ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 725/4764/21

провадження № 51-2096км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_3.,

суддів ОСОБА_4., ОСОБА_5.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6.,

прокурора ОСОБА_7.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12021263020000806 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ясени Сторожинецького району Чернівецької області, проживаючого у АДРЕСА_1 ), в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Вступ

ОСОБА_1 23 травня 2021 року приблизно об 11:10, перебуваючи в

м. Чернівці, кулаком наніс потерпілому удари в ділянку голови та обличчя, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я.

Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК України та засудив останнього до покарання у виді ста п`ятдесяти годин громадських робіт.

Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, судове рішення залишив без змін.

Захисник подав касаційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 у зв`язку із суворістю призначеного засудженому покарання.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи про справедливість призначеного засудженому покарання у даному кримінальному провадженні.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 лютого

2022 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді ста п`ятдесяти годин громадських робіт.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватими у тому, що він 23 травня 2021 року приблизно об 11:10, перебуваючи в м. Чернівці на вул. Зеленій, на ґрунті тривалих неприязних стосунків з потерпілим ОСОБА_2 , переслідуючи мету спричинення йому тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у виді спричинення фізичного болю та тілесних ушкоджень, підійшов до потерпілого і кулаком наніс останньому удари в ділянку голови та обличчя. Внаслідок таких дій потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

В обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що суд першої інстанції, а в подальшому і апеляційний суд, порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили засудженому занадто суворе покарання. До того ж, стверджує, що суди не врахували конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, які пом`якшують йому покарання та вік засудженого, що в сукупності давало судам підстави призначити засудженому покарання у виді штрафу.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

захисника не подавалися.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Стосовно покарання та його мети, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Доводи захисника щодо суворості покарання, яке було призначено засудженому, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України).

Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню та передбачає, що покарання за кримінальне правопорушення повинно бути домірним кримінальному правопорушенню.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Повертаючись до обставин даного кримінального провадження, слід зазначити, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, що відповідно до положень ст. 12 КК України є кримінальним проступком.

Так, з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції слідує, з яким погодився і апеляційний суд, при обранні виду та розміру покарання засудженому суд врахував те, що кримінальний проступок був вчинений засудженим проти здоров`я потерпілого, дані про особу винного, зокрема, його позитивну характеристику за місцем проживання, обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та зважив на відсутність обставин, що його обтяжують.

До того ж, не знижує небезпечності посягання засудженого на здоров`я потерпілого за наведених обставин, вік засудженого.

Крім того, твердження захисника про необхідність призначення засудженому такого покарання як штраф за вчинений ним кримінальний проступок є безпідставними, оскільки судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, встановлено те, що засуджений офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про недоцільність призначення засудженому покарання у виді штрафу та визначили останньому покарання у виді громадських робіт на строк, який передбачений санкцією ч. 2 ст. 125 КК України.

Також слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 56 КК України громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судами не встановлено підстав на підтвердження належності засудженого до вищевказаних категорій осіб, а тому жодних застережень для відбування ним такого виду покарання як громадські роботи не має.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано призначив засудженому

ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України у виді ста п`ятдесяти годин громадських робіт, з чим погоджується і колегія суддів.

Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам

ст. ст. 50 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Судові рішення у даному кримінальному провадженні належним чином мотивовані і відповідають вимогам статті 370 419 КПК України.

Врахувавши зазначене, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_1 -

без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_4