Постанова

Іменем України

21 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 727/10896/21

провадження № 61-9263св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Галина Федорівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Владичана А .І., Кулянди М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф. (далі - державний реєстратор) про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності та визнання права власності.

Позов мотивований тим, що 03 вересня 2007 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір за № CVF0GK03470065, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмір 13 980,00 дол. США строком до 02 вересня 2022 року.

З метою забезпечення за вказаним кредитним договором між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено іпотечний договір № CVF0GK03470065 (далі - договір іпотеки). Відповідно до пункту 33.3 договору іпотеки в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за АДРЕСА_1 у житловому будинку АДРЕСА_2 .

22 листопада 2016 року державний реєстратор прийняла рішення за індексним номером № 32546002 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, згідно якого квартира була перереєстрована за ПАТ «КБ «Приватбанк». Підставою для виникнення права власності на квартиру зазначено договір іпотеки.

Про вказані обставини йому стало відомо тільки в кінці 2020 року, коли він звернувся за юридичною допомогою для оскарження виконавчого напису та визнання його таким, що не підлягає виконанню. З 2016 року по сьогоднішній день банком не вчинено жодних дій щодо повідомлення його про перехід права власності на квартиру, або ж пред`явлення будь-яких усних чи письмових вимог про виселення чи звільнення квартири від його особистих речей. Також він не отримував жодних вимог банку про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

На час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути здійснено стягнення шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем без його згоди іпотекодавця на його відчуження.

Тому у Державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».

Просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 листопада 2016 року, індексний номер 32546002, прийняте державним реєстратором про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру, загальною площею 30,50 кв. м, житловою площею 17,90 кв. м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , за ПАТ КБ «ПриватБанк»;

скасувати запис про право власності № 17627365;

визнати за ним право власності на вказану квартиру;

поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на квартиру за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 31 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора від 25 листопада 2016 року, індексний номер 32546002, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру площею 30,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за АТ КБ «ПриватБанк», вилучивши запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17627365 від 25 листопада 2016 року про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк».

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ КБ «Приват банк» на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 908 грн.

Суд першої інстанції виходив із того що оспорюване рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ КБ «Приватбанк» було прийнято з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вказана квартира площею 30.5 кв. м. є єдиним житлом позивача, в якій він продовжує проживати і на цей час.

Вимога про усунення порушень від 04 жовтня 2016 року, отримана позивачем 10 жовтня 2016 року, є повідомленням про наміри вчинення банком дій про реєстрацію права власності на нерухоме майно в разі неусунення порушень, однак не свідчить про реальне вчинення зазначених реєстраційних дій та реєстрації спірної квартири за АТ «КБ «Приватбанк». Оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач дізнався про своє порушене право раніше, ніж він зазначає про це в позовній заяві, судом не взято до уваги доводи представника відповідача про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом.

Тому позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за АТ КБ «ПриватБанк» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на спірну квартиру, суд зазначив про те, що така вимога є зайвою та задоволенню не підлягає, оскільки порушене право позивача повністю відновлюється задоволенням його вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за АТ КБ «ПриватБанк» від 25 листопада 2016 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Змінено мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 31 травня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора про визнання права власності та поновлення запису про право власності на нерухоме майно, виклавши її в редакції цієї постанови.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 31 травня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності і вилучення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2016 року про реєстрацію права власності АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно № 17627365 скасовано.

В позові ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2016 року про реєстрацію права власності АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно №17627365 відмовлено.

Змінено розподіл судових витрат. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2 724,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат за подання до суду апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту його порушеного права.Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий позовОСОБА_1 не заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є віндикаційний позов про витребування спірного майна від АТ КБ «ПриватБанк». Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

З наведених підстав оскаржене судове рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності і вилучення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, а в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора про визнання права власності та поновлення запису про право власності на нерухоме майно підлягає зміні в мотивувальній частині з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту прав.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19.

Судом першої інстанції також не взято до уваги ту обставину, що державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі, оскільки зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між власником спірної квартири ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення права власності позивача на спірне нерухоме майно внаслідок дій щодо реєстрації такого права за відповідачем.

Позов про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно не може бути звернений до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем у справі. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора з підстав пред`явлення його до неналежного відповідача.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, вона не містить доводів щодо неналежного суб`єктного складу учасників вказаної справи та обрання позивачем неефективного способу свого порушеного права. Однак, оскільки апеляційним судом в ході судового розгляду було встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права у вказаних частинах, колегія суддів вважає за необхідне у відповідності до частини четвертої статті 367 ЦПК України вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Аргументи учасників справи

У серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, вказавши, що обраний позивачем спосіб захисту - визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності є неефективним, а на думку суду має бути застосований спосіб захисту - витребування майна. Однак, апеляційний суд не звернув увагу на те, що вказаний висновок Верховний Суд ухвалив у справі із іншими підставами позову, а також до того, як набули чинності зміни до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно Закону № 2255-ІХ від 12 травня 2022 року, дата набрання чинності змін - 27 липня 2022 року.

Судом апеляційної інстанції не враховано статтю 37 Закону України «Про іпотеку», статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», де йдеться про можливість оскарження саме рішення про державну реєстрацію речових прав та згідно з внесеними змінами до статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зміни від 12 травня 2022 року, які набули чинності 26 липня 2022 року), де чітко розписано, яким чином підлягає виконанню рішення суду про скасування рішення державного реєстратора.

У позовній заяві підставами позову позивач зазначив недотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки (ненадіслання вимоги в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку», відсутність у банку заставної, мораторій на звернення стягнення на житло). На час заявлення таких вимог позивач керувався в першу чергу статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» де зазначено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Позивач просив як скасувати рішення, так і визнати за ним право власності.

Вказаний спосіб захисту повністю поновить його права, адже предмет іпотеки з його володіння фактично не вибував, він продовжує проживати у вказаному житлі, його право порушене оскаржуваним рішенням, яке (для поновлення в правах) достатньо скасувати. Верховний суд у справах із аналогічними підставами позову (мораторій на звернення стягнення на житло, порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки) також вказує на те, що достатнім для поновлення в правах позивача, а відтак ефективним способом захисту є саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Тобто жодної прогалини у Державному реєстрі не виникло б, а права позивача були б поновлені.

Таким чином, апеляційний суд не застосував при аналізі ефективного способу захисту чинних норм закону про державну реєстрацію речових прав, які вказують на порядок поновлення прав особи, щодо якої припинені права незаконним рішенням державного реєстратора.

Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 є необґрунтованим, оскільки спірні відносини не є подібними (різні підстави позовів), а саме позивач посилався на відсутність договору (застереження) між сторонами договору іпотеки щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, наявність зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно. При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі спочатку дійшла висновку про те, що наявність зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно не є перешкодою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, право якого є первісним та пріоритетним, а також про безпідставність доводів щодо відсутності позасудового врегулювання. Найголовніше, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що Верховний Суд у цій постанові в частині аналізу ефективного способу захисту керувався саме вказаними у цій справі обставинами та нормами права щодо способу захисту, які діяли на час ухвалення такого рішення, однак на час винесення такої постанови не набули чинності зміни до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», які вже були чинними на час винесення апеляційним судом свого рішення.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Окрім того, особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову.

Натомість у справі, що розглядається, підставою набуття банком права власності на предмет іпотеки є саме застереження в договорі іпотеки, тобто між сторонами спору є договірні відносини і вони виклали умови та підстави набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, однак банк таких умов не дотримався, а тому ефективним способом захисту є скасування рішення про державну реєстрацію.

Системний аналіз наведених положень Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з урахуванням встановлених обставин справи, свідчить про пряму імперативну заборону на примусове стягнення спірного житла, наданої позивачем Банку в якості забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, а тому у державного реєстратора були відсутні підстави для вчинення оскаржуваної реєстраційної дії. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19 та ін.

Також позивач посилався і на відсутність підстав у державного реєстратора приймати спірне рішення через неподання банком переліку документів згідно з п.61 Постанови № 1127. Так, позивач зазначав, що банком не направлялася вимога в розумінні статті 35 Закону України «Про іпотеку», а також банк не подав заставної, видача якої передбачена п. 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки.

Таким чином, висновки апеляційного суду є передчасними, ним не досліджено належним чином змісту порушених прав та не звернено увагу на те, що на державного реєстратора покладено обов`язки із з`ясування обставин, які перешкоджають державній реєстрації, зокрема, це встановлений законом мораторій, тому відповідачами у цій справі є як банк, так і державний реєстратор.

У листопаді 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить її залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» додержано процедуру звернення стягнення на майно позивача. Питання вчинення реєстраційних дій урегульовано у Законі Україні «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. У частині першій статті 24 указаного Закону передбачено визначений перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, яких у цій справі не встановлено.Посилається на висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 361/3659/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 462/1817/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 23 травня 2018 року у справі № 310/5834/13-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 910/4749/16).

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року продовжено АТ КБ «ПриватБанк» строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 03 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір за № CVF0GK03470065. Згідно умов цього договору банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти у розмірі 13 980 доларів США строком до 02 вересня 2022 року (а. с. 9-13).

03 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором сторони уклали договір іпотеки № CVF0GK03470065, згідно умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно: квартиру за АДРЕСА_4 (а. с. 14-16).

04 жовтня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслана ОСОБА_1 вимога про усунення порушень умов укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору, в якій зазначено про наміри банку набути право власності на спірне майно та відчужити це майно третій особі. Ця вимога була надіслана ОСОБА_1 на адресу квартира АДРЕСА_4 та була вручена особисто адресату 10 жовтня 2016 року (а. с. 12-13)

22 листопада 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 03 вересня 2007 року звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Державний реєстратор ОСОБА_3 здійснила державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_5 , за ПАТ КБ Комерційний банк «ПриватБанк», відповідний запис № 17627365 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 3 листопада 2016 року на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, картки прийому заяви № 73941305, відомостей із бази даних про реєстрацію заяв та запитів ДРРП, інформації з ДРРПнНМ, РПВнНМ, Державного реєстру іпотек, ЄРЗВОНМ щодо суб`єкта, рекомендованих повідомлень про направлення на адресу ОСОБА_1 поштових відправлень з вимогами про усунення порушень по кредитному договору № CVF0GK03470065.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 30 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та визнано виконавчий напис № 10607 від 04 серпня 2017 року, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 135 дол. США 2 центи таким, що не підлягає виконанню (а. с. 20-24)

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк»

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на час прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Положення про те, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді,на час розгляду справи судами передбачено у частині четвертій статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 361/3659/18 (провадження № 61-16570св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «колегія суддів погоджується з висновками судів та відхиляє доводи касаційної скарги, що при скасуванні рішення державного реєстратора не вирішено питання щодо визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), оскільки за встановлених судами обставин саме скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є ефективним способом захисту, який поновлює відповідне право позивача, а визнання за власником майна прав власності на це ж майно актами цивільного законодавства не передбачено».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21) зроблено висновок, що «підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права».

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19 (провадження № 61-6207св21) та від 01 грудня 2021 року у справі № 462/1817/19 (провадження № 61-5541св21), на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

113. При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126.Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) вказано, що:

«Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), вказавши, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оспорено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Тому належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.

Однак у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, виходила з того, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Тобто обставини цієї справи не є подібними до обставин справи, що перебуває на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду. А тому підстав для відступу від цих висновків не встановлено».

Згідно з пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) також вказано, що «Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду, що квартира АДРЕСА_6 загальною площею 94,80 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору від 24 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у державного реєстратора Макарова О. В. були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк»».

У справі, що переглядається:

апеляційний суд зробив помилковий висновок, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є віндикаційний позов про витребування спірного майна від АТ КБ «ПриватБанк», оскільки у цій справі правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер. Тому за встановлених обставин цієї справи належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»);

оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності, про визнання права власності та поновлення запису про право власності на нерухоме майно апеляційний суд правильно відмовив з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту прав, проте помилився в мотивах такого висновку;

суд першої інстанції встановив сукупність умов, визначених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира площею 30,5 кв. м. є єдиним житлом позивача, в якій він продовжує проживати, тому зробив обґрунтований висновок про порушення АТ КБ «ПриватБанк» вимог вказаного Закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки, що є підставою для задоволення позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк» про скасування рішення про державну реєстрацію прав. При цьому АТ КБ «ПриватБанк», заперечуючи позовні вимоги, доказів наявності у позивача іншого житла або що вказана квартира не є його постійним місцем проживання не подавало.

Щодо позовних вимог до державного реєстратора

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22).

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19, пункт 37).

Тому у цій справі державний реєстратор є неналежним відповідачем. У зв`язку з цим апеляційний суд зробив правильний висновок про таку підставу відмови у задоволенні позовних вимог до цього відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22) та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21) та від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23),дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, відмови у задоволенні позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав належить скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення вимог в цій частині, в частині відмови у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора - залишити без змін, а в іншій частині - змінити в мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на часткове задоволення касаційної скарги та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, судові витрати позивача у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанцій в сумі 1 816 грн підлягають відшкодуванню за рахунок АТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись статтями 141 400 402 410 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині розподілу судових витрат, відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності скасувати, а рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 31 травня 2022 року про задоволення позовних вимог в цій частині залишити в силі.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Галини Федорівни залишити без змін.

В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 816,00 грн судових витрат на сплату судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук