Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 725/3790/18
провадження № 61-3431св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 12 листопада 2018 року в складі судді Федіної А. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 06 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Лисак І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу належить квартира АДРЕСА_1 .
Вказує, що колишній власник квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у спірній квартирі, однак вони не є членами сім`ї позивача, тому вважаються такими, що втратили право користування цією квартирою у зв`язку з набуттям позивачем права власності на це майно.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 12 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі
352,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 у судовому засіданні визнала позовні вимоги, а також той факт, що вона не проживає за місцем реєстрації у належній позивачу квартирні, проте добровільно усунути ОСОБА_1 вказані перешкоди у користуванні його власністю не має можливості у зв`язку з втратою необхідних для зняття з реєстрації документів, тому наявні підстави для задоволення позову в цій частині.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що права позивача порушенні зі сторони ОСОБА_2 та він дійсно не проживає за місцем реєстрації і не користується спірною квартирою. Також відсутні докази, що позивач звертався до ОСОБА_2 з вимогою знятись
з реєстраційного обліку за вказаною вище адресою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач набув право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 28 листопада 2014 року, а ОСОБА_3 зареєстровано у зазначеній квартирі з 06 лютого
2018 року.
Разом з тим, згідно з наданою позивачем довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку) житлово-будівельного кооперативу № 13
в графі «родинні відносини» зазначено, що ОСОБА_2 є наймачем спірної квартири на постійній основі.
Порядок та підстави розірвання договору найму житла визначені
статтею 825 ЦК України. Разом з тим, позивач не заявляв позовних вимог до ОСОБА_2 з наведених вище підстав, а обставини його зв`язку із спірним приміщенням є відмінними від відносин, пов`язаних з переходом власності на нього. При цьому, ОСОБА_1 не надано жодних доказів, що відповідачі також є членами сім`ї колишнього власника спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.
У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) судом касаційної інстанції не переглядаються.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що зібраними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_2 як колишній власник спірної квартири втратив право користування цим майном у зв`язку з його відчуженням на користь позивача.
Апеляційний суд зробив помилковий висновок, що ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_1 на постійній основі.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 28 листопада 2014 року між ОСОБА_2 і
ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого позивач набув право власності на це майно.
Згідно з наданою позивачем довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку) житлово-будівельного кооперативу № 13 в графі «родинні відносини» зазначено, що ОСОБА_2 є наймачем спірної квартири на постійній основі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.
Відповідно до частини другої статті 825 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази; руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла. Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.
Згідно з частиною третьою статті 825 ЦК України договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім`ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.
Як встановлено вище, ОСОБА_2 є наймачем спірної квартири.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позов у цій справі заявлено про визнання, зокрема ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Разом з тим, до матеріалів справи не додано доказів, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі або чинить перешкоди позивачу у користуванні цією власністю, а також що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 із заявами (вимогами) про звільнення спірного приміщення в зв`язку з тим, що останній в ньому не проживає, а також наявності інших визначених законом підстав для визнання його таким, що втратив право користування квартирою, тому суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про помилковий висновок апеляційного суду, що ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , оскільки такі доводи спростовані зібраними у справі доказами, зокрема довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку) житлово-будівельного кооперативу № 13.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до
ОСОБА_2 - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій в цій частині не спростовують.
У решті позовних вимог судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 12 листопада 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого
2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко