ОСОБА_2 від 07 червня 2022 року є допустимим та достовірним доказом, оскільки
ОСОБА_2 визнає факт отримання від ОСОБА_1 коштів у сумі 45 000 Євро в якості сплати частини обумовленої суми коштів в розмірі 120 000 Євро за продаж будинку в АДРЕСА_3 у розстрочку терміном на три роки, визнає підписання розписки.
Однак, суд першої інстанції вважав, що розписка ОСОБА_2 від 07 червня
2022 року не підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у даній справі, укладення 07 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна (попереднього чи основного), відмінного від нерухомого майна, зазначеного в попередньому договору купівлі-продажу від 07 квітня 2022 року.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 травня 2024 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аванс
у розмірі 45 000 Євро, три проценти річних за період з 20 червня 2023 року
до 08 листопада 2023 року у розмірі 525,21 Євро. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у сумі
32 174,45 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неукладення між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 попереднього чи основного договору купівлі-продажу нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по
АДРЕСА_2 , який відповідає вимогам законодавства України для даного виду правочину щодо його форми та нотаріального посвідчення, на виконання умов якого 07 червня 2022 року ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримала аванс
у розмірі 45 000 Євро.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розписка ОСОБА_2
від 07 червня 2022 року є допустимим та достовірним доказом, оскільки
ОСОБА_2 визнає факт отримання від ОСОБА_1 коштів в сумі 45 000 Євро
в якості сплати частини обумовленої суми коштів в розмірі 120 000 Євро за продаж будинку в АДРЕСА_3 у розстрочку терміном на три роки, визнає підписання розписки.
Таким чином, оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу зазначеного вище нерухомого майна укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, тому передана ОСОБА_1 грошова сума є авансом, який підлягає поверненню незалежно від будь-яких обставин.
Суд апеляційної інстанції вказав, що не заслуговують на увагу посилання
ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу на недоведеність виникнення у
неї зобов`язання повернути ОСОБА_1 отримані кошти в сумі 45 000 Євро з огляду на недоведеність її ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань за умовами укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна (попереднього чи основного) від 07 червня 2022 року. При цьому грошові кошти, що за своєю правовою природою є авансом, підлягають поверненню ОСОБА_1 , яка їх передала ОСОБА_2 , незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення основного договору.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки предметом спору є саме вимоги про стягнення грошових коштів, а нарахування трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого заявлені ОСОБА_1 у зв`язку з неповерненням авансу, ОСОБА_2 зобов`язана сплатити ОСОБА_1 аванс з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України, які вірно обчислені.
Суд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 листопада
2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 30 тисгрн, витрати на проїзд в сумі 3 872,70 грн, добові в сумі 1 726,20 грн. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, понесених в суді першої інстанції, відмовлено.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов
ОСОБА_1 задоволено частково, а саме на 95,9 %, тому судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги складність справи та виконаних адвокатом Фасулакі П. Є. робіт під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності).
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи та клопотання ОСОБА_2 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дотримуючись критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд вважав, що підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу,понесені у суді апеляційної інстанції, у сумі 30 000 грн, а не 212 370,35 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення й залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2025 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року, відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, витребувано цивільну справу № 713/3486/23 із Вижницького районного суду Чернівецької області, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Осіяна О. М., Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. визнано необґрунтованою. Заяви про самовідвід суддів Верховного Суду: Осіяна О. М., Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. задоволено. Відведено суддів Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 713/3486/23, справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2025 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Шиповича В. В.та Синельникова Є. В. задоволено.Відведено суддів Шиповича В. В. та Синельникова Є. В.від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у справі
№ 713/3486/23, справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Підставою заявлення відводу і самовідводу суддів послужило те, що зазначена колегія суддів брала участь у розгляді справи № 713/3024/23 (провадження
№ 61-13151св24) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 травня 2024 року, додаткове рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 липня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, та 22 січня 2025 року у своїй постанові висловили правову позицію щодо правовідносин, які виникли між сторонами, а саме щодо визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки від 07 квітня 2022 року, які розташовані за адресою урочище Судилів, м. Вижниця, Вижницького району, Чернівецької області.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2025 року справу № 713/3486/23(провадження
№ 61-16373 ск 24), призначено судді-доповідачеві - Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.
05 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду
у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що районний суд вірно зазначив, що основний договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами не було укладено і не доведено, що це сталося з вини ОСОБА_2 , так як ОСОБА_1 решту обумовленої суми не заплатила. Тобто ОСОБА_2 не відмовлялася від укладення основного договору. Апеляційний суд не звернув увагу на умови попереднього договору, в якому чітко зазначено, якщо покупець з власної волі відмовляється від укладення основного договору, то сплачені кошти продавцем не повертаються, а залишаються в нього як неустойка. У виданій ОСОБА_1 розписці взагалі не зазначається термін «аванс», вона є завдатком.
Заявник указує, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки недобросовісної поведінки (стаття 3 ЦК України).
Крім того, зазначає, що апеляційним судом порушені норми процесуального права, суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 і перекрутив її доводи, не зазначив обґрунтованих мотивів відхилення відзиву на апеляційну скаргу. Хоча апеляційний суд і послався на певні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, проте вони суперечать основним засадах цивільного законодавства щодо свободи договору та принципу диспозитивності.
Заявник посилається на відповідну практику Верховного Суду, яка, на її думку, є релевантною до спірних правовідносин і порушень, допущених апеляційним судом.
Після призначення справи до розгляду від ОСОБА_2 у лютому 2025 року надійшла заява про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.
24 лютого 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду письмові пояснення щодо поданої нею касаційної скарги, які до уваги не беруться і підтягають залишенню без розгляду з таких підстав. По перше, зазначений процесуальний документ не надісланий іншим учасникам процесу (див.: постанову
Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі
№ 757/43793/18-ц (провадження № 14-311 цс 19). По друге, письмові пояснення, які по суті, є доповненням до касаційної скарги, подані поза межами строку. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). Подібні висновки вказані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90 цс 19; від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19 та інших постановах Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні та у лютому 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзиви (заяви) на касаційну скаргу, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги безпідставні, суд апеляційної інстанції належним чином встановив фактичні обставини у справі, вірно визначив підставу позову, не виходив за доводи її апеляційної скарги, надав вірну оцінку поданим доказам, застосував норми матеріального права й практику Верховного Суду, яка є релевантною до спірних правовідносин. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
За змістом розписки « ОСОБА_2 продає будинок в урочище Судилів
в. Вижницька пані ОСОБА_1 , за суму 120 тис. Євро (сто двадцять тисяч Євро) у розстрочку терміном на три роки.
1) 2022 рік - 45 тис. Євро (сорок п`ять тисяч Євро) (два підписи);
2) 2023 рік - 35 тис. Євро (тридцять п`ять тисяч Євро) (два підписи);
3) 2024 рік - 40 тис. Євро (сорок тисяч Євро) (два підписи);
Отримала 45 000 Євро (сорок п`ять тисяч Євро) (підпис).
Остаток 75 000 Євро (сімдесят п`ять тисяч Євро) станом на 7 червня 2022 року.
Розписка написана власноруч і в чому розписуюсь.
7 червня 2022 р. (підпис) ОСОБА_2
7 червня 2022 р. (підпис) ОСОБА_1 »
До матеріалів справи приєднано попередній договір між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки з передачею авансових платежів, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк О. О. 07 квітня 2022 року.
На підставі копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 352627558 від 01 листопада 2023 року 14 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу серії НМА 696269, р. № 430, посвідченого 14 квітня 2017 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк О. О., проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 ,
РНОКПП: НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0522 га, кадастровий номер 7320510100:02:001:0026, цільове призначення - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1
21 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21 квітня 2017 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк Н. В. за № 345, проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 7320510100:02:001:0091, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1
04 квітня 2023 року на підставі технічного паспорту (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: ТІ01:6727-0663-0359-5943, виданого 30 березня 2023 року ЄДЕССБ, документу, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: АR01:3929-0194-3610-7725, виданого 22 березня 2023 року ЄДЕССБ, Витягу з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: ІУ101230322696, видаваного ЄДЕССБ, проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на закінчений будівництвом садовий будинок з господарськими та допоміжними будівлями і спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 0,06 га, кадастровий номер 7320510100:02:001:0091, за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав № 328145558
від 05 квітня 2023 року 04 квітня 2023 року на підставі Технічного паспорту (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: ТІ01:6727-0663-0359-5943, виданого 30 березня 2023 року ЄДЕССБ, документу, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: АR01:3929-0194-3610-7725, виданого
22 березня 2023 року ЄДЕССБ, Витягу з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: ІУ101230322696, видаваного ЄДЕССБ, проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на закінчений будівництвом садовий будинок з господарськими та допоміжними будівлями і спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 0,06 га з кадастровим номером 7320510100:02:001:0091 і знаходиться за адресою:
АДРЕСА_4 .
Згідно із копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 85571073 від 21 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21 квітня 2017 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк Н.В. за № 345, проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 7320510100:02:001:0091, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17,
від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 01 квітня
2020 року у справі № 686/24003/18, від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20,
від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів»).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів вбачається, що ОСОБА_1 визначено спірні кошти як аванс.
Згідно з частиною четвертою статті 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
За змістом частини шостої статті 182 ГК України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Отже, наведені норми визначають, що угода про наміри не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що розписка ОСОБА_2
від 07 червня 2022 року є лише договором про наміри сторін у майбутньому укласти договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.
Згідно з нормами частини першої статті 546, частини другої статті 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Положення частини другої статті 570 ЦК України встановлюють презумпцію авансу, оскільки, на відміну від завдатку, аванс є лише способом платежу, оскільки він не виконує забезпечувальної функції за нормами частини першої статті 546 ЦК України, а виконує функцію попередньої оплати.
Аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).
Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.
Таким чином, розписка ОСОБА_2 від 07 червня 2022 року містить ознаки авансу, оскільки за розпискою ОСОБА_1 було передано їй кошти в сумі 45 000 Євро за продаж будинку в АДРЕСА_3 за 120 000 Євро в розстрочку терміном на три роки.
Оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, який би відповідав вимогам законодавства України для даного виду правочину щодо його форми та нотаріального посвідчення, укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана ОСОБА_1 грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 521/12202/15-ц, провадження № 61-32248 св 18, зазначено, що враховуючи те, що договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому,
то передана однією зі сторін грошова сума є авансом, який підлягав поверненню,
а не завдатком.
Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 на недоведеність виникнення у неї зобов`язання повернути ОСОБА_1 отримані кошти в сумі 45 000 Євро з огляду на недоведеність її ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань за умовами укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна (попереднього чи основного) від 07 червня 2022 року, оскільки грошові кошти, що за своєю правовою природою є авансом, підлягають поверненню незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.
Посилання касаційної скарги на те, що з такою практикою Верховного Суду заявник не погоджується, оскільки вона суперечить законодавству, погодитися не можна. Вказана вище судова практика щодо правової природи авансу у наведеній ситуації, подібній до обставин цієї справи, тривалий застосовується судами України з часу набрання чинності ЦК України. Різні суди касаційної інстанції, а саме: Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховний Суд, у тому числі Велика Палата Верховного Суду, жодного разу від цієї правової позиції не відступили, регулярно досліджували цю практику.
Стабільність судової практики це стандарт функціонування системи правосуддя. Єдність судової практики найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.
Крім того, колегія суддів зазначає, що, виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 403 404 ЦПК України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів цього суду, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див.: судові рішення Великої Палати Верховного Суду: від 09 серпня 2019 року у справі № 910/12968/17, провадження № 12-120гс19, від 13 березня 2024 року у справі № 167/1058/20, провадження № 14-15цс24 та інших).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 рок у справі
№ 918/631/19, провадження № 12-42гс20, дійшла висновку про те, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків.
При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду у цій справі вказала, що вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду
від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Оскільки предметом спору є саме вимоги про стягнення грошових коштів,
а нарахування трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого заявлені ОСОБА_1 у зв`язку з неповерненням авансу, ОСОБА_2 зобов`язана сплатити позивачу аванс з урахуванням сум, визначених частиною другою
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що у частині визначення трьох процентів річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обчисленні трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
У цьому випадку апеляційний суд вірно стягнув з ОСОБА_2 аванс саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 45 000 Євро, що передбачає і нарахування трьох процентів річних із цієї суми.
Визначаючи період прострочення, суд апеляційної інстанції правильно враховував, що ОСОБА_2 отримано повідомлення ОСОБА_1 20 червня 2023 року про відмову від договору. Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вірно стягнуто три проценти річних за період з 20 червня 2023 року по 08 листопада 2023 року в сумі 525 Євро 21 центів.
При цьому порядок обчислення трьох процентів річних визначено за формулою: сума 45 000 Євро х 142 кількість днів прострочення виконання х 3 (розмір відсотків, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) / 100 / 365 (днів у році).
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81
ЦПК України).
З урахуванням наведених норм процесуального права, позивачка довела свої позовні вимоги. І суд апеляційної інстанції не виходив за межі доводів, заявлених в суді першої інстанції, та доводів апеляційної скарги, що узгоджується з вимогами статті 367 ЦПК України (межі розгляду справи судом апеляційної інстанції). У зв`язку з цим відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції належно не мотивував доводи відзиву на апеляційну скаргу, подану ОСОБА_2 .
У зв`язку з цим Верховний Суд звертає увагу на те, що у § 23 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа v. Ukraine, заява № 63566/00), в якій заявниця скаржилася на те, що суди не розглянули повністю її аргументи, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У § 30 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99) ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Дослідивши ці доводи касаційної скарги і з огляду на мотиви, наведені у постанові апеляційного суду, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд належним чином мотивував всі суттєві доводи ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави стверджувати, що допущено порушення права на справедливий суд у частині належного обґрунтування судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги щодо суті спору не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній постанові апеляційного суду, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону (стаття 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги взагалі не містять мотивів незгоди з додатковою постановою апеляційного суду щодо судових витрат, а тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не знаходить підстав для її скасування.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Оскільки Верховним Судом відмовляється в задоволенні касаційної скарги, то підстав досліджувати заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець