ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 726/1554/16-а
адміністративне провадження № К/9901/30066/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 726/1554/16-а
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в м. Чернівці лейтенанта поліції Князького Артема Дмитровича, третя особа - Управління патрульної поліції у м. Чернівцях Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Сапальова Т. В., Матохнюк Д. Б., Боровицький О. А.) від 10 січня 2017 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в м. Чернівці лейтенанта поліції Князького Артема Дмитровича, в якому просив:
- скасувати постанову серії ДР № 143534, винесену 26 серпня 2016 року інспектором роти № 3 БУПП м. Чернівці лейтенантом Князьним А. Д., а провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрити.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що згідно постанови позивача було притягнуто до відповідальності за порушення п. 15.9.г ПДР України, а саме здійснення забороненої зупинки на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, хоча на місці мова йшла про інше. Зазначає, що з правого боку руху по вул. Університетській в напрямку вул. Бандери після пішохідного переходу він побачив знак 3.35 «Стоянку заборонено» з додатковою таблицею, які в порушення абз. 5 п. 8.21 ПДР через зелені насадження чітко не проглядалися. Відтак, заперечивши інспектору про відсутність обмежень на цій ділянці дії знаку для висадки пасажира згідно знаку 3.35, інспектор запропонував позивачу пройти до знаку та переконатися, що на справді розміщений знак 3.34, а не 3.35, в чому з відстані одного метра ОСОБА_1 й переконався. Проте працівник поліції повідомив йому про порушення іншого пункт ПДР, який він порушив, а саме здійснення зупинки на перехресті, що суперечить вказаному в протоколі п. 15.9.г ПДР України, оскільки охоплюється іншим пунктом, а саме «ґ» цієї норми. На заперечення позивача про те, що дорожні знаки мають пріоритет над іншим, крім сигналів регулювальника, що також підтверджується п. 8.2 та 8.3 ПДР України. Отже, вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
3. Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 вересня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Управління патрульної поліції у м. Чернівцях Департаменту патрульної поліції.
4. Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 жовтня 2016 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ДР № 143534 від 26 серпня 2016 року, щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень, а провадження в адміністративній справі щодо ОСОБА_1 закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
5. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року задоволено апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Чернівцях Департаменту патрульної поліції.
Скасовано постанову Садгірського районного суду міста Чернівці від 03 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 3 батальйону управління патрульної поліції в м. Чернівці лейтенанта поліції Князького Артема Дмитровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління патрульної поліції у м. Чернівцях Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови.
Ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.
6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 20 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, а постанову Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 жовтня 2016 року залишити в силі.
7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2017 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
10. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11. 27 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року у справі № 726/1554/16-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Шарапа В. М., Данилевич Н. А.).
12. На підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 693/0/78-20 від 28 квітня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
14. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
15. Станом на час розгляду справи, заперечення та/або відзив на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України та/або Верховного Суду не надходили.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до постанови про адміністративне правопорушення ДР № 143534 від 26 серпня 2016 року, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Ауді А6» у м. Чернівці, здійснив зупинку на перехресті вулиць Університетська-Бандери-28 червня, чим порушив п. 15.9. ґ ПДР України.
17. Вважаючи спірну постанову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що всупереч вимогам п. 8.2. ПДР України, не врахувавши, що дорожній знак має перевагу над дорожньою розміткою, патрульний склав постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення позивачем вимог п. 15.9. г ПДР України, який передбачає заборону зупинки транспортного засобу на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі. На підтвердження вказаного правопорушення патрульним не додано жодного доказу у відповідності до ст. 251 КУпАП, зокрема і про відстань знаходження транспортного засобу «Ауді А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , відносно пішохідного переходу.
19. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що ОСОБА_1 порушив п. 15.9. ґ Правил дорожнього руху України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, що є підставою для застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
20. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
21. Зокрема скаржник зазначив, що висновки апеляційного суду суперечать обставинам справи, оскільки ніяких перехресть, які в розумінні зони дії знаку «Заборонні знаки» мали б припиняти його дію, в зоні зупинки транспортного засобу позивача не було, а його зона дії припиняється після зупинки транспортного засобу приблизно через 10-12 метрів з фактом закінчення огорожі та іншим пішохідним переходом.
22. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
24. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
25. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України; в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
27. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулює Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
28. Пунктом 8 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
29. Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
30. Відповідно до статті 14 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-XII; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
31. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону №3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР України).
32. Відповідно до пункту 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
33. Згідно з пунктом 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
34. Пунктом 15.9 «ґ» визначено, що забороняється зупинка на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
35. Відповідно до пункту 1.10 ПДР України перехрестя - це місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
36. Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порушення, зокрема, вимог правил зупинки - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
37. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
38. Відповідно до статті 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
39. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 порушив п. 15.9. ґ Правил дорожнього руху України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, що є підставою для застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
40. Як вже зазначалось, ПДР України забороняють водію зупинку як на перехресті, так і ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини.
41. Отже, позивач, зупинившись саме на перехресті, порушив підпункт 15.9 «ґ» ПДР України. Порушення позивачем саме вказаного підпункту ПДР України зазначено поліцейським в Постанові.
42. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
43. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
44. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
45. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Ruiz Torija v.Spain серія A. 303-A; п. 29).
46. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.
47. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
48. З огляду на викладене, висновки апеляційного суду є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
49. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341 345 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року у справі № 726/1554/16-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов