Постанова

Іменем України

11 травня 2023 року

м. Київ

справа № 718/373/22

провадження № 61-10981св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 червня 2022 року у складі судді Мінів О. І. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року Аціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, та зняття з реєстраційного обліку.

Позовну заяву мотивувало тим, що 31 липня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_5 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 63, за яким банк зобов`язувався надати ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 63 000,00 євро на поточні потреби.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором,

31 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано житловий будинок загальною площею 190,4 кв. м, житловою площею

87,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

АТ «Альфа-Банк» у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі та набуло право власності на будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 квітня 2021 року № 253792796, АТ «Альфа-Банк» зареєструвало право власності на вказане нерухоме майно.

У зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , які у зв`язку із припиненням права власності на будинок втратили право користування цим житлом.

Банк звертався до відповідачів з вимогою звільнити жиле приміщення, проте один з колишніх власників (позичальник) ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а члени його сім`ї (відповідачі) продовжують користуватися будинком, житлове приміщення не звільняють, чим створюють перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження нерухомим майном.

Посилаючись на зазначене, АТ «Альфа-Банк» просило суд визнати

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2022 року залучено до участі у справі як третю особу Службу у справах дітей та сім`ї Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

РішеннямКіцманського районного суду Чернівецької області від 06 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірний будинок придбаний не за рахунок кредитних коштів, тому відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом до моменту їх виселення із наданням їм іншого постійного житла. Проте позивач не вказав у позовній заяві іншого жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК України має бути надано особам, які проживають у будинку, на який у позасудовому порядку банк звернув стягнення на підставі застереження в іпотечному договорі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року АТ «Альфа Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

05 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі

№ 754/14503/16 (провадження № 61-12738св19), від 21 квітня 2021 року

у справі № 522/17024/17 (провадження № 61-1372св19), від 09 червня

2021 року у справі № 347/1073/19 (провадження № 61-11931св20),

від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19 (провадження

№ 61-6415св20), від 10 серпня 2021 року у справі № 918/127/20.

Суди не врахували, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого житла, передбачене частиною другою

статті 109 ЖК України, застосовується у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору або застереження у ньому виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотримання передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК України процедури, зокрема у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги (постанова Верховного Суду

від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16 (провадження

№ 61-12738св19).

Таким чином, при розгляді справ про виселення при зверненні стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, суд повинен встановити факт направлення та вручення вимоги відповідачам та застосовувати положення частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» і положення частини третьої статті 109 ЖК України.

Факт отримання відповідачами вимоги нового власника про виселення підтверджується повідомленнями про вручення від 17 листопада 2021 року.

При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось

в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, яке міститься в іпотечному договорі, тому відповідачі, які одночасно є іпотекодавцями, надаючи згоду на позасудовий спосіб звернення на нерухоме майно, також повинні були усвідомлювати можливість настання відповідних правових наслідків у вигляді втрати права власності у випадку настання певних обставин.

Під час розгляду справи відповідачі не надавали суду жодних доказів того, що вони потребують іншого житла у випадку задоволення позову, а також, що у них відсутнє будь-яке додаткове житло у власності, тощо.

Чернівецький апеляційний суд 27 вересня 2022 року до матеріалів справи приєднав інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів (відповідачів у цій справі) від 21 вересня 2022 року

з огляду на виключне значення поданої інформації для правильного вирішення справи. Згідно з вказаними довідками у відповідачів на чає розгляду справи в суді апеляційної інстанції відсутнє будь-яке додаткове житло.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що такі документи не мають доказового значення у цій справі, адже вони виготовлені вже після розгляду в суді першої інстанції, та не є деталізованими, тобто такими,

які б відображали усю історію володіння нерухомим майном (в тому числі на час розгляду справи в суді першої інстанції). Відповідачі не заявляли перед судом апеляційної інстанції клопотання про поновлення строків на подачу таких доказів.

Процесуальне законодавство здійснюється за принципом правової визначеності, який не допускає можливості долучених на стадії перегляду судового рішення до матеріалів справи як нових доказів, які не існували під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і тих, які долучаються на стадії перегляду рішення суду без вирішення питання про визнання поважними причин пропуску таких строків та поновлення строку на їх подачу. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року

у справі № 916/4692/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18,

від 16 грудня 2020 року у справі № 908/1908/19.

Фактично у цій справі між сторонами виникли цивільно-правові,

а не житлові відносини, а предметом спору є належні позивачу права, передбачені главою 23, розділу 1, книги третьої ЦК України,

а не правовідносини у сфері користування жилими приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, що врегульовані главою 2

ЖК України, норми якої встановлюють строки збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами (стаття 71), та порядок визнання таких осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням (стаття 72).

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі

№ 357/7940/16 зазначено, що відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні представник відповідачів ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив, у якому заперечував проти доводів касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» та просив залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області до Верховного Суду не подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 липня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого

є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_5 укладено договір відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого позичальнику надано грошові кошти

у розмірі 63 000,00 Євро окремими частинами, зі сплатою 15 % річних

за кредитом та комісії, з кінцевим терміном погашення заборгованості

не пізніше 30 липня 2023 року на умовах, визначених цим договором

(а.с. 7-14).

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором,

31 липня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1 і ОСОБА_5 ,

31 липня 2008 року укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку належне їм на праві спільної часткової власності нерухоме майно - житловий будинок літ. А, цегла, загальною площею 190,40 кв. м, житловою площею 87,30 кв. м, літня кухня літ. Б, цегла, сарай літ. В, цегла, сарай літ. Г, шифер, криниця № 1, бетон, огорожа № 2, 3, 4 метал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності, відповідно до рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області 04 травня 2005 року

у справі № 2-851/2005, зареєстрованого у Чернівецькому комунальному бюро технічної інвентаризації 10 травня 2008 року.

Пунктом 4.5.3 договору іпотеки встановлено застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

З 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» є правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АКБ СР «Укрсоцбанк».

У порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» та на підставі пункту 4.5.3 договору іпотеки від 31 липня 2008 рокуАТ «Альфа-Банк» звернулось

до державного реєстратора та 21 квітня 2021 року перереєструвало на себе право власності на переданий в іпотеку будинок.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 квітня 2021 року № 253792796, з 21 квітня 2021 року право власності на будинок, загальною площею

190,40 кв. м, житловою площею 87,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за АТ «Альфа-Банк» (а.с. 18-19).

Згідно з довідкою Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 22 червня 2021 року, виданої ОСОБА_1 ,

вона та її діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані і проживають за адресою:

АДРЕСА_1 , з дня народження і до цього часу (а.с. 17).

17 листопада 2021 року АТ «Альфа-Банк» направлено вимогу відповідачам про виселення та зняття з реєстраційного обліку у спірному будинку

(а.с. 20-24).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 квітня 2022 року

у справі № 718/1655/21 відмовлено у позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

до АТ «Альфа-Банк», третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Н. О., про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування записів про державну реєстрацію обтяжень (а.с. 118-130).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам

та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право

на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений

в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах

і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку

з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що: «одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна».

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.

Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача

та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

При вирішенні спорів щодо права користування колишніми власниками

та членами їх сімей іпотечним майном, судам, керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, від яких не відступив і Верховний Суд у цій категорії справ.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення

на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам,

яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано

в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те,

що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК України. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку»

та статті 109 ЖК України, викладений у постановах від 22 червня 2016 року

у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними

в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Підсумовуючи наведене, у цій справі Верховний Суд дійшов висновку,

що колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано

за їхні кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109

ЖК України, мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) дійшов висновку, що колишні власники

та особи, що проживають у житлі, яке придбане за їхні кошти та передане

в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК України, мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла. При цьому Верховний Суд застосував принцип пропорційності та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року

у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) викладено висновок, відповідно до якого загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення,

тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником

і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення. Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК України, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

У разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109

ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України,

тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла

для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Загальними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

У справі, яка переглядається, установлено, що переданий в іпотеку спірний будинок, право власності на який зареєстровано за позивачем на підставі іпотечного застереження, не був придбаний за рахунок кредитних коштів, оскільки набута іпотекодавцями на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 травня 2005 року у справі

№ 2-851/2005, зареєстрованого у Чернівецькому комунальному бюро технічної інвентаризації 10 травня 2008 року. Відповідачі постійно проживають у цьому будинку та зареєстровані у ньому.

Позивачем не спростовано такі обставини та не доведено належними

і допустимими доказами наявність у відповідачів іншого постійного житла,

а також підстав для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, наслідком чого є фактичне позбавлення їх права на житло та виселення.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання відповідачів такими,

що втратили право користування спірною квартирою.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на переданий в іпотеку будинок до іпотекодержателя на підставі іпотечного застереження АТ «Альфа-Банк» було обізнано про наявність обтяжень спірного нерухомого майна, яке належало на праві власності іпотекодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку

із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власників спірного будинку обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування зазначеним майном.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутому позивачем на підставі іпотечного договору будинку, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо воно придбано не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірним будинком і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у ньому й право користування житлом.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16 (провадження № 61-12738св19) про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом виселення, оскільки висновки у цій справі стосується додержання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та наслідків відмови звільнити житлове приміщення з дня отримання відповідної вимоги.

У справі, яка переглядається, основним мотивом відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, є установлення судами обставин, що переданий

в іпотеку банку спірний житловий будинок, у якому зареєстровані

і проживають відповідачі, був набутий іпотекодавцями у власність не за рахунок кредитних коштів, а банком не доведено підстав для позбавлення їх права користуватись таким житлом.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 522/17024 (провадження № 61-11372св19), від 09 червня 2021 року

у справі № 347/1073/19(провадження № 61-11931св20), від 23 червня

2021 року у справі № 279/2993/19 (провадження № 61-6415св20),

є необґрунтованими, оскільки вказаними постановами, за результатами скасування судових рішень справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідного спору, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, оскільки сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову

АТ «Альфа-Банк» та вирішення справи по суті, дійшла висновку,

що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин та на підставі поданих сторонами доказів.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій розглянули справу

в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та дали належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу

статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 червня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник