ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 724/305/16

провадження № 61-30828 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 квітня 2017 року у складі судді Руснака А. І. та на ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б., Яремко В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути прострочену заборгованість за кредитним договором, а саме 20 711,75 доларів США заборгованості по кредиту, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2016 року складає 514 665,36 грн, 2 828,64 доларів США заборгованості по процентах, що за офіційним курсом НБУ, станом на 27 січня 2016 року складає 70 288,75 грн; 502,13 доларів США заборгованості по комісії, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2016 року складає 12 477,36 грн, а всього на загальну суму 597 431,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 квітня 2007 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі ПАТ «АКПІБ») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 937.

Відповідно до умов договору банк зобов`язався надати відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 59 000 доларів США, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строк та на умовах, що передбачені даним кредитним договором.

17 грудня 2012 року ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» зобов`язувалося передати грошові кошти в розпорядження ПАТ «АКПІБ», а ПАТ «АКПІБ» - відступити ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, у тому числі за спірним кредитним договором.

Зазначив, що первинний кредитор свої зобов`язання за даним кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 59 000 доларів США. В свою чергу відповідач ОСОБА_1 неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 27 січня 2016 року має прострочену заборгованість, а тому просив позов задовольнити.

ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом та просив визнати недійсним кредитний договір від 18 квітня 2007 року № 937, укладений між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_1 , з моменту укладення із застосуванням наслідків його недійсності, визнати частково недійсним договір відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення права вимоги за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № 937.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що за своїм змістом кредитний договір від 18 квітня 2007 року, укладений між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_1 , не відповідає вимогам чинного законодавства України, а також інтересам та волі позивача, порушуючи його законні права та інтереси.

З договору вбачається, що банк надає позичальнику кредит у розмірі 59 000 доларів США. За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 12 % річних у доларах США, цільове призначення кредиту на споживчі цілі.

Зазначена частина кредитного договору суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. Надання банком позичальнику грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов`язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією, яка потребує відповідної ліцензії, а правочин вчинений без такої ліцензії може бути визнаний судом недійсним.

На момент укладення договору курс гривні до долару США становив 505 гривень за 100 доларів, проте на даний час курс долара становить приблизно 2 400 гривень за 100 доларів, що є непропорційно великою різницею між курсом валют станом на момент укладення оспорюваного договору та на час його виконання, тому існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором.

Кредитний договір не містить порядку зміни умов договору, який враховував би інтереси позичальника, умови про порядок припинення договору, а також умови, які б встановлювали відповідальність банку за невиконання чи неналежне виконання умов договору, що є суттєвими умовами договору, недійсність вказаних умов вказує на недійсність договору в цілому з усіма правовими наслідками, які закон пов`язує з недійсністю правочину. Договір не відповідає вимогам пунктів 8, 9 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги».

З акту приймання-передачі документації ПАТ «АКПІБ» ТОВ «Кредитні ініціативи» вбачається, що оригіналу документу, що підтверджує видачу кредиту, та оригінал кредитного договору до позову не додано. Отже, у ТОВ «Кредитні ініціативи» відсутні документи, які засвідчують його права, за захистом яких він звернувся до суду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 квітня 2017 року позовну заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість по кредитному договору від 18 квітня 2007 року № 937 станом на 27 січня 2016 року у розмірі 597 431,47 грн, з яких 514 665,36 грн заборгованості по кредиту, 70 288,75 грн заборгованості по процентах, 12 477,36 грн заборгованості по комісії.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № 937.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що з підписанням кредитного договору сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, зокрема: сумі кредиту, відсотковій ставці, терміну надання та повернення кредитних коштів, графіку платежів, правах та обов`язках сторін та інших умовах, а також банком були надані ОСОБА_1 59 000 доларів США кредиту.

Позивач не довів, що спірний договір кредиту містить умови, які є несправедливими та такими, що містять істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін і не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», не надав доказів, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам статті 203 ЦК України та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 ЦК України, оскільки умови договору на момент його укладення були погоджені сторонами при їх укладенні.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач за зустрічним позовом посилався на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168, а також положення частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», за вимогами якої кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, які набрали чинності після укладення кредитного договору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі, зупинено виконання рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року дану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач, позивач за зустрічним позовом просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку та задоволення вимог зустрічного позову.

Зазначає, що розрахунок заборгованості банку сам по собі без первинних документів не може підтверджувати факт оплати по кредиту чи прострочення внесеного платежу.

Стверджує, що отримав у порушення вимог кредитного договору повідомлення про особу нового кредитора більш, ніж через 3 роки після відступлення права вимоги, а саме відступлення права вимоги не підтверджене належними та допустимими доказами.

Вважає, що норми статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо комісії поширюються на правовідносини між ним та банком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, що підтверджується постановою Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 61746цс16.

У частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «АКПІБ» про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року касаційна скарга не містить доводів про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій, тому рішення судів у цій частині Верховним Судом не переглядаються.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 квітня 2007 року ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 937. Відповідно до умов договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 59 000 доларів США на строк до 17 квітня 2017 року під 12 % річних на споживчі цілі. Кредитний договір особисто підписаний ОСОБА_1

17 грудня 2012 року ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» передало грошові кошти в розпорядження ПАТ «АКПІБ», а банк відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права грошових вимог до боржників, у тому числі за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № 937.

Внаслідок укладення вказаного договору відбулася зміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 18 квітня 2007 року № 937, згідно якого позичальником є ОСОБА_1

09 лютого 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту, у якому додатково зазначило про зміну кредитора.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов вищевказаного кредитного договору його заборгованість перед ТОВ «Кредитні ініціативи» станом на 27 січня 2016 року відповідно до розрахунку позивача становить 597 431,47 грн, яка складається із 20 711,75 доларів США заборгованості за кредитом, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2016 року становить 514 665,36 грн, 2 828,64 доларів США заборгованості по процентах, що за офіційним курсом НБУ станом на 27 січня 2016 року становить 70 288,75 грн, 502,13 доларів США заборгованості по комісії, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2016 року становить 12 477,36 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо договором позики встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з статтею 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які підтверджують виникнення заборгованості у ОСОБА_1 за кредитним договором по сплаті кредитних платежів. Також суди встановили, що банк направив відповідно до умов кредитного договору вимогу щодо дострокового повернення кредиту, яка не була виконана позичальником.

У зв`язку з вищенаведеним суд першої інстанції, встановивши обставини справи на підставі поданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився апеляційний суд, щодо наявності підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги щодо повідомлення його лише через три роки про заміну кредитора не мають значення для правильного вирішення справи, оскільки боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості зводяться до переоцінки встановлених судами обставин. Відповідач не заперечував проти дат та сум погашення кредитної заборгованості, наведених позивачем, не зазначив, у чому саме він не згідний з розрахунком заборгованості.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав вимоги за спірним кредитним договором.

Аргументи касаційної скарги щодо нарахування банком комісії за договором підлягають врахуванню.

Пунктом 3.4 договору визначено, що за надання та обслуговування кредиту банк встановлює щомісячну комісійну винагороду в розмірі 375 грн.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зробив висновок, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок, тому є нікчемними.

У зв`язку з вищевикладеним висновком колегія суддів вбачає відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитомз позичальника.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про нікчемність положень кредитного договору, якими встановлена комісія за користування кредитом, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання таких положень недійсними у судовому порядку, оскільки статтею 215 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), відповідно до якого визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Касаційна скарга не містить інших доводів щодо незаконності оскаржуваних судових рішень в частині недійсності кредитного договору.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення оскаржуваних рішень без змін у частині позовних вимог кредитора до боржника про стягнення заборгованості по кредиту, процентах, у частині зустрічних позовних вимог боржника до кредитора про визнання недійсним кредитного договору. Оскаржувані рішення у частині позовної вимоги кредитора до боржника про стягнення заборгованості по комісії підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року в частині позовної вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення 502,13 доларів США заборгованості по комісії, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2016 року складає 12 477,36 грн, скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту, процентах, зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання недійсним кредитного договору від 18 квітня 2007 року № 937 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року у нескасованій частині.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук