Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 725/5228/21

провадження № 61-6949св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Першотравневого районного суду

м. Чернівці від 12 листопада 2021 року у складі судді Стоцької Л. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Височанської Н. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , викладене в протоколі від 23 травня 2013 року № 49 в частині щодо зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім`ї у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; визнаним протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03 грудня 2020 року щодо не взяття позивача та членів його сім`ї на квартирний облік; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 зарахувати на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов позивача та членів його сім`ї із збереженням попереднього часу перебування на обліку у загальній черзі з 29 червня 2004 року.

Позовну заяву мотивовано тим, що він у період з 01 серпня 1990 року до

14 серпня 2019 року проходив військову службу у Збройних Силах України. На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивача було звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я. 29 червня 2004 року його було зараховано на квартирний облік та включено в списки військовослужбовців, які мають право на отримання жилих приміщень.

Разом з тим, у порушення норм чинного законодавства, 23 травня 2013 року його було знято з квартирного обліку рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , про що свідчить відповідний протокол засідання.

У протоколі зазначається, що позивачу було надіслано лист із запрошенням на засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , проте позивач на засідання не з`явився.

Позивач вказував, що він не був належним чином повідомлений про день та час засідання житлової комісії, у п`ятнадцятиденний строк про результати розгляду питання щодо зняття з квартирного обліку його не було повідомлено, витяг з відповідного рішення житлової комісії вручено йому не було.

Житлова комісія військової частини НОМЕР_2 могла передбачити, що за умови невчинення вищевказаних дій позивач буде позбавлений можливості стати на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов за новим місцем служби та унеможливить подальше одержання ним житлового приміщення з державного житлового фонду.

За вказаних обставин зняття позивача з квартирного обліку порушує його право як військовослужбовця і громадянина на житло.

Окрім того, позивач одночасно із аналогічним зверненням, враховуючи, що його після звільнення за станом здоров`я було взято на військовий облік при ІНФОРМАЦІЯ_3, звернувся до його правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про взяття на квартирний облік.

Відповідно до відповіді відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2

від 03 грудня 2020 року позивачу було відмовлено у прийнятті на квартирний облік, оскільки він не є військовослужбовцем Збройних Сил України, а тому об`єднана житлова комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 не має повноважень розглядати питання про його взяття на квартирний облік.

Оскільки при звільненні він направлений для зарахування на військовий облік до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 та перебуває у останнього на військовому обліку, позивач вважав, що рішення відповідача від 03 грудня 2020 року є безпідставним та незаконним, а тому підлягає скасуванню.

Посилаючись, зокрема, на положення статті 47 Конституції України,

статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , викладене в протоколі від 23 травня 2013 року № 49 в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім`ї у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 зарахувати на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов ОСОБА_1 та членів його сім`ї у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 із збереженням попереднього часу перебування на обліку у загальній черзі з 29 червня 2004 року. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_2 мотивовано тим, що відповідачем не доведено те, що ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_2 .

Крім цього, суд дійшов висновку про те, що зарахування ОСОБА_1 на облік для поліпшення житлових умов за новим місцем проходження служби було неможливим через ненаправлення відповідачем його облікової справи з карткою обліку. Фактично позивач був позбавлений права на збереження перебування у черзі для отримання житла для своєї сім`ї.

Такі дії відповідача призвели до порушення визначеного пунктом 2.16 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями права позивача на залишення на обліку у військовій частині до одержання ним житлового приміщення з державного житлового фонду під час звільнення з військової служби у запас за станом здоров`я.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 зарахувати на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов позивача та членів його сім`ї мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 перебував там на квартирному обліку, то при переведенні у військову частину у м.Рівне його право на перебування у такому списку мало бути збережено.

Судом встановлено, що у порушення житлового законодавства,

Порядку № 1081, Інструкції № 737, позивача не взято на квартирний обліку з підстав, які не передбачені чинним законодавством.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого 2022 року рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2021 року в частині задоволення позову до ІНФОРМАЦІЯ_2 скасовано та в цій частині відмовлено у задоволенні позову. В решті рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не був повідомлений про день та час засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_3 з питання зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов та участі у цьому засіданні він не брав. Окрім того, позивачу не було вручено рішення про зняття з квартирного обліку та витяг з цього рішення житлової комісії у п`ятнадцятиденний термін з дати проведення засідання, шо передбачено пунктом 2.14 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада

2011 року. Таким чином апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що допущені відповідачем порушення, зокрема недотримання порядку зняття позивача та членів його сім`ї з квартирного обліку, є обґрунтованою підставою для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування рішення об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , викладене в протоколі від 23 травня 2013 року №49.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розформування військової частини НОМЕР_1 , на квартирному обліку якої має перебувати позивач та члени його сім`ї, підстав для зобов`язання зарахування таких осіб на квартирний облік ІНФОРМАЦІЯ_2 апеляційним судом не вбачається, у зв`язку із чим дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певну дію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач з 15 березня 2013 року виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , та направлений для подальшого проходження служби до м. Рівне, тобто втратив право перебувати на житловому обліку у цій військовій частині і мав бути зарахований на облік за новим місцем проходження служби разом з членами його сім`ї, а тому рішення об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , викладене в протоколі від 23 травня 2013 року, в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім`ї у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є правомірним. При цьому неповідомлення позивача про день та час засідання житлової комісії не впливає на правильність прийнятого нею рішення. Крім того, зазначає, що цей спір підвідомчий судам адміністративної, а не цивільної юрисдикції, оскільки стосується проходження позивачем публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 14 серпня 2019 року про проходження ОСОБА_1 служби останній з 01 серпня 1990 року до

14 серпня 2019 року проходив військову службу.

З 29 червня 2004 року майора ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік зі складом сім`ї 3 особи та включено в списки військовослужбовців, які мають право на встановлений терміном отримання жилих приміщень, про що свідчить протокол № 14 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_5 від 29 червня 2004 року.

Відповідно до витягів з протоколів від 25 листопада 2010 року та

від 24 грудня 2010 року внесено зміни в облікову житлову справу ОСОБА_1 та в списки осіб, які перебувають в черзі на отримання житлових приміщень та включено до складу членів сім`ї ОСОБА_1 , які також мають право на отримання житла, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Рішенням об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , викладеним в протоколі від 23 травня 2013 року № 49, вирішено зняти з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім`ї у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 01 липня

2019 року № 363 позивача з 14 серпня 2019 року виключено зі списків особового складу вказаної військової частини та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3.

З листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 3 грудня 2020 року вбачається, що

ОСОБА_1 було відмовлено щодо взяття його та членів його сім`ї у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на квартирний облік.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У справі, що переглядається, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії військової частини щодо зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку, а також визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03 грудня 2020 року щодо не взяття позивача та членів його сім`ї на квартирний облік та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 зарахувати на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов позивача та членів його сім`ї із збереженням попереднього часу перебування на обліку у загальній черзі з 29 червня 2004 року.

Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у чинній редакції). Близькі за змістом приписи були у пунктах 1 і 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року

у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі

№ 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі

№ 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23),

від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20),

від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року

у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах

№ 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року

у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі

№ 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі

№ 175/1571/15 (пункт 72)).

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними дій та рішення відповідачів і зобов`язання його вчинити дії. Підставою для звернення з цим позовом стало те, що, як стверджує позивач, житлова комісія військової частини протиправно зняла його та членів його сімї з квартирного обліку, а ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставно відмовив йому у зарахуванні на облік.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті).

Забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям; надання для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби жилого приміщення новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби; надання за згодою військовослужбовця кредиту або грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення; участі військовослужбовців та членів їх сімей у державних цільових програмах забезпечення громадян доступним житлом відповідно до законодавства (за їх бажанням); надання жилої площі у гуртожитках курсантам і військовослужбовцям та працівникам ЗС України; надання місць у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі; оренди жилого приміщення військовослужбовцям офіцерського складу (пункт 1.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року, яка діяла на час житловою комісією оспорюваного рішення (далі - Інструкція)).

З метою дотримання вимог чинного законодавства під час ведення обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу жилої площі, призначеної для постійного проживання, участі в розподілі службового жилого приміщення та контролю за використанням жилого приміщення в органах військового управління, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, гарнізонах створюються житлові комісії (пункт 1.6 Інструкції).

Для зарахування на облік військовослужбовець подає через нетаємне діловодство військової частини рапорт, зразок якого наведений у додатку 1 до цієї Інструкції, на ім`я командира військової частини про зарахування на облік, який підписується повнолітніми членами сім`ї, що проживають разом з військовослужбовцем, мають самостійне право на отримання жилого приміщення та бажають разом з ним перебувати на квартирному обліку (абзац перший пункту 2.5 Інструкції).

Військовослужбовці зараховуються на квартирний облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, що оформлюється у формі протоколу засідання житлової комісії, який підписується представником житлової комісії і затверджується командиром військової частини. Підпис командира завіряється гербовою печаткою військової частини (абзац шістнадцятий пункту 2.5 тієї ж Інструкції).

Отже, у спірних правовідносинах, відповідачі наділені повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції, оскаржив дії відповідачів. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, які проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби.

Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).

Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 червня 2022 року у справа № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22).

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вирішили спір по суті, оскільки не врахували того, що правовідносини між учасниками справи виникли з приводу реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця, а тому ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відповідно до приписів статті 255 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції Закону

№ 460-IX) роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада

2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого

2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування незаконного рішення та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта