Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 725/1282/14-ц

провадження № 61-3230св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф, Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулось з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що 15 березня 2007 року відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0008/82/39215, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 000,00 доларів США на строк з 15 березня 2007 року до 14 березня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за цим договором 15 березня 2007 року цими ж сторонами укладено іпотечний договір № 0011/0008/20717, відповідно до умов якого позичальник передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредитних коштів утворилася заборгованість, розмір якої на 19 лютого 2014 року склав 200 432,50 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 741 137,09 грн, з яких: 22 718,56 доларів США - заборгованість за кредитом, 22 420,94 доларів США - простроченої заборгованості, 17 150,25 доларів США - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 160 563,69 доларів США - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та процентів за їх користування.

З метою вирішення питання про погашення заборгованості за кредитом банк 15 жовтня 2013 року відповідно до умов кредитного та іпотечного договорів направив відповідачеві повідомлення-вимогу, згідно з якою боржника було зобов`язано у тридцятиденний термін достроково повернути всю суму заборгованості, проте ця вимога залишилась без виконання.

З урахуванням наведеного банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 741 137,09 грн звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 і належить відповідачеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 2006 року, виданого Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради згідно з розпорядженням від 30 серпня 2006 року, шляхом її продажу на прилюдних торгах, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 травня 2014 року позов задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 березня 2007 року № 014/0008/82/39215 у сумі 1 741 137,09 грн звернено стягнення на нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах квартири АДРЕСА_1 і належить іпотекодавцю - ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 2006 року, виданого Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради згідно з розпорядженням від 30 серпня 2006 року за № 44984, шляхом її продажу на прилюдних торгах, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог обрання позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки через неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, яке призвело до виникнення заборгованості за кредитом, а також нереагування відповідача на повідомлення позивача про необхідність усунення порушень зобов`язань за цим кредитним договором.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 8 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено загальний розмір вимог та складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, у розмірі 320 927,10 грн, що складаються з: 241 448,70 грн заборгованості за рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 6 жовтня 2009 року, а також 32 903,08 грн - трьох процентів річних та 46 575,32 грн інфляційних втрат за період з 6 серпня 2009 року до 19 лютого 2014 року.

Резолютивна частина заочного рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 травня 2014 року доповнена абзацом: «На час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 28 березня 2014 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), та ухвалення Першотравневим районним судом м. Чернівці рішення від 6 жовтня 2009 року, навів власний розрахунок заборгованості за кредитним договором, в рахунок якого слід звернути стягнення на предмет іпотеки, зменшивши розмір заборгованості з 1 741 137,09 грн до 320 927,10 грн. Апеляційний суд, взявши до уваги власний розрахунок заборгованості за кредитним договором, застосував положення частини другої статті 625 ЦК України та обрахував три проценти річних і інфляційні втрати.

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 травня 2019 року скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що під час апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача, що позовна заява подана з пропуском строку позовної давності.

Також судом касаційної інстанції зазначено, що суд апеляційної інстанції, обраховуючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, не врахував, що позивач з вимогами про нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат до суду не звертався.

При цьому вказано, що апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, не перевірив належним чином, чи виконане рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 6 жовтня 2009 року у справі № 2-242/2009 та чи набрало воно законної сили, адже відповідно до відмітки на копії цього рішення воно не вступило в законну силу.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 21 травня 2014 року скасовано.

У задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено шляхом направлення позичальнику вимоги від 23 квітня 2008 року, тобто після спливу тридцяти календарних днів у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся до суду із позовом у березні 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 725/1282/14-ц, провадження № 61-11380св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування строків позовної давності не ґрунтуються на вимогах закону, умовах кредитного та іпотечного договорів.

Заявник вказує, що умовами кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується здійснювати погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів. При цьому кінцевий термін повернення кредиту до 14 березня 2014 року.

Отже, у кредитора виникло право звертатися до суду щонайменше протягом трьох років після закінчення дії кредитного договору.

Крім того, судом не враховано, що згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого бору або іншого обов`язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Вказує, що перебіг позовної давності неодноразово переривався сплатою чергових платежів, які були здійсненні боржником після направлення йому вимоги від 23 квітня 2008 року. Факт оплати підтверджується розрахунком загальної суми заборгованості відповідно до якого остання оплата по кредиту здійснена боржником 21 квітня 2010 року. Також проплати по кредиту здійснювалися раніше, після направлення вищевказаної вимоги, а саме: 29 квітня 2008 року, 27 травня 2008 року, 01 липня 2008 року, 29 липня 2008 року, 01 вересня 2008 року, що підтверджується також розрахунком заборгованості.

Крім того, про переривання строку позовної давності свідчить також звернення ОСОБА_1 до банку із визнанням свого боргу по кредиту та проханням щодо прощення суми залишку боргу по кредиту. Останнє таке звернення отримано банком 24 грудня 2012 року, а отже банк звернувся до суду зі вказаним позовом в межах строку позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Райффайзен банк Аваль» від ОСОБА_2 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 березня 2007 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0008/82/39215, за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 25 000,00 доларів США на строк з 15 березня 2007 року до 14 березня 2014 року включно на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 15 березня 2007 року сторонами укладено іпотечний договір № 011/0008/20717, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2 іпотечного договору, у разі порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором та/або іпотечним договором, кредитор отримує право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором у випадку порушення позичальником якого-небудь із зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору.

15 жовтня 2013 року банк відповідно до умов кредитного та іпотечного договорів направив відповідачеві лист-вимогу № 114-28-0-00/2089, згідно з якою його було зобов`язано у тридцятиденний термін достроково повернути всю суму заборгованості, проте ця вимога залишилась без виконання. У цій вимозі банк також повідомив боржника про право банку у разі невиконання вимоги про усунення порушень за договором звернути стягнення на предмет іпотеки у судовому або позасудовому порядку.

За розрахунком банку на 19 лютого 2014 року заборгованість ОСОБА_1 становить 200 432,50 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1 741 137,09 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 22 718,56 доларів США, простроченої заборгованість - 22 420,94 доларів США, прострочених процентів - 17 150,25 доларів США та пені за прострочення сплати кредиту та процентів - 160 563,69 доларів США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 6 жовтня 2009 року у справі № 2-242/2009 за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 242 447,50 грн. З рішення вбачається, що загальна заборгованість за кредитом на 5 серпня 2009 року становила 32 562,52 доларів США, в тому числі: 22 844,67 доларів США - заборгованості за кредитом, 2 355,27 доларів США - нарахованих та несплачених процентів, 6 362,58 доларів США - пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів.

Також із вказаного рішення вбачається, що 23 квітня 2008 року позивачем надіслано відповідачам претензію про повернення боргу за кредитним договором.

Відповідно до пункту 5.5 кредитного договору № 014/0008/82/39215 від 15 березня 2007 року позичальник зобов`язується достроково здійснити повернення кредиту, процентів та інших платежів, що визначені цим договором у разі: невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору та або договорів застави, іпотеки, інших договорів, що забезпечується повернення кредит.

Кошти мають бути поверненні протягом 30 календарних днів з моменту надіслання Кредитором на адресу позичальника відповідного листа- повідомлення.

Отже, з урахуванням вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, вбачається, що банк, направляючи ОСОБА_1 вимогу про повернення боргу 23 квітня 2008 року, змінив строк виконання основного зобов`язання.

Під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено шляхом направлення позичальнику вимоги від 23 квітня 2008 року, тобто після спливу тридцяти календарних днів у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся до суду із позовом у березні 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставлю для відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Разом із тим статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Під час апеляційного перегляду справи, апеляційним судом не враховано, що 21 квітня 2010 року позичальником було здійснено платіж на погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 126,11 доларів США, що свідчить про переривання позовної давності відповідно до положень статті 264 ЦК України.

Також апеляційним судом не враховано, що 24 грудня 2012 року ОСОБА_1 листом звертався до АТ «Райффайзен банк Аваль», у якому, посилаючись на хворобу матері, звернувся з проханням щодо прощення суми залишку кредиту та припинення іпотеку, оскільки не має можливості погасити кредит.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 вчиняв дії, які свідчать про переривання строків позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку, що банк звернувся до суду із вказаним позовом із пропуском строків позовної давності.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню.

При цьому рішення місцевого суду також в повній мірі не відповідає вимогам закону, оскільки місцевим судом невірно обраховано заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

Так, апеляційним судом встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 6 жовтня 2009 року у справі № 2-242/2009 на користь банку солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 242 447,50 грн.

Як вказувалось вище, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тому позбавлений права нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку.

Також встановлено, що у квітні 2010 року позичальником здійснено платіж на часткове погашення боргу у розмірі 126,11 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України 998,79 грн.

Отже, з наведеного вбачається, що розмір заборгованості, який підлягає сплаті іпотекодержателю боржником з вартості предмета іпотеки становить 241 448,71 грн.

Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що суд першої інстанції невірно обрахував суму заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку з вартості предмета іпотеки, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з залишенням в силі рішення місцевого суду зі зміною суми заборгованості, яка підлягає стягненню.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан.

Указом Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України № 2119-ІХ від 15 березня 2022 року, постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 259/2022 від 18 квітня 2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року, постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 341/2022 від 17 травня 2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України № 2263-ІХ від 22 травня 2022 року, постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту:

«5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».

Ураховуючи, що на момент ухвалення Верховним Судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Верховний Суд виходить з того, що норми Закону України «Про іпотеку» не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, враховуючи те, що касаційним судом залишається в силі рішення місцевого суду із зміненням розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 241 448,71 грн, що становить 13,87 % від заявлених позовних вимог, тому на користь банку підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 506,80 грн та подання касаційної скарги у розмірі 1 013,61 грн, що разом становить 1 520,41 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року скасувати.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 травня 2014 року залишити в силі, змінивши розмір заборгованості, яка підлягає стягненню за рахунок предмета іпотеки, з 1 741 137,09 грн до 241 448,71 грн (двісті сорок одна тисяча чотириста сорок вісім гривень сімдесят одна копійка).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 1 520,41 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович