ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 723/873/15-к

провадження № 51-5526км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013270150000019, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області, проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 13 червня 2012 року спричинив потерпілому ОСОБА_8 умисні тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до стійкої втрати загальної працездатності більше, ніж на одну третину.

Вироком районного суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст.121КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Позов прокурора про стягнення з ОСОБА_9 витрат на лікування потерпілого та позов потерпілого ОСОБА_8 про стягнення витрат по відшкодуванню моральної шкоди залишено без розгляду.

Вироком апеляційного суду вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасовано та призначено останньому покарання за ч. 1 ст.121 КК України зі застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_8 втрати по відшкодуванню моральної шкоди у розмірі 150000 грн. В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 13 червня 2012 року, приблизно о 08:30, перебуваючи поблизу будинку ОСОБА_8 на вул. Черешнева у с. Годилів, Сторожинецького району Чернівецька області, під час суперечки з останнім, яка виникла на ґрунті тривалих неприязних стосунків, умисно завдав ОСОБА_8 не менше семи ударів кулаками в обличчя, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до стійкої втрати загальної працездатності більше ніж на одну третину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вказує на те, що колегія суддів апеляційного суду безпідставно відмовила стороні захисту у клопотанні про витребування медичної документації щодо потерпілого ОСОБА_8 та фактично залишила без виконання свою ухвалу про призначення судово-медичної експертизи стосовно потерпілого. Відмовляючи у витребуванні медичних документів, що призвело до не проведення повторної судово-медичної експертизи, було допущено порушення норм матеріального права, тому як, саме комісія експертів повинна була б врахувати всі наслідки отриманих потерпілим тілесних ушкоджені та встановити їх ступінь, що впливає на кваліфікацію його дій та на міру призначеного покарання.

Крім того, стверджує, що апеляційним судом було допущено порушення щодо недопустимості повторної участі судді ОСОБА_10 у розгляді справи, оскільки останній, будучи в колегії суддів апеляційного суду, залишив без зміни постанову районного суду про повернення кримінальної справи щодо ОСОБА_6 на додаткове розслідування, тобто вже брав участь у розгляді справи.

Зазначає про упередженість суду апеляційної інстанції при розгляді справи. Так, від потерпілого ОСОБА_11 надійшло два клопотання про відвід головуючого судді ОСОБА_12 , що на думку засудженого, повинно б було бути підставою для заявления суддею самовідводу.

Вказує на неправильне вирішення цивільного позову потерпілого.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпілий просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви. Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_8 , висновками експертів, проведених по справі судових експертиз та іншими доказами по справі.

Відповідно до засад кримінального провадження воно здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України).

При цьому суд повинен зберігати об`єктивність та неупередженість, створювати необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, забезпечуючи принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, що означає рівність прав сторін кримінального провадження на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених нормами КПК, у тому числі у ст. 242 КПК України щодо проведення експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК України, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

За ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст.242 КПК України, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, ґрунтуються, у тому числі, на даних висновків проведених по справі експертиз, згідно з якими виявлене в потерпілого тілесне ушкодження за ступенем тяжкості є тяжким тілесним ушкодженням., що призвели до стійкої втрати загальної працездатності, більш ніж на одну третину.

Зокрема, висновком комісійної судово-медичної експертизи №005 від 31 січня 2014року, проведеної Чернівецьким обласним бюро (т. 2, а. п. 32-40) було підтверджено те, що внаслідок травмування гр. ОСОБА_8 настали наслідки, які призвели до виникнення стійкої втрати останнім загальної працездатності різних ступенів, яка у потерпілого складала в загальному 60% та перевищує 1/3 (33%) і що спричинені останньому ушкодження за вказаним критерієм відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Крім цього, висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 167-Д від 19 грудня 2014 року, проведеної Чернівецьким обласним бюро (т.2 а. п. 90-102) було підтверджено механізм виникнення тілесних ушкоджень на тілі гр. ОСОБА_13 , описано наслідки гемофтальма правого ока, що дозволяло вважати про наявність прямого причинного зв`язку між травмою виниклою 13 червня 2012 року та зниженням гостроти зору правого ока на момент проведення зазначеної експертизи. Отже, даною експертизою було підтверджено те, що у зв`язку із травмуванням гр. ОСОБА_8 настали наслідки, які призвели до виникнення стійкої втрати ним загальної працездатності різних ступенів, яка у потерпілого складала в загальному 60%, що перевищує 1/3 (33%) і що спричиненні останньому ушкодження (за їх наслідками) за вказаним критерієм відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до стійкої втрати загальної працездатності, більше ніж на одну третину.

При цьому, висновком комісійної судово-медичної експертизи № 197 від 08листопада 2017 року, проведеної Дніпропетровським обласним бюро (т. 3, а.п.254-292) аналогічно було констатовано настання наслідків під час травмування гр. ОСОБА_8 13 червня 2012 року, які призвели до виникнення стійкої втрати ним загальної працездатності різних ступенів - 70%, що перевищує 1/3 (33%), які за зазначеним критерієм відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Отже, судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі сукупності всіх доказів та висновків вказаних експертиз, які є належними та допустимими та не суперечать одна одній, було вірно встановлено наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, тобто в умисному спричиненні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Що стосується тверджень засудженого, що відмова апеляційного суду у задоволені клопотання сторони захисту про витребування медичної документації щодо потерпілого призвела до не проведення ще однієї судово-медичної експертизи, щодо встановлення ступеня тяжкості спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, то колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 травня 2020 року було задоволено клопотання сторони захисту та призначено у справі комісійну судово-медичну експертизу.

Проте матеріали провадження були повернуті Державною спеціалізованою установою «Головим бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України» без виконання ухвали.

Сторона захисту звернулась до апеляційного суду з клопотанням про витребування медичної документації щодо потерпілого. Вказане клопотання було розглянуто апеляційним судом в установленому законом порядку та відхиллено судом, що не суперечить нормам КПК України. Колегія суддів не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Також, колегія суддів зауважує, що достатність - це певна сукупність доказів на підставі яких можливо вирішити справу. При цьому достатність доказів - це не кількісний, а якісний показник. Достатність не потребує подання як можна більше доказів по справі.

Достатність доказів з`ясовується у взаємозв`язку всієї сукупності досліджених в суді доказів, на підставі яких суд може дійти до висновку про наявність або відсутності обставин справи.

У підсумку, колегія суддів вважає, що суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді апеляційної інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 121 КК України.

За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84 91 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційних скаргах не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Що стосується тверджень засудженого про незаконність складу суду у наслідок повторної участі судді у розгляді справи, то колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 квітня 2013 року кримінальну справу щодо ОСОБА_6 повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2013 року колегією суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_14 , суддів : ОСОБА_15 та ОСОБА_10 апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вказане вище судове рішення без зміни.

У подальшому суддею ОСОБА_10 у складі колегії суддів Чернівецького апеляційного суду було ухвалено оскаржуваний вирок від 28 вересня 2021 року.

Вказані обставини, на думку засуджено, виключають повторну участь судді ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними твердженнями, оскільки вказана заборона не передбачена нормами ст. ст. 75 76 КПК України, в яких відображені обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжних у кримінальному провадженні; недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні.

Крім того, сторони кримінального провадження заяв про відвід судді ОСОБА_10 не подавали.

Є безпідставними і твердження засудженого про упередженість суду апеляційної інстанції, оскільки, не дивлячись на заявлені клопотання потерпілого про відводи судді ОСОБА_12 , останній не заявив самовідвід .

Як слідує з матеріалів провадження вказані клопотання про відвід були відкликані самим потерпілим, а відтак і не розглядалися судом. Також стороною захисту таких відводів судді не заявлялось.

Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, про необґрунтований розмір стягнутої моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_8 є безпідставними.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні мас право заявити цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Зокрема, як убачається з вироку, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, апеляційний суд виходив із доведеності винуватості ОСОБА_6 . Підставами для відшкодування заподіяної моральної шкоди апеляційний суд правильно взяв до уваги, що діями засудженого було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до стійкої втрати загальної працездатності більше ніж на третину та непоправне ушкодження здоров`я, засуджений упродовж тривалого часу не вживав жодних заходів до відшкодування моральної шкоди за власною ініціативою, не надавав ніякої допомоги у лікуванні і реабілітації, а лише на час касаційного розгляду вказаного кримінального провадження, в період з травня по червень 2018 року ОСОБА_6 сплатив потерпілому моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Таким чином, рішення суду щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілого та стягнення моральної шкоди із засудженого узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілих.

З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, і підстави вважати його необґрунтовано завищеним відсутні.

Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50 65 69 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційна скарга засудженого має бути залишена без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Чернівецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3