Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 716/821/19
провадження № 61-7920 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вище професійне училище № 24 м. Заставна Чернівецької області,
третя особа - виконуючий обов`язки директора Вищого професійного училища № 24 м. Заставна Чернівецької області Томак Віктор Олексійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вищого професійного училища № 24
м. Заставна Чернівецької області на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Вищого професійного училища № 24 м. Заставна Чернівецької області (далі - ВПУ № 24), третя особа - виконуючий обов`язки директора ВПУ № 24 Томак В. О., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 06 червня 2006 року
по 08 квітня 2019 року працював на різних посадах у ВПУ № 24, у тому числі на посаді сторожа з 13 жовтня 2017 року.
08 квітня 2019 року відповідно до наказу № 51-К був звільнений з роботи
згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених
на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Вважав своє звільнення протиправним та необґрунтованим, оскільки трудові обов`язки виконував належним чином, доказів їх порушення матеріали справи не містять, а раніше накладені заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани застосовані неправомірно.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 08 квітня 2019 року № 51-К про звільнення його
з роботи згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України
за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; поновити його на роботі
на посаді сторожа у ВПУ № 24; стягнути з ВПУ № 24 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 квітня 2019 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 26 листопада 2019 року у складі судді Стрільця Я. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, повторно протягом року допустив неналежне виконання посадових обов`язків, визначених пунктом 3 розділу ІІ Посадових обов`язків сторожа, що в свою чергу призвело до заподіяння установі матеріальної шкоди. Звільнення позивача було здійснено за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації із наданням йому гарантій
і компенсацій при звільненні, передбачених трудовим законодавством.
При цьому було заслухано пояснення ОСОБА_1 , який відмовився добровільно відшкодувати матеріальну шкоду, яка була заподіяна навчальному закладу неналежним виконанням ним своїх посадових обов`язків.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 26 листопада 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ ВПУ № 24 м від 08 квітня 2019 року № 51-К про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа у ВПУ № 24 з 08 квітня 2019 року. Стягнуто з ВПУ № 24 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 квітня 2019 року до 18 березня 2020 року у розмірі 50 811,70 грн. Стягнуто
з ВПУ № 24 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.
Стягнуто з ВПУ № 24 у дохід держави 1 921,00 грн судового збору.
Зобов`язано ВПУ № 24 при виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку
за час вимушеного прогулу здійснити утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі
та присудження виплати заробітної плати за один місяць.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що роботодавець в оскаржуваному наказі про звільнення, як і в наказі від 13 червня 2018 року № 145-0, яким на позивача було накладено дисциплінарне стягнення
у вигляді догани, не навів конкретних фактів невиконання працівником трудових обов`язків, не зазначив, коли саме вони мали місце та які саме проступки вчинив позивач. Апеляційний суд зазначив, що роботодавець
не повинний обмежуватися загальними посиланнями на систематичне порушення трудових обов`язків з боку працівника. Крім того, роботодавець не врахував вину позивача, тяжкість вчинених проступків, заподіяну шкоду
і попередню роботу працівника.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу судом визначений
з урахуванням положень статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
При розподілі судових витрат суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові
від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ВПУ № 24, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року і залишити в силі рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 26 листопада 2019 року.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 19 травня 2020 року касаційну скаргу ВПУ № 24 залишено без руху
у зв`язку з необхідністю доплатити судовий збір за подання касаційної скарги. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено
про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 716/821/19 із Заставнівського районного суду Чернівецької області.
Клопотання ВПУ № 24 про зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року у частині, що не підлягає негайному виконанню, задоволено. Зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року до закінчення
її перегляду в касаційному порядку у частині стягнення з ВПУ № 24
на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 квітня 2019 року до 18 березня 2020 року у розмірі 46 703,52 грн
та судових витрат у розмірі 1 921,00 грн, стягнення з ВПУ № 24 у дохід держави 1 921,00 грн, а також зобов`язання ВПУ № 24 при виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснювати утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк
для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та не врахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах: від 03 квітня 2019 року у справі № 757/20310/16-ц (провадження № 61-20233св18); від 04 грудня 2019 року у справі
№ 569/13098/17 (провадження № 61-2248св19); від 05 березня 2020 року
у справі № 133/2002/16-ц (провадження № 61-38752св18); від 12 березня 2020 року у справі № 761/27059/18 (провадження № 61-11137св19);
від 16 березня 2020 року у справі № 223/375/18 (провадження
№ 61-9587сво19).
Вказує, що позивач порушив пункт 3 розділу ІІ Посадових обов`язків сторожа та не повідомив керівництво навчального закладу про події,
які мали місце під час чергування у квітні 2019 року, за що до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани
у червні 2018 року. Вказане свідчить про систематичність невиконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, а тому його звільнення
за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є правомірним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшло заперечення (по суті відзив на касаційну скаргу)
від ОСОБА_1 , в якому вказується, що оскаржуване судове рішення
є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін,
а касаційну скаргу - без задоволення.
Також посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений
у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 539/4752/18-ц (провадження № 61-19117св19).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ВПУ № 24 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з положеннями статті 43 Конституції України кожен має право
на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею,
яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Державою забезпечується право громадян України на працю, тобто
на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації
або з фізичною особою (стаття 2 КЗпП України).
Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За змістом пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями) судам роз`яснено, що у справах
про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України,
чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений
для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок,
і попередня робота працівника.
За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення
за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення,
які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили
за давністю або зняті достроково (стаття151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу
про звільнення минулого не більше одного року.
Виходячи з норм чинного законодавства, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов`язків мало систематичний характер;
до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.
Для застосування цієї підстави розірвання трудового договору важливим
є невиконання працівником обов`язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання обов`язків,
які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору.
Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця, або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов`язків, а також за дії,
що не пов`язані з виконанням службових обов`язків.
Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни
до працівника можу бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати
від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник
або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Встановлено, що наказом від 13 червня 2018 року № 145-0 ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків, визначених пунктом 3 розділу ІІ, пунктом 2 розділу ІV Посадової інструкції (а. с. 9).
Наказом від 08 квітня 2019 року № 51-К ОСОБА_1 звільнено з роботи за пунктом 3 частини першоїстатті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених
на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, до якого раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення (а. с. 8).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що роботодавець, як у наказі від 13 червня 2018 року №145-0 про оголошення догани,
так і в наказівід 08 квітня 2019 року № 51-К про звільнення позивача,
не навів конкретних фактів невиконання позивачем трудових обов`язків,
не зазначив, коли саме вони мали місце, які саме проступки вчинив позивач, що стало притягнення до дисциплінарних стягнень та коли,
та чи міг останній проступок бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Крім цього, роботодавцем не була врахована вина позивача, тяжкість вчинених проступків, заподіяна шкода, і попередня робота працівника.
Із наявних у матеріалах справи доказів не являється можливим встановити, за який саме проступок на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Вказане не зміг пояснити представник відповідача в ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
З`ясування цієї обставини не слід вважати переоцінкою правомірності накладення попереднього дисциплінарного стягнення. Це дає можливість зробити висновок, чи були у відповідача правові підстави для звільнення працівника на підставі пункту 3 частини статті 40 КЗпП України, оскільки
в цьому випадку необхідно встановити наявність кваліфікуючої ознаки - систематичності невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
З урахуванням наведеного, висновки суду апеляційної інстанції
є правомірними та відповідають обставинам справи, оскільки
при застосуванні до позивача такого заходу стягнення, як догана, а також при його звільненні, роботодавцем чітко не встановлено, який саме проступок було вчинено ОСОБА_1 , не доведеного його вину,
не врахована тяжкість проступку і заподіяна шкода.
При цьому в наказі про звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний навести конкретні факти порушень,
не обмежуючись загальним посиланням на систематичне порушення трудових обов`язків з боку працівника.
Таким чином, правові підстави для звільнення позивача на підставіпункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у цій справі відсутні.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідач цього
не довів, що є його процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України). При цьому у цій категорії справ саме роботодавець зобов`язаний довести законність звільнення працівника.
Доводи заявника про те, що порушення позивачем трудових обов`язків виразилося у неповідомленні керівництва навчального закладу про події, які мали місце під час його чергування, є припущеннями заявника, бездоказовими, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Посилання касаційної скарги на неврахуванням апеляційним судом відповідних судових рішень Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини, у наведених заявником справах, та у справі,
яка переглядається, є різними.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду
не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення
не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 18 березня
2020 року до закінчення касаційного провадження у справі в частині,
що не підлягала негайному виконанню, слід поновити виконання оскаржуваного судового рішення у вказаній частині.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Вищого професійного училища № 24 м. Заставна Чернівецької області залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Чернівецького апеляційного суду
від 18 березня 2020 року у частині стягнення з Вищого професійного училища № 24 м. Заставна Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу
з 08 квітня 2019 року до 18 березня 2020 року у розмірі 46 703,52 грн
та судових витрат у розмірі 1 921,00 грн, стягнення з Вищого професійного училища № 24 м. Заставна Чернівецької області у дохід держави
1 921,00 грн, а також зобов`язання Вищого професійного училища № 24
м. Заставна Чернівецької області при виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснювати утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець