Постанова

Іменем України

05 березня 2021 року

місто Київ

справа № 717/641/18

провадження № 61-1332св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

третя особа - Кельменецька районна державна адміністрація Чернівецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Одинак О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 червня 2016 року, видане на ім`я ОСОБА_2 , на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай), дубліката сертифіката бланк серії ЧВ № 0214123, виданого на ім`я ОСОБА_3 ; визнати недійсними та частково скасувати пункт 22 розпорядження Кельменецької районної державної адміністрації від 03 серпня 2016 року № 187 у частині виділення ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) згідно з сертифікатом, серії ЧВ № 0214123, загальною площею 1, 1076 га, з кадастровим № 7322084400:02:002:0281; визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27 жовтня 2016 року, індексний номер 32067328, прийняте державним реєстратором Кельменецької районної державної адміністрації Ротарем В. М., номер запису про право власності 17113830 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1066682973220 на земельну ділянку, загальною площею 1, 1076 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 7322084400:02:002:0281, яка розташована на території Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 1, 1076 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7322084400:02:002:0281, яка розташована на території Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3

ОСОБА_4 вчасно, до спливу шестимісячного строку, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується фактичним вступом в управління та володіння майном.

Після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями за законом є дочка ОСОБА_5 (мати позивача), дочка ОСОБА_2 , та за заповітом - онук ОСОБА_1 . Спадкове майно, яке належало ОСОБА_3 , складається із права на земельну частку (пай) від 22 серпня 1997 року, сертифікат серії ЧВ № 0160383.

Позивач прийняв спадщину за заповітом після смерті баби ОСОБА_4 , але не оформляв свідоцтво про право на спадщину через сімейні проблеми. Коли в грудні 2017 року він звернувся до нотаріуса за оформленням свідоцтва, то виявилося, що відповідач оформила спадщину після смерті його діда, хоча вона й відмовилася від прийняття спадщини.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, подала заяву про застосування правил спливу позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2018 року позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції керувався тим, що в результаті видання свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на спадкове майно, яке складається із дубліката сертифіката на право на земельну частку (пай), серії ЧВ № 0214123, прийняття розпорядження Кельменецькою районною державною адміністрацію від 03 серпня 2016 року № 187 щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідно до сертифіката серії ЧВ № 0214123, загальною площею 1, 1076 га, з кадастровим 7322084400:02:002:0281, було порушено право позивача на спадкування на земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_4 .

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц. Право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів колективного сільськогосподарського підприємства до відповідних списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнень і затвердження таких списків, а з моменту передачі (державної реєстрації) державного акта про право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству. З довідки Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 07 грудня 2018 року

№ 0-24-0.31-4920/2-18 випливає, що державний акт на право колективної власності на землю спілці селян «Івановецька» Кельменецького району виданий 13 листопада 1995 року. Отже, на день видання спілці селян «Івановецька» Кельменецького району державного акта на право колективної власності на землю від 13 листопада 1995 року ОСОБА_3 не був членом цієї селянської спілки, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За таких обставин ОСОБА_3 не набув права власності на земельну частку (пай), а тому зазначене майно не увійшло до складу спадщини.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням апеляційного суду, у січні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, про те, що видане відповідачу свідоцтво про право на спадщину від 08 червня 2016 року не порушує прав позивача. Суд не врахував, що відповідач відмовилася від спадщини після смерті ОСОБА_3 , а тому не мала права повторно звертатися до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину.

Також є неправильним висновок суду про те, що ОСОБА_3 не отримав за життя права на земельну частку (пай), оскільки, видавши йому сертифікат, держава визнала за ним таке право. Крім того, судом не враховано, що відповідач не довела, що на момент смерті ОСОБА_3 вступила в управління майном померлого, отже, видане їй свідоцтво про право на спадщину за законом не відповідає вимогам законодавства. Також суд помилково послався на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просила касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_3

22 серпня 1997 року на ім`я ОСОБА_3 Кельменецькою районною державною адміністрацією виданий сертифікат на право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності спілки селян «Івановецька» Кельменецького району, площею 1, 36 га, серії ЧВ № 0160383.

З матеріалів спадкової справи № 224, розпочатої 26 жовтня 1995 року, випливає, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 склала заповіт на випадок своєї смерті заповіт, яким заповіла все своє майно внуку ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 15 червня 2004 року, серії НОМЕР_1 .

З матеріалів спадкової справи № 747, розпочатої 16 листопада 2004 року, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 07 грудня 2018 року № 0-24-0.31-4920/2-18 державний акт на право колективної власності на землю спілці селян «Івановецька» Кельменецького району виданий 13 листопада 1995 року.

Отже, на день видачі спілці селян «Івановецька» Кельменецького району державного акта на право колективної власності на землю від 13 листопада 1995 року ОСОБА_3 не був членом цієї селянської спілки, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до положень статей 13 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, а також на права на земельну частку (пай) є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Відповідно до положень частин дев`ятої, десятої статті 5 ЗК України 1990 року, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

За частинами шостою, сьомою статті 6 ЗК України 1990 року, під час обчислення розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Частиною другою статті 23 ЗК України 1990 року визначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно зі статтею 9 ЦК Української РСР здатність мати цивільні права і обов`язки (цивільна правоздатність) визнається в однаковій мірі за всіма громадянами Української РСР та інших союзних республік.

Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється зі смертю.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Згідно з пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі необхідно враховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, спадкодавець ОСОБА_3 не набув за життя право користування чи право власності на спірну земельну ділянку, а також у нього не виникло право на відповідну земельну частку (пай).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що на день видачі спілці селян «Івановецька» Кельменецького району державного акта на право колективної власності на землю від 13 листопада 1995 року ОСОБА_3 не був членом цієї селянської спілки, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що він не набув права на спірну земельну частку (пай), у зв`язку із чим зазначену земельну частку (пай) не можна вважати частиною спадкового майна померлого, а отже права позивача не порушені.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц (провадження

№ 61-4320св18), у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 179/2279/17 (провадження № 61-395св19), у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 551/1075/17 (провадження № 61-15000св19), підстав відступити від зазначеного висновку Верховним Судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги про невідповідність фактичних обставин у цій справі правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц (провадження № 61-4320св18) не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у справі, оскільки у наведеній справі встановлено факт смерті спадкодавця до моменту отримання державного акта на право колективної власності на землю.

Право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів колективного сільськогосподарського підприємства до відповідних списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнень і затвердження указаних списків, а з моменту передачі (державної реєстрації) державного акта про право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству.

Посилання на факт отримання ОСОБА_3 сертифіката на право на земельну частку (пай) від 22 серпня 1997 року, серії ЧВ № 0160383, за встановлених обставин не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки він виданий на ім`я спадкодавця через три роки після його смерті.

Доводи касаційної скарги про неоднаковий підхід до вирішення питання законності отримання сертифіката на право на земельну частку (пай) від 22 серпня 1997 року та, як наслідок, можливості оформлення спадщини відповідачем на спірну земельну ділянку не доводять незаконність рішення суду, адже за умови невстановлення порушення прав позивача, правом на оскарження спірних правовстановлюючих документів та рішень наділена особа, права та інтереси якої були порушеними видачею цих документів.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач відмовилася від спадщини після смерті ОСОБА_3 , Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки за правилом статті 553 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Враховуючи, що відповідач подала відповідну заяву у 2002 році, а ОСОБА_3 помер у 1994 році, така дія відповідача не привела до настання відповідних правових наслідків та не може вважатися відмовою від спадщини.

Доводи касаційної скарги в сукупності зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції, неправильного розуміння заявником вимог чинного законодавства та помилкового тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого відповідного схвалення.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко