ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2021 року
м. Київ
справа № 718/4/17
провадження № 61-1085св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Берегометська сільська рада Кіцманівського району Чернівецької області, ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманівського районного суду Чернівецької області від 31 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Мізюка В. М., та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Міцнея В. Ф., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Берегометської сільської ради Кіцманівського району Чернівецької області, ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок та договору дарування житлового будинку.
Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що ОСОБА_3 , яка є її бабусею, та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які є її батьками, з 1947 року проживали у будинку АДРЕСА_1 . Будинок належав колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на вказаний будинок, яку прийняла мати позивача - ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 позивачу стало відомо про те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Берегометської сільської ради Кіцманського району від 12 квітня 1995 року її батьку ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з погосподарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який ОСОБА_5 4 серпня 1995 року подарував своєму сину - ОСОБА_6 .
Відповідно до повідомлення архівного відділу Кіцманської районної державної адміністрації у Книзі протоколів засідань Виконавчого комітету Берегометської сільської ради за 1995 рік рішення про визнання за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок з погосподарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , не значиться.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок з погосподарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , видане 24 травня 1995 року ОСОБА_5 , та визнати недійсним договір дарування вказаного будинку, укладений 4 серпня 1995 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 липня 2017 року у позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що право власності ОСОБА_5 на житловий будинок з погосподарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , набуте у встановленому законом порядку. Договір дарування від 4 серпня 1995 року, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відповідає вимогам закону. Позивачем не доведено в судовому засіданні обставин, які б свідчили про порушення Виконавчим комітетом Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області закону при оформленні права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_5 та укладенні договору дарування.
Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2017 року апеляційна скарга залишена без задоволення, а судове рішення - без змін.
Апеляційний суд визнав, що рішення суду першої інстанції від 31 липня 2017 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2017 року та рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 липня 2017 року в повному обсязі з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, прийняті без належного дослідження наявних доказів, зокрема, довідки № 41/1/487 від 26 вересня 2016 року, виданої архівним відділом Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області, з якої вбачається, що в Книзі засідань Виконавчого комітету Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області за 1995 рік рішення про визнання права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 не значиться. Крім того, рішенням Виконавчого комітету Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 12 квітня 1995 року № 24/4 оформлено опіку над обмежено дієздатним ОСОБА_7 , а не оформлено право власності на спірний житловий будинок на ОСОБА_5 .
Посилаючись на зазначене, заявник просила судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому послалась на безпідставність її доводів, стверджуючи, що оспорювані свідоцтво про право власності та договір дарування ніяким чином не порушують права позивача на спірний будинок, оскільки ОСОБА_1 у господарстві не проживає з 1974 року, про виділ своєї частки з майна колгоспного двору питання не ставила. Щодо успадкування ОСОБА_4 після ОСОБА_3 майна, в тому числі і спірного будинку, посилається на вимоги частини першої статті 563 ЦК Української РСР, за якою в разі смерті члена колгоспного двору спадщина в майні колгоспного двору не відкривається.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Хопти С. Ф. від 10 квітня 2017 року касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху та надано строк для усунення недоліків до 27 грудня 2017 року
Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2017 року за № 465/0/32-17 призначено повторний автоматизований розподіл справи і справу призначення судді-доповідачеві Гримич М. К.
Відповідно до пункту 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.
У грудні 2017 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О. від 5 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 1970 року ОСОБА_5 видано свідоцтво на забудову індивідуальної садиби в селі Реваківці Берегометської сільської ради з відведенням присадибної земельної ділянки розміром 0,25 га для будівництва індивідуального жилого будинку і господарських будівель на землях земельного фонду колгоспу «Радянська Україна» на підставі рішення Виконавчого комітету Берегометської сільської ради від 3 квітня 1970 року на старому місці.
Також встановили, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 члена колгоспного двору ОСОБА_3 спадщина не відкрилась в силу частини першої статті 563 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), згідно якої у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство у майні двору не відкривається.
ОСОБА_1 у 1974 році вибула із колгоспного двору і питання про виділ своєї частки не порушувала, на квітень 1991 року членом колгоспного двору не була.
Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 мав статус колгоспного двору, членами якого на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Отже, цей житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами належав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві сумісної власності як членами колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_5
12 квітня 1995 року Виконавчий комітет Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області прийняв рішення № 24/4, яким визнав власником житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 . На підставі цього рішення 24 травня 1995 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами, зареєструвавши його в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності, про що внесений відповідний запис у реєстрову книгу за реєстровим № 141 (книга № 1, сторінка № 141).
Крім цього, апеляційним судом із записів у погосподарській книзі Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області за 1991-1995 роки, оригінал якої був оглянутий судом, встановлено, що у вказаному господарстві проживали ОСОБА_5 - голова двору та його дружина - ОСОБА_4 ; у особистій власності господарства знаходився жилий будинок.
4 серпня 1995 року укладено договір дарування, за яким ОСОБА_5 подарував цей житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами ОСОБА_6 . Дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_4 - надала нотаріально засвідчену письмову згоду на відчуження житлового будинку. Договір дарування зареєстровано в реєстрі за № ДС-1056 від 4 серпня 1995 року в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації.
Обставин, які б свідчили про те, що свідоцтво про право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1 , видане 24 травня 1995 року ОСОБА_5 , не відповідає вимогам закону чи прийняте виконавчим комітетом з порушенням вимог діючого законодавства, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не довела порушення її прав на будинок АДРЕСА_1 оспорюваним свідоцтвом про право власності на цей житловий будинок та договором дарування вказаного будинку.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) з 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року будування зазначається рік введення в експлуатацію.
Отже, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
За змістом частини першої статті 120 ЦК Української РСР, чинної на час виникнення спірних правовідносин, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно з частиною другою статті 123 ЦК Української РСР, чинної на час виникнення спірних правовідносин, розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; б) розмір частки члена двору, визначається, виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
З огляду на викладене житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві сумісної власності як членам колгоспного двору.
Безпідставним є посилання позивача на те, що після смерті колишньої голови двору ОСОБА_3 у серпні 1972 року її донька - ОСОБА_4 успадкувала все належне спадкодавцю майно, у тому числі вказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.
Згідно з частиною першою статті 563 ЦК Української РСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видача свідоцтва про право власності здійснюється органами місцевого самоврядування.
Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Отже, свідоцтво про право власності тільки фіксує факт його наявності і не породжує виникнення у особи відповідного права.
Правовстановлюючим документом у спірних правовідносинах є рішення виконавчого комітету Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 12 квітня 1995 року № 24/4 «Про визнання права власності на житловий будинок», на підставі якого видано свідоцтво про право власності від 24 травня 1995 року, дійсність якого не викликає сумніву.
24 травня 1995 року на підставі рішення Виконавчого комітету Берегометської сільської ради Кіцманського району від 12 квітня 1995 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на вказаний будинок, що не суперечить запису у погосподарській книзі Берегометської сільської ради за 1991-1995 роки щодо власника спірного будинку.
Доводи заявника про відсутність у Книзі протоколів засідань Виконавчого комітету Берегометської сільської ради за 1995 рік відомостей щодо прийняття виконкомом рішень про визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_5 , з урахуванням встановлених судами обставин, не є підставою для визнання цього свідоцтва недійсним.
Частинами першою, другою статті 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено і підстави недійсності договору дарування від 4 серпня 1995 року, укладеного ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на укладення якого надала нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_4 . Обставин, які б свідчили про те, що оспорюваними свідоцтвом та договором дарування порушено право позивача на зазначений житловий будинок позивачем не доведено і судами попередніх інстанцій не встановлено, не встановлені вони і касаційним судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник на такі не вказує.
Щодо судових витрат
Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук