№ 718/917/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 718/917/16

провадження № 61-13275св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Кристалбанк»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Кулянди М. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Кристалбанк» (далі - АТ «Кристалбанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позову посилалося на таке. 20 серпня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладені два кредитні договори № 014/05/450 та № 014/05/450/1 про надання кредиту у розмірі 300 000 дол. США та 200 000 дол. США відповідно. Також між банком та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/05/451 про надання кредиту у розмірі 500 000 дол. США. Зазначені кредитні договори укладені на строк до 19 серпня 2017 року. Поручителем ОСОБА_3 , згідно з договорами поруки від 21 серпня 2007 року № 014/05/450/1/1325 та від 28 жовтня 2008 року № 014/05/450/859, є ОСОБА_4 .

Також на забезпечення зазначених кредитних договорів 20 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № 014/05/450-451/1313, предметом якого є двоповерховий готельно-ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 1 243,7 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,06 га на АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2010 року у справі № 2-531/2010 на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 3 794 211,13 грн.

Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2010 року у справі № 2-533/2010 на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 3 757 188,89 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

14 квітня 2014 року банк направив повідомлення до Кіцманської державної нотаріальної контори про наявну заборгованість з вимогою до спадкоємців померлого у розмірі 1 311 735,46 дол. США.

18 квітня 2014 року заведено спадкову справу за № 152/2014 за реєстровим № 37200054. Спадкоємцями померлого є його дружина ОСОБА_1 та діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_1 , інші спадкоємці: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , подали заяви про відмову від спадщини. ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину не отримала.

Станом на 29 квітня 2016 року заборгованість за кредитними договорами становить: за договором № 014/05/450 - 272 363,96 дол. США; за договором № 014/05/450/1 - 413 134,52 дол. США; за договором № 014/05/451 - 1 156 043,66 дол. США.

У рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у розмірі 1 841 542,14 дол. США, банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки - двоповерховий готельно-ресторанний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 1 243,7 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,06 га на АДРЕСА_1 , та відповідно до Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у процедурі здійснення виконавчого провадження, з початковою ціною реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2016 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 20 серпня 2007 року № 014/05/450, № 014/05/451, № 014/05/450/1, укладеними із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у розмірі 1 841 542,14 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки - двоповерховий готельно-ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 1 243,7 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,06 га на АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , установивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у процедурі здійснення виконавчого провадження, з початковою ціною реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , який не є стороною у справі, проте вважає, що рішення суду порушує його права, оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2016 року закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не є іпотекодавцем, не несе солідарної відповідальності перед іпотекодержателем при зверненні стягнення на предмет іпотеки, як з позичальника з нього за рішенням суду від 22 квітня 2010 року у справі № 2-533/2010 вже стягнуто заборгованість за кредитним договором. Оскаржуване рішення у мотивувальній частині не містить висновків суду щодо прав та обов`язків ОСОБА_2 , тому його права та інтереси цим рішенням не порушені.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що він є позичальником за кредитним договором, у зв`язку з невиконанням умов якого банк звернувся до суду з цим позовом. Встановлення факту порушення основного зобов`язання позичальника та розмір його боргу є тими обставинами, які обов`язково встановлюються при розгляді справи про звернення стягнення на предмет іпотеки. В оскаржуваному судовому рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки сума заборгованості визначена у значно більшому розмірі, ніж у рішенні від 22 квітня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому оскаржуваним рішенням збільшено обсяг його відповідальності як позичальника, однак його не було залучено до участі у справі і він не має можливості спростувати суму боргу. У разі задоволення за рахунок іпотечного майна вимог кредитора, майновий поручитель набуває статус кредитора у межах задоволеної суми з урахуванням судових витрат та витрат в межах виконавчого провадження. Крім того, суд апеляційної інстанції не застосував частину четверту статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки у вирішенні кредитних спорів має діяти правило правової визначеності, що унеможливлює збільшення розміру заборгованості у спорі про звернення стягнення на предмет іпотеки після визначення розміру заборгованості у спорі про стягнення заборгованості за кредитним договором. Апеляційний суд не врахував, що звертаючись з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, кредитор нараховував передбачені договором відсотки та пеню після заявлення дострокових вимог, що суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 82 263 362 ЦПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18).

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 20 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладені два кредитні договори № 014/05/450 та № 014/05/450/1 про надання кредиту у розмірі 300 000 дол. США та 200 000 дол. США відповідно. Поручителем ОСОБА_3 , згідно з договорами поруки від 21 серпня 2007 року № 014/05/450/1/1325 та від 28 жовтня 2008 року № 014/05/450/859, є ОСОБА_4

20 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/05/451 про надання кредиту у розмірі 500 000 дол. США.

На забезпечення зазначених кредитних договорів 20 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № 014/05/450-451/1313, предметом якого є двоповерховий готельно-ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 1 243,7 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,06 га на АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємцями померлого є дружина ОСОБА_1 та діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_1 , інші спадкоємці: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , подали заяви про відмову від спадщини. ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину не отримала.

За розрахунком банку станом на 29 квітня 2016 року заборгованість за кредитними договорами становить: за договором № 014/05/450 - 272 363,96 дол. США; за договором № 014/05/450/1 - 413 134,52 дол. США; за договором № 014/05/451 - 1 156 043,66 дол. США.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2016 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 20 серпня 2007 року № 014/05/450, № 014/05/451, № 014/05/450/1, укладеними із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у розмірі 1 841 542,14 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки - двоповерховий готельно-ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 1 243,7 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,06 га на АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , установивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у процедурі здійснення виконавчого провадження, з початковою ціною реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеною суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Отже, спір у цій справі виник між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Кристалбанк», та ОСОБА_1 , як спадкоємицею майнового поручителя, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без основного зобов`язання.

Суб`єктами іпотечних правовідносин Закон № 898-IV визначає іпотекодавця та іпотекодержателя.

Отже, у справі за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки належним відповідачем має бути власник предмета іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) зазначено, що боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (стаття 541 ЦК України).

Законом № 898-IV солідарної відповідальності боржника за основним зобов`язанням та майнового поручителя у разі порушення боржником зобов`язання не передбачено. У частині першій статті 11 Закону № 898-IV визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Тобто обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе.

Суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобов`язанням у разі, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень статті 11 Закону № 898-ІV, якщо одночасно заявлені вимоги про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не несе солідарної відповідальності перед іпотекодержателем при зверненні стягнення на предмет іпотеки. З нього як з позичальника за рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2010 року у справі № 2-533/2010 вже стягнуто заборгованість за кредитним договором.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваним рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 , не порушуються права та інтереси заявника, та закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

З цим висновком погоджується Верховний Суд у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Зазначає, що у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки банк визначив більшу суму заборгованості, ніж було встановлено рішенням від 22 квітня 2010 року у справі про стягнення заборгованості.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи, оскільки позов пред`явлений до спадкоємиці іпотечного майна, обсяг відповідальності якої обмежений вартістю іпотечного майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) вказала, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням.

Відповідачка у цій справі рішення суду першої інстанції з підстав неправильного розрахунку суми заборгованості не оскаржувала.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко