Постанова
Іменем України
22 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 725/3819/18
провадження № 61-14924св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 квітня 2019 року у складі судді Галичанського О. І. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права особистої приватної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права особистої приватної власності на квартиру.
Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 10 серпня 2002 року зареєстровано шлюб. Від цього шлюбу народився син - ОСОБА_4 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців у справі № 727/1208/18 від 22 червня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано.
Мати позивача ОСОБА_3 з 28 січня 1997 року перебуває на заробітках в Італії, маючи посвідку на проживання для іноземців на необмежений термін. З 30 квітня 1999 року матір офіційно працевлаштована, що підтверджується індивідуальним трудовим договором та її загальний дохід в 2010 - 2017 роках склав 117 365,00 євро, що підтверджується річними звітами про виплачену заробітну плату.
Маючи намір придбати квартиру в м. Чернівці, але не маючи можливості приїхати особисто, остання передавала зароблені кошти через перевізників. Так, в кінці травня 2014 року матір передала в Римі перевізникові 30 000,00 євро.
Надалі, ще частину коштів передавала перевізниками. Всі ці кошти зберігались в рідної сестри позивача. Тобто кошти не відносились до спільного бюджету із відповідачем.
В 2016 році було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки сторони перебували в шлюбі, він був змушений повідомити про купівлю квартири відповідача, щоб остання надала формально нотаріальну згоду на її придбання. Відповідач, підписавши заяву-згоду, одразу залишила приміщення нотаріальної контори. Остання не була присутня при укладенні договору купівлі-продажу, передачі коштів тощо. Жодного дня вони з відповідачем в спірній квартирі не проживали.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на дану квартиру, припинивши на неї право спільної сумісної власності.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в якій вона посилається на те, що під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 протягом тривалого часу основним джерелом їх доходів було те, що вони разом з чоловіком працювали на ринку « Нива » в районі заводу « Гравітон », по АДРЕСА_3 в м. Чернівці, де ОСОБА_1 торгував продуктами харчування. Також частину грошей на купівлю квартири та гаража, їй передавала через систему «Вестерн Юніон» рідна сестра ОСОБА_5 , яка знаходиться за кордоном. Саме за таких обставин були накопичені кошти, за які в 2016 році вони купили спірну двокімнатну квартиру.
Вказує, що за час їхнього спільного сімейного проживання було придбано у власність та оформлено на ОСОБА_1 : 09 червня 2016 року відповідно до договору купівлі-продажу квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 49,6 кв. м; цегляний гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 24,79 кв. м, який знаходиться у товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів АДРЕСА_6 .
Отже, спірне майно було придбано в період шлюбу, а тому воно є об`єктом спільної сумісної власності та підлягає поділу, незалежно від того на кого було зареєстровано.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд, визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаного майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 11 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року, первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,6 кв. м, житловою площею 27,10 кв. м. Право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 припинено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що ОСОБА_1 було підтверджено джерело походження коштів на придбання спірної квартири, а також факт відсутності будь-якої дольової участі ОСОБА_2 у придбанні спірного житла. Підставою для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 стало ненадання нею належних доказів наявності у неї коштів на час придбання спірного майна і їх використання для такого придбання або того, що спірне майно було придбано в результаті їх спільної праці з ОСОБА_1 . Щодо цегляного гаража, який позивач за зустрічним позовом також вважала спільним майном подружжя, суд зазначив, що він належав батькові ОСОБА_1 ще задовго до укладення шлюбу між сторонами у справі, та після його смерті був ним успадкований, що вказує на відсутність підстав для його віднесення до спільного майна подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
02 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 09 квітня 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань на відсутність поданих ОСОБА_1 доказів в обґрунтування його аргументів щодо належності коштів, за які було придбано спірну квартиру, його матері - третій особі у справі. Зазначає, що право власності на квартиру було оформлене на ОСОБА_1 , а не на ОСОБА_6 , яка, до того ж, нікого не уповноважувала на здійснення купівлі нерухомого майна на її користь.
Заявник посилається на неправильність наданої судами попередніх інстанцій оцінки наявним у справі доказам та неврахування розбіжностей, які ці докази містять.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 10 серпня 2002 року по 22 червня 2018 року сторони перебували у шлюбних відносинах, що підтверджується свідоцтвом про одруження № 27920. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців у справі № 727/1208/18 від 22 червня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано.
Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 09 червня 2016 року була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат загальною площею 49,60 кв.м. Відповідно до відомостей, викладених у договорі, вартість квартири становила 122 915,66 грн; продавцем квартири був ОСОБА_8 , а покупцем - ОСОБА_1 .
Згідно акта № 4 від 16 квітня 2018 року у згаданій квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , проте у ній не проживає, а його дружина - ОСОБА_2 та син ОСОБА_4 у спірній квартирі не зареєстровані та не проживають.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що вищезазначена квартира була придбана за кошти його матері, яка офіційно працевлаштована закордоном, а тому таке нерухоме майно не належить до спільного майна подружжя.
На підставі дослідження наявних у справі доказів установлено, що у період перебування сторін у шлюбі та станом на час розгляду судами справи мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 офіційно працювала у комуні Риму (Італія) хатньою працівницею (а.с. 10) та, відповідно, отримувала заробітну плату (а. с. 11-20).
Водночас, у зустрічному позові ОСОБА_2 вказувала, що спірна квартира була придбана сторонами у період шлюбу та за їх спільні кошти. Крім цього, посилалась на те, що до спільного майна подружжя також належить цегляний гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 24,79 кв. м, який знаходиться у товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів АДРЕСА_6 , а тому підлягає поділу між ними.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне положення закріплене у статті 368 ЦК України.
У статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Встановлено, що під час перебування сторін у шлюбі було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Покупцем у цьому договорі вказано ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 надала свою згоду на укладення ОСОБА_1 такого правочину.
Доводячи ту обставину, що на спірну квартиру не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 посилався на те, що грошові кошти, які витрачено на придбання квартири належали його матері та не відносились до їх спільного бюджету із ОСОБА_2 .
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вважаючи доведеним факт придбання спірної квартири за кошти матері позивача суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, посилався на те, що ця обставина підтверджена належними письмовими доказами та поясненнями свідків, а також на відсутність у матеріалах справи достовірних доказів про заробіток сім`ї ОСОБА_9 у період перебування у шлюбі.
Разом із цим, та обставина, що мати позивача (третя особа у справі) офіційно працевлаштована закордоном та має постійний дохід, за відсутності при цьому доказів передачі нею будь-яких грошових коштів особисто своєму синові - ОСОБА_1 не може вважатись тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про будь-яке цільове використання таких коштів та не виключає можливості їх передачіобом членам подружжя для використання в інтересах сім`ї.
Зробивши висновок про належність спірної квартири ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, вважаючи, що презумпція спільної сумісної власності подружжя на набуте у шлюбі майно є спростованою, суди не встановили, на основі якого правового титулу та кому належали кошти, які були сплачені продавцеві квартири.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій щодо джерела походження коштів, витрачених на придбання спірної квартири є передчасним та таким, що зроблений без надання належної оцінки поданих сторонами доказів на предмет їх належності та допустимості.
Щодо вирішення судами попередніх інстанцій зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про поділ між сторонами цегляного гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 24,79 кв. м, який знаходиться у товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів АДРЕСА_6 колегія суддів зазначає наступне.
Відмовляючи у цій частині позовних вимог, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із належності спірного гаража батьку ОСОБА_1 - ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
При цьому в матеріалах справи відсутні належні відомості щодо кола спадкоємців ОСОБА_10 та обсяг спадкового майна.
Ненадання оцінки доказам, що підтверджують час побудови гаража та джерело коштів, витрачених на його будівництво, дату та сам факт набуття права власності на гараж ОСОБА_1 або його покійним батьком позбавляє суд можливості встановити обставину належності чи неналежності такого нерухомого майна до обсягу майна, набутого подружжям за час шлюбу.
Установлення вищезазначених обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору.
Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні.
Оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів та не встановили обставин, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
За викладених обставин, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року в скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська