Постанова

Іменем України

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 715/2537/19

провадження № 61-16191св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Глибоцького району управління юстиції у Чернівецькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів Лисака І. Н.. Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 , третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Глибоцького району управління юстиції у Чернівецькій області (далі - ВДРАЦС РС Глибочицького РУЮ у Чернівецькій області), з позовом, в якому просила встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним батьком малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов мотивовано тим, що 01 серпня 2009 року між позивачем та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син - ОСОБА_5 . Вказаний шлюб на підставі рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2010 року розірвано.

Після розірвання шлюбу вони примирилися із чоловіком та почали проживати однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу до дня смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народилася донька - ОСОБА_4 , батьком дитини вказаний - ОСОБА_6 . Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України.

За життя ОСОБА_3 визнавав себе батьком дитини, піклувався про неї та в майбутньому мав намір встановити батьківство, однак, не встиг, так як трагічно загинув.

Встановлення факту батьківства позивачу потрібне для захисту прав та інтересів дитини, оформлення пенсії по втраті годувальника, для отримання дитиною спадщини після смерті батька, тощо.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 червня 2020 року у складі судді Маковійчук Ю. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду із позовом про встановлення факту батьківства позивач будь-яких позовних вимог, окрім встановлення батьківства, не заявляла. Між сторонами у справі не виникло цивільно-правового спору, який би підлягав вирішенню у порядку позовного провадження.

Крім того, суд вважає, що встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи лише на підставі показань свідків, фотокарток з особистого архіву позивача неможливе, оскільки, зазначене суперечить частині другій статті 128 СК України, згідно з якою підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Встановлено факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

З показів свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , копій фотознімків та установлених обставин вбачається, що позивачем надано достатню кількість доказів, які свідчать, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнавав себе батьком їх спільної доньки, приймав активну участь у її житті, проводив разом відпочинок і зазначені обставини не спростовані.

Апеляційний суд дійшов висновку про помилковість посилань суду першої інстанції на відсутність цивільно-правового спору між сторонами у справі, як на підставу відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем чітко зазначено підставу вказаного позову, а саме отримання пенсії по втраті годувальника та прийняття спадщини.

Після смерті ОСОБА_3 право на спадкування має його мати ОСОБА_2 , яка позов не визнає, заперечує батьківство свого сина щодо ОСОБА_4 ,

а отже існує спір про цивільне право з дитиною спадкодавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 310/3095/17, 15 квітня 2020 року в справі № 587/255/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на те, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Проте, позивач не надала письмових доказів (листів, анкет, документів), які б свідчили про визнання за життя ОСОБА_3 свого батьківства щодо ОСОБА_4 . Навпаки, як пояснювала сама позивач та свідки за життя ОСОБА_3 звертався в медичний заклад м. Чернівці для проведення ДНК-аналізу на батьківство. Вказана обставина свідчить про те, що він не вважав себе батьком дитини ОСОБА_4 .

Зібрані у справі докази підтверджують, що ОСОБА_3 не визнавав себе батьком дитини - ОСОБА_4 , не проживав з позивачем в с. Старий Вовчинець та не вів з нею спільного господарства.

Не надано доказів на підтвердження обставин надання ОСОБА_3 матеріальної допомоги (надання коштів, придбання речей, одягу, здійснення оплати за відвідування садочка тощо) на утримання дитини ОСОБА_4 .

Письмові докази (довідки), подані позивачем до суду видані після смерті ОСОБА_3 , а тому не можуть свідчити про визнання ним свого батьківства стосовно ОСОБА_4 .

З урахуванням обставин справи і характеру відносин, суд першої інстанції правильно вказав, що встановлення батьківства без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи є неможливим.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 310/3095/17 (провадження № 61-7887св19) Верховний Суд констатував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Позивач не заявляла клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, а отже суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів ОСОБА_2 та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу третьою особою до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

11 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_5 .

Вказаний шлюб розірвано рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася донька ОСОБА_4 . Матір`ю записана ОСОБА_1 , а батьком ОСОБА_6 .

Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

З довідок Глибоцької селищної ради №597 та №598 від 25 березня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 2010 року по день його смерті та приймала участь у похованні свого колишнього чоловіка.

Згідно довідки Старововчинецького ДНЗ Глибоцької РДА №7 від 07 жовтня 2019 року, під час відвідування ОСОБА_4 дошкільного навчального закладу її батько ОСОБА_3 брав активну участь у вихованні дочки, регулярно приводив до закладу дитину та забирав її додому, відвідував святкові ранки та батьківські збори.

У довідці Череповецького закладу дошкільної освіти містяться відомості, що дитину ОСОБА_4 виховувало двоє батьків: батько ОСОБА_3 приймав активну участь в житті дитини, приводив та забирав з садочка, відвідував батьківські збори, брав активну участь у різних конкурсах та святах закладу.

У 2019 році ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та встановлення батьківства, разом з тим, ухвалами суду від 26 червня та 24 жовтня 2019 року заяви залишені судом без розгляду з підстав наявності спору про право.

Відповідач ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , позов не визнає та заперечує факт батьківства свого сина щодо ОСОБА_4 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до частини першої статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим.

Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого

2021 року у справі №373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року у справі №361/2653/15 (провадження № 61-2239св21).

Предметом доказування у справах про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.

Аналіз норми статті 130 СК України свідчить, що законом не встановлено переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (стаття 128 СК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15 (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого

2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20).

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги

в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження

№ 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15 (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року в справі

№ 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19).

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є юридичні факти.

До конклюдентної дії у цивільному праві належать дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції на підставі належної оцінки сукупності зібраних у справі доказів, зокрема показів свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , письмових доказів, копій фотознімків, установив, що позивачем надано достатню кількість доказів, які свідчать про визнання ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя батьківства щодо їх спільної доньки ОСОБА_13 ..

ОСОБА_3 приймав активну участь у її житті і вихованні, проводив разом відпочинок, піклувався про дитину, спільно проживав з її матір`ю та дітьми (дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сином

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ), з позивачем вів спільне господарство, що не спростовано під час розгляду справи.

Отже, правильними є висновки апеляційного суду, за встановлених обставин, щодо доведеності позовної вимоги про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки за життя він визнавав дитину своєю дочкою та спільно проживав з нею однією сім`єю з дня її народження до дня своєї смерті.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про достатність поданих нею доказів та доведеність факту батьківства ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_4 та їх спільного проживання однією сім`єю, та з цих підстав правильно задовольнив позов.

Доводи касаційної скарги відповідача вказаних висновків не спростовують та обмежуються посиланням на те, що ОСОБА_3 за життя не визнавав себе батьком ОСОБА_4 , не проживав спільно з позивачем та дитиною, не вів спільного господарства, а рішення апеляційного суду ґрунтується на недопустимих доказах.

Проте ці аргументи були перевірені апеляційним судом і з урахуванням установлених обставин спростовані під час розгляду справи з посиланням на оцінку сукупності зібраних у справі доказів, в тому числі оцінки їх предмет належності і допустимості.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неналежний спосіб захисту прав, обраний позивачем, відсутність постанови нотаріуса про вчинення нотаріальної дії щодо оформлення спадщини та відсутність спору про право, оскільки встановлення факту батьківства ОСОБА_3 зачіпає інтереси його спадкоємців, зокрема його матері ОСОБА_2 , яка заперечує батьківство сина щодо дитини позивача, а отже справа правильно розглянута судами в порядку позовного провадження.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що за умов установлення спорідненості дитини із спадкодавцем, спадкування за законом може відбутися в позасудовий спосіб, в порядку статті 1269 ЦК України.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 587/255/19 (провадження № 61-18200св19), оскільки встановлені у цій справі судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є відмінними від справи, що переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, зокрема щодо доказів, наданих на підтвердження факту батьківства.

У наведеній справі, на відміну від справи, яка переглядається, позивачем не було надано належних доказів, які б достовірно підтверджували спільне проживання та ведення спільного господарства матері дитини, з особою батьківство, якої встановлювалось, спільне виховання та утримання дитини, а також, що за життя померлий визнавав своє батьківство.

У справі, яка переглядається позивач на підтвердження вказаних обставин надала достатньо доказів, яким апеляційної інстанції дав належну оцінку у сукупності із показами свідків, допитаних під час розгляду справи.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 310/3095/17 (провадження № 61-7887св19), оскільки спір у вказаній справі стосувався виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, що свідчить про відмінність підстав звернення до суду, змісту позовних вимог, фактичних обставин, установлених судами, а також нормативно-правового регулювання, у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Посилання заявника на обов`язкове проведення судової молекулярно-генетичної експертизи є необґрунтованими, оскільки на підтвердження заявлених у цій справі позовних вимог позивач подала достатньо доказів, оцінка яких у сукупності дала апеляційному суду підстави для висновку про визнання ОСОБА_3 за життя свого батьківства щодо ОСОБА_4 та встановлення відповідного факту батьківства. Проте, заперечуючи факт батьківства ОСОБА_3 , на виконання засад диспозитивності цивільного процесу, відповідач не спростувала подані позивачем докази і встановлені на їх підставі обставини, правом на заявлення суду про призначення відповідної експертизи, з метою спростування доводів позивача про факт батьківства, не скористалась.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, а також дослідження нових доказів, зокрема у тому контексті, який, за аргументами ОСОБА_2 свідчить про недоведеність юридичного факту, про встановлення якого заявлено позивачем у поданому позові.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд дав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко