Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 715/1764/17

провадження № 61-11335св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2019 року у складі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 травня 2019 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будинку, без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 21 жовтня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки набуло у власність будинок АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 10 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Кінщук Н. В. та зареєстрованого у державному реєстрі під номером 5140.

Після отримання права власності на вказану нерухомість банк намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_1 , який підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Відповідачу було направлено письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак вимога банку залишена без задоволення.

Враховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 травня 2019 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірний будинок, який належав відповідачу ОСОБА_1 та був переданий в іпотеку, придбавався не за рахунок отриманих кредитних коштів, оскільки на час укладення іпотечного договору від 10 серпня 2007 року вже належав відповідачу, тому його виселення без надання іншого житлового приміщення неможливе.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 246 ЦК України втрата права користування житловим приміщенням колишнього власника є наслідком припинення його права власності на це приміщення.

Відтак, оскільки відповідач втратив право власності на спірний будинок, тому й втратив право користування ним, вимога нового власника про виселення користувача будинком з належного йому нерухомого майна є законною та обґрунтованою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Глибоцького районного суду Чернівецької області.

04 липня 2019 року справа № 715/1764/17 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд встановили, що 10 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CVX0GA00000082, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 111 250 доларів США з кінцевим строком повернення до 09 серпня 2017 року на споживчі цілі та на сплату страхових платежів.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10 серпня 2007 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки № CVX0GA00000082, відповідно до якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 , який належить йому на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30 липня 2007 року виконавчим комітетом Глибоцької селищної ради.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 71286300 від 25 жовтня 2016 року, державним реєстратором Карвацькою Г. Ф. в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Спірний будинок, який є предметом іпотеки не був придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів та на момент укладення кредитного договору (10 серпня 2007 року) вже належав на праві власності відповідачу ОСОБА_1 .

Встановлено, що відповідач зареєстрований та проживає у спірному будинку.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За змістом вказаних норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин є підстави для відмови у задоволенні позову про виселення.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14- 317цс18).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 липня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Глибоцької селищної ради, будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Суди встановивши, що ОСОБА_1 на час укладення договору іпотеки від 10 серпня 2007 року вже був власником предмету іпотеки - будинку АДРЕСА_1 , тобто він був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, що відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР унеможливлює виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 травня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук