Постанова

Іменем України

01 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 727/10298/18-ц

провадження № 61-16543св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2020 року у складі судді Смотрицького В. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н. В., ОСОБА_7 став власником житлового будинку загальною площею 46,8 кв. м, житловою - 30,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 . Зазначала, що вона та її син ОСОБА_8 , який є інвалідом з дитинства, з 2005 року і до цього часу зареєстровані та проживають у спірному будинку. Рішеннями Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2015 року та Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року за нею визнано право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів на суму 73 981,00 грн, використаних на реконструкцію житлового будинку на АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частини будівельних матеріалів на суму 21 393,00 грн, використаних на реконструкцію огорожі цього будинку.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 03 квітня 2003 року ОСОБА_2 придбав за 6 970,00 грн старий житловий будинок із лампача, 1940 року побудови, загальною площею 46,80 кв. м, житловою - 30,1 кв. м на АДРЕСА_1 . За період перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя ними самовільно проведено реконструкцію спірного будинку з добудовою мансарди, внаслідок чого, відповідно до висновку експертизи від 09 лютого 2015 року № 14159, вартість будинку збільшилась на суму 320 000,00 грн. Загальна площа будинку збільшилась до 89,70 кв. м, у тому числі житлова - до 62,50 кв. м. Спірний будинок у 2015 році визнаний судом самочинним будівництвом і до цього часу не зданий в експлуатацію. Із метою позбавлення її частки у вказаному будинку, ОСОБА_2 , використавши первісний договір купівлі-продажу від 03 квітня 2003 року та старі документи на будинок, переоформив спірний будинок на ОСОБА_7 , хоча фактично у такому вигляді будинку не існує.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 листопада 2017 року № 18969 житлового будинку загальною площею 46,8 кв. м, житловою - 30,1 кв. м на АДРЕСА_1 , та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 листопада 2017 року № 105780335.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 грудня 2019 року після смерті співвідоповідача ОСОБА_7 до справи залучено його правонаступників: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30 листопада 2017 року № 18969 житлового будинку загальною площею 46,8 кв. м, житловою - 30,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 . Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 листопада 2017 року № 10578033.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу житлового будинку від 30 листопада 2017 року укладений з метою позбавлення ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, використаних на реконструкцію житлового будинку на АДРЕСА_1 , та права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, використаних на побудову огорожі, розташованої на АДРЕСА_1 , що унеможливлює виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року, якими вказане право власності визнано за ОСОБА_1 .

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що на момент укладення вказаного договору купівлі-продажу нерухоме майно змінилося, зокрема після реконструкції збільшилася загальна площа будинку з 46,80 кв. м до 89,70 кв. м, та його вартість. Тобто на час посвідчення спірного договору відсутній будинок, придбаний ОСОБА_2 у 2003 році, та за захистом прав на який звернулась позивач. Встановивши невідповідність спірного договору вимогам закону, висновок суду першої інстанції про те, що права ОСОБА_1 можуть бути поновлені у спосіб визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 листопада 2017 року, необхідно визнати таким, що відповідає меті здійснення правосуддя, принципам добросовісності й справедливості. При цьому, судом враховано, що покупець ОСОБА_7 знав про наявність судового спору між колишнім подружжям щодо майна, тому, укладаючи договори від 11 липня 2016 року, діяв явно недобросовісно. З огляду на викладене, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що оскільки у цивільній справі № 727/2088/14-ц за ОСОБА_1 визнано право власності на будівельні матеріали, обраний нею спосіб захисту у цій справі не відновлює її права та інтереси, а отже, не є ефективним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2020року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), а також постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 2а-12868/12/2670 (адміністративне провадження № К/9901/1167/18). Крім того, позивач вказує на те, що договір купівлі-продажу укладений з метою незаконного позбавлення особи права власності, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тобто встановлює його нікчемним та застосовує спосіб захисту, який може застосовуватися лише до оспорюваних правочинів, що суперечить наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Судом першої інстанції допущено грубе процесуальне порушення та не враховано, що позивачем не змінено предмет спору після вступу у справу спадкоємців, оскільки, оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку втратив свою силу. Такого доказу, як обвинувальний вирок щодо відповідачів матеріали справи не містять, а отже, позовні вимоги із застосуванням статті 228 ЦК України також, не підлягали б задоволенню.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що укладаючи 30 листопада 2017 року договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , вказуючи у договорі загальну площу будинку 46,8 кв. м житлову - 30,1 кв. м, діяли недобросовісно, так як обидва знали, що на день укладення угоди, у будинку проведена реконструкція, нові розміри будинку і обставини проведення реконструкції, продавець продавав будинок, якого не існувало, фактично разом із будівельними матеріалами, що належать, у тому числі ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

09 грудня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2015 року, яке частково змінено рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, використаних на реконструкцію житлового будинку на АДРЕСА_1 , на суму 73 981,00 грн, а саме: цвяхи будівельні з плоскою головкою 1,8*60 мм - 0,019818 т; піна монтажна - 1,86675 л; лак меламінний МЛ-248 для паркетних підлог - 0,0045135 т; поковки з квадратних заготовок, маса 1,8 кг - 0,106415 т; катанка гарячекатана у мотках, діаметр 6,3-6,5 мм - 0,00948 т; портландцемент загальнобудівельного призначення бездобавковий, марка 400 - 0,00689 т; папір шліфувальний - 0,6074 кв. м; ґрунтовка глибокого проникнення - 4,19496 л; вагонка - 37,74 100 кв. м; сітка штукатурна скловолокниста - 57,24 кв. м; металочерепиця - 199,68 кв. м; гвинти самонарізні, марка СМ1-35 - 0,000868 т; цвяхи будівельні 3,5*90 мм - 0,011515 т; шпатлівка полімер цементна армована Ceresit CT 29 - 48,78 кг; шпаклівка полімерна фінішна Ceresit CT 127 - 7,7469 кг; пиломатеріали - 6,012005 куб. м; труби водопостачання - 15 м; труби газопостачання - 10 м; вата мінеральна, марка Б - 2,225 куб. м; плити теплоізоляційні з пінопласту полістирольного - 2,24 куб. м; блоки віконні, металопластикові - 4,25 кв. м; блоки дверні вхідні зовнішні - 1,2 кв. м; дошки для покриття підлог антисептовані, тип ДП-35, товщина - 35 мм, ширина без гребеня 68 мм - 1,630545 куб м; щити опалубки, ширина 300-750 мм, товщина 25 мм- 0,7011 кв. м; вузли укрупнені монтажні із сталевих водогазопровідних не оцинкованих труб для систем опалення, діаметр 20 мм - 15 м; вузли укрупнені монтажні з поліетиленових труб для каналізації, діаметр 50 мм - 3,992 м; вода - 1,670685 куб. м; стрижнева арматура А-ІІІ - 0,45 100 кг; електропроводка - 0,04 1000 м; пісок природний, рядовий - 1,3485 куб. м; суміші бетонні готові важкі, клас бетону В7,5 (М 100), крупність заповнювача більше 20 до 40 мм - 4,437 куб. м; суміші бетонні готові важкі, клас бетону В15 (М 200), крупність заповнювача більше 20 до 40 мм - 0,918 куб. м; розчин готовий кладковий важкий цементно-вапняковий, марка М25 - 0,24 куб. м; розчин готовий опоряджувальний вапняковий 1:2,5 - 1,643 куб. м; листи гіпсокартонні, товщина 12 мм - 31,185 кв. м; вузли укрупнені монтажні із сталевих водогазопровідних неоцинкованих труб для газопостачання, діаметр 20 мм - 10 м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, використаних на побудову огорожі, розташованої на АДРЕСА_1 , на суму 21 393,50 грн, а саме: болти із шестигранною головкою, діаметр різьби 6 мм - 0,00139 т; цвяхи будівельні з плоскою головкою 1,8*60 мм - 0,002521 т; металоконструкції (прокат) - 0,179 т; електроди, діаметр 6 мм, марка Э42 - 0,00537 т; сітку плетена з оцинкованого дроту, діаметр 2 мм - 130,67 кв. м; пиломатеріали - 0,374 куб. м; щити опалубки, ширина 300-750 мм, товщина 25 мм - 1,2375 кв. м; вода - 0,33977 куб. м; суміші бетонні готові важкі, клас бетону В7,5 (М100), крупність заповнювача більше 20 до 40 - 3,65085 куб. м; розчин готовий складковий важкий цементно-вапняковий, марка М25 - 0,3971 куб. м; ракушняк - 3,3212 куб. м.

Рішеннями судів встановлено, що 03 квітня 2003 року ОСОБА_2 придбав за 6 970,00 грн старий житловий будинок із лампачу, 1940 року побудови, загальною площею 46,80 кв. м, житловою - 30,1 кв. м на АДРЕСА_1 . Реконструкція спірного будинку здійснювалась за час спільного проживання сторін у шлюбі, будинок не зданий в експлуатацію, право власності на самочинне будівництво не зареєстроване.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року залишено без змін.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09 лютого 2015 року № 14159, дослідження проводилось на місці знаходження об`єкта дослідження та в офісі експерта, шляхом вивчення наданих матеріалів, огляду і обмірів на місці, аналізу даних та здійснення розрахунків. Встановлено проведення реконструкції житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 46,80 кв. м, житловою - 30,1 кв. м, внаслідок чого загальна площа будинку збільшена до 89,70 кв. м, житлова площа будинку збільшена до 62,50 кв. м.

30 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н. В. за реєстровим № 18969, згідно з пунктом 1 якого, продавець ОСОБА_2 передав за плату, а покупець ОСОБА_7 прийняв у власність житловий будинок на АДРЕСА_1 , лампач, загальною площею 46,80 кв. м, житловою - 30,10 кв. м.

Відповідно до пункту 2 договору, житловий будинок, що є предметом цього договору, належить продавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2003 року.

Згідно з пунктом 3 договору, продаж житлового будинку вчинено за попередньою домовленістю сторін за 84 192,00 грн.

Відповідно до довідки Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 23 липня 2010 року № 1422, у домоволодінні (будинку) на АДРЕСА_1 , самовільно проведено реконструкцію житлового будинку з добудовою мансарди у 2005 році. Загальна площа будинку складає 89,70 кв. м, у тому числі житлова - 62,50 кв. м.

Відповідно до копії технічного паспорта на будинок АДРЕСА_1 , загальна площа будинку складає 89,70 кв. м, у тому числі житлова - 62,50 кв. м.

Згідно з документами на житловий будинок, на підставі яких укладено і посвідчено оспорюваний договір купівлі-продажу, приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н. В., ОСОБА_2 надано документи на будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 46,80 кв. м, житловою - 30,1 кв. м, хоча станом на 30 листопада 2017 року, тобто на час посвідчення договору купівлі-продажу, будинок із такою площею фактично не існував, оскільки площа будинку збільшилась у зв`язку з проведеною реконструкцією, про що було відомо і продавцю ОСОБА_2 і покупцю ОСОБА_7 .

До цього часу самовільно реконструйований житловий будинок зі збільшеною площею не зданий в експлуатацію та не визнано право власності на самочинне будівництво.

Крім того, ОСОБА_7 було достеменно відомо про обставини та розмір реконструкції будинку, оскільки він під час розгляду справи № 727/2088/14-ц надавав показання як свідок.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно із частинами першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що договір купівлі-продажу житлового будинку від 30 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 щодо житлового будинку із лампачу, 1940 року побудови, загальною площею 46,80 кв. м, житловою - 30,1 кв. м на АДРЕСА_1 , якого не існувало, оскільки на момент його укладення, будинок мав загальну площу 89,70 кв. м, у тому числі житлову - 62,50 кв. м, і за встановленими судами у справі № 727/2088/14-ц, обставинами був самочинним будівництвом, яке належало колишньому подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання цього договору купівлі-продажу недійсним, оскільки на день укладення цього договору вже був відсутній житловий будинок із лампачу, 1940 року побудови, загальною площею 46,80 кв. м, житловою - 30,1 кв. м, тобто сторонами договору порушено вимоги закону щодо укладення такого виду договору.

Фактично, суди у справі № 727/2088/14-ц, здійснюючи поділ майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виходили з того, що законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку, а отже, сторони мають право на визнання за ними права власності на будівельні матеріали, вироби та конструкції, використані у процесі реконструкції житлового будинку і огорожі.

При цьому, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередньої інстанції про те, що цей правочин укладений з метою позбавлення ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, використаних на реконструкцію житлового будинку на АДРЕСА_1 , та права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, використаних на побудову огорожі, розташованої на АДРЕСА_1 , що в подальшому унеможливить виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року, якими вказане право власності визнано за ОСОБА_1 .

Тобто, у справі, що переглядається, суди правильно кваліфікували дії ОСОБА_2 щодо відчуження реконструйованого будинку, як недобросовісні, оскільки вони полягають у реалізації такою особою свого права, проте вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, що є формою зловживання правом. При цьому, дії ОСОБА_7 є також недобросовісними, оскільки він знав про наявність між колишнім подружжям спору щодо цього будинку та вчинив спірний правочин, заздалегідь знаючи, що фактично придбаває реконструйований будинок, а не той, яким ОСОБА_2 володів на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2003 року. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Проте, поведінка ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не відповідає вказаним критеріям.

Твердження заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), а також постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 2а-12868/12/2670 (адміністративне провадження № К/9901/1167/18), є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), висловлено правову позицію про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та приводить до їх відновлення. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності такого правочину.

У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 2а-12868/12/2670 (адміністративне провадження № К/9901/1167/18), висловлено правову позицію про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК Українимає враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України.

Разом з тим, у справі, що переглядається суди не встановлювали нікчемності договору купівлі-продажу. Суди не застосовували статтю 228 ЦК України. Ухвалюючи рішення, суди встановили його недійсність з підстав порушення сторонами договору частини першої статті 656 ЦК України та вимог статті 13 ЦК України щодо недобросовісної поведінки сторін цього правочину, яка полягає у вчиненні дій, які порушують права ОСОБА_1 , і є формою зловживання правом.

Твердження заявника про те, що судом першої інстанції допущено грубе процесуальне порушення та не враховано, що позивачем не змінено предмет спору після вступу у справу спадкоємців, оскільки, оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку втратив свою силу, не заслуговують на увагу суду, оскільки залучення до участі у розгляді справи спадкоємців ОСОБА_7 : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є спадковим правонаступництвом (універсальним). За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому, майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи. Таким чином, позивачу, після залучення правонаступників ОСОБА_7 не потрібно змінювати предмет спору.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2020року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик