Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 727/2050/21
провадження № 61-19606 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник ОСОБА_1 - адвокат Шеремета Ігор Степанович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Чернівецька міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремети Ігоря Степановича, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці
від 09 липня 2021 року у складі судді Танасійчук Н. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 та підписала позовну заяву, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Чернівецька міська рада, про знесення самочинного будівництва та приведення об`єкта будівництва до попереднього стану.
Позовна заява мотивована тим, що вона, ОСОБА_3 , є дружиною ОСОБА_1 , на праві спільної сумісної власності подружжя їм квартира АДРЕСА_1 .
04 квітня 2018 року вона, ОСОБА_3 , звернулася із заявою до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради,
в якій, зазначала, що над її квартирою ОСОБА_2 створено
аварійну ситуацію при самовільному розширенні балкону до квартири
АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і на підставі поданої нею, ОСОБА_3 , заяви Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради було видано наказ про проведення позапланової перевірки на об`єкті будівництва, а саме квартири АДРЕСА_2 .
З перевірки встановлено, що ОСОБА_2 проведені будівельні роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_2 , а саме перебудовано балкон із збільшенням його розмірів без набуття права на виконання будівельних робіт.
24 квітня 2018 року за результатами виявлених правопорушень посадовою особою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення, у присутності ОСОБА_2 , а також видано припис про усунення виявлених порушень шляхом приведення спірного об`єкта будівництва у відповідність до вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та надано термін для їх усунення до 24 червня 2018 року.
13 липня 2018 року та 02 листопада 2018 року вона, ОСОБА_3 , повторно зверталася з заявами до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 вимог припису щодо усунення виявлених порушень.
Отже, протиправними діями відповідачки щодо самочинної перебудови балкону порушено права позивача, суперечить положенням містобудівного законодавства, не виконано припис щодо усунення такого порушення.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 просила суд на підставі положень статті 376 ЦК України зобов`язати ОСОБА_2 знести частину самовільно перебудованого балкону до квартири АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу металевих та дерев`яних конструкцій, приведення балкону до попереднього стану згідно з правовстановлюючими документами (балкон відкритого типу).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що у результаті перебудови відповідачкою балкону були порушені права позивача. Позивач не довів порушення своїх прав діями відповідачки, тому у нього відсутнє право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва, оскільки таким правом наділені органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю або ж інші особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шеремети І. С. , залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено порушення його прав, як співвласника квартири
АДРЕСА_1 , унаслідок реконструкції відповідачкою балкону до
квартири АДРЕСА_3 у вищевказаному будинку.
Сам по собі факт проведення відповідачкою реконструкції балкону без отримання в установленому законом порядку дозволу на таку реконструкцію не є правовою підставою для захисту прав позивача без доведення порушення таких прав.
Апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок спеціалістів санітарно-гігієнічної лабораторії від 27 липня 2019 року, відповідно до якого самовільне влаштування балкону призвело до обмеження природнього освітлення кімнат належної йому квартири, оскільки такий висновок у справі відсутній. Крім того, питання щодо інсоляції приміщень не входить до компетенції спеціалістів санітарно-гігієнічної лабораторії, проте могло б бути предметом будівельно-технічної експертизи, клопотання щодо проведення якої позивачем не заявлялося.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не надала доказів на спростування позову, є безпідставними, оскільки докази має надати позивач на підтвердження свого позову, а суд першої інстанції не спростовував притягнення відповідачки до дисциплінарної відповідальності за невиконання нею приписів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, а встановив недоведеність порушення прав саме позивача діями ОСОБА_2 .
Уповноважений орган на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва, якому делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, із таким позовом не звертався.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шеремета І. С., просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 20 грудня 2021 року касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвоката Шеремет І. С., на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці
від 09 липня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 02 листопада 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Шеремет І. С., надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених
в ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу
№ 727/2050/21 з Шевченківського районного суду м. Чернівці. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремети І. С., мотивована тим, що ОСОБА_2 здійснила самочинну перебудово балкону до своєї квартири, на що відповідних дозволів не отримувала, чим порушила положення містобудівного законодавства. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради неодноразово було встановлено незаконність перебудови відповідачкою спірного балкону, за що її неодноразово було притягнуто до адміністративної відповідальності.
ОСОБА_2 не виконала вимоги припису Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради щодо усунення порушення будівельних норм шляхом знесення частини самочинно перебудованого балкону, а саме демонтажу металевих та дерев`яних конструкцій й приведення балкону до попереднього стану.
Протиправними діями відповідачки порушено права позивача, оскільки нею самовільно здійснено переобладнання балкону, збільшено його площу без дотримання технічних та будівельних норм, без погодження з власниками сусідніх квартир, що призвело до обмеження природнього освітлення кімнат
у квартирі позивача.
Крім того, вказує, що висновки судів про те, що позивач не довів своє порушене право і не має права на звернення до суду із даним позовом, так як на таке звернення наділені органи державної влади, органи місцевого самоврядування, є помилковими, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду. Зазначає, що саме відповідач не надала доказів правомірності забудови балкону.
Також посилається на судову практику Верховного Суду України, Верховного Суду та відповідні рішення Європейського суду з прав людини щодо ефективного засобу правового захисту.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року Чернівецька міська рада направила до суду касаційної інстанції пояснення (відзив), в яких підтримала доводи касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності від 10 червня 1996 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а. с. 76).
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 15 листопада 1996 року
квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та членам її сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а. с. 35).
04 квітня 2018 року дружина позивача - ОСОБА_3 звернулася із заявою до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, в якій зазначила, що над її квартирою АДРЕСА_4 ОСОБА_2 створено аварійну ситуацію при самовільному розширенні балкону.
Відповідно до наказу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради про проведення позапланової перевірки від 06 квітня 2018 року вирішено провести перевірку на об`єкті будівництва «Реконструкція балкону у квартирі
АДРЕСА_2 », суб`єкт містобудування ОСОБА_2 (а. с. 12).
Наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 23 квітня 2018 року продовжено строк проведення перевірки на об`єкті будівництва на два робочих дні з 23 квітня 2018 року до 24 квітня 2018 року (а. с. 15).
Відповідно до акту Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 24 квітня 2018 року № 15 інспекцією виявлено порушення, а саме проведення будівельних робіт з реконструкції
квартири АДРЕСА_2 , а саме перебудовано балкон із збільшенням його розмірів без набуття права на виконання будівельних робіт (а. с. 18-23).
Постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 03 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 96 КУпАП України(а. с. 27-28).
24 квітня 2018 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради видано ОСОБА_2 припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом приведення об`єкту будівництва квартири
АДРЕСА_2 у відповідність до вимог законодавства у сфері містобудування (а. с. 26).
За зверненням дружини позивача - ОСОБА_3 , відповідно до наказу
від 13 серпня 2018 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю про проведення позапланової перевірки, наказано провести перевірку на об`єкті будівництва «Реконструкція балкону у квартирі
АДРЕСА_2 », суб`єкт містобудування
ОСОБА_2 (а. с. 38-39).
За результатами проведеної перевірки з 13 серпня 2018 року по 17 серпня 2018 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю про проведення складено акт № 31/17.08.2018, яким встановлено,
що ОСОБА_2 проведено будівельні роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_2 , а саме перебудовано балкон із збільшенням його розмірів (3.60м.х1.55м) без набуття права на виконання будівельних робіт. ОСОБА_2 зауважень щодо перевірки немала
(а. с. 41-46).
17 серпня 2018 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради видано ОСОБА_2 припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом приведення об`єкту будівництва - квартири
АДРЕСА_2 у відповідність до вимог законодавства у сфері містобудування (а. с. 56).
17 серпня 2018 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення (а. с. 47-49).
23 серпня 2018 року постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради № 30/200/18-01/12 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП України з накладенням штрафу, вказану постанову звернуто до примусового виконання (а. с. 50-52).
Постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 22 листопада 2018 року № 42/326/18-01/12 ОСОБА_2 повторно притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 188-42 КУпАП України з накладенням штрафу (а. с. 65-68).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремети І. С., колегія суддів дійшла таких висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Із зазначеною конституційною гарантією узгоджуються положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, згідно з якими кожен має право на розгляд його справи судом.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), у тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.
У цьому аспекті важливим є порядок реалізації вимоги процесуального закону, яка зобов`язує представника особи підтвердити суду наявність права вчиняти від імені такої особи певні процесуальні дії, зокрема, подавати позов, апеляційну та касаційну скарги.
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.
Таким чином, обов`язок суду перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовлений, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов`язки.
З матеріалів справи встановлено, що у березні 2021 року від імені позивача - ОСОБА_1 на підставі довіреності позов подала і позовну заяву підписала ОСОБА_3 . Зі змісту позовної заяви вбачається, що всі доводи позову і правове обґрунтування (підстава позову) стосується виключно ОСОБА_3 , а не формально зазначеного позивача ОСОБА_1 . Так, у позові постійно зазначається, що саме ОСОБА_3 від свого імені зверталася у відповідні державні органи щодо незаконних дій відповідачки.
Згідно із частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно із частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу (частина друга статті 60 ЦПК України).
З огляду на вимоги позовної заяви справа, яка переглядається, не є у силу закону малозначною, а підстав для застосування частини другої статті 60 ЦПК України немає.
У пункті 18 розділу XІІІ «Перехідні положення» ЦПК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Частиною третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини, сформульована в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), указує на те, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Згідно з іншою позицією Європейського суду з прав людини, сформованою у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland», № 28249/95).
Відсутність у ОСОБА_3 , яка не є адвокатом, юридичної можливості на підставі довіреності пред`явити позов в інтересах ОСОБА_1 є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм конституційного та процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. При цьому виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Це засадниче для адвокатської монополії положення увійшло в Конституцію України ще у 2016 р. (стаття 131-2). Воно вважається важливою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав учасників судових спорів висококваліфікованим фахівцем і ефективного функціонування системи правосуддя загалом, а також реалізації гарантованого статтею 59 Конституції України права особи на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд звертає увагу й на те, що жодних перешкод для пред`явлення позову самим ОСОБА_1 чи від його імені адвокатом не було й такі не зазначаються. Так, з матеріалів справи встановлено і в судів попередніх інстанцій не було перешкод це встановити, що 02 березня 2020 року адвокат Шеремета І. С. уклав договір на представництво в суді (а.с. 78), але не для захисту прав позивача ОСОБА_1 , а для захисту прав клієнта ОСОБА_3 , яка у подальшому позов від свого імені не пред`явила, а пред`явила позов і підписала позовну заяву від імені ОСОБА_1 , не маючи на це правових підстав.
При цьому адвокат Шеремета І. С. лише до суду апеляційної інстанції подав ордер на захист інтересів ОСОБА_1 (а.с. 204), зазначивши, що його видано на підставі договору про надання правової допомоги від 02 березня 2020 року, але такий договір укладено не з ним, а з ОСОБА_3 (а. с. 78). Проте, сам ОСОБА_1 позов в установленому процесуальним законодавством порядку не пред`являв, а, по-друге, ордер датовано 02 листопада 2021 року, а позов ОСОБА_3 подано 04 березня 2021 року.
Позивач ОСОБА_1 жодного разу в судове засідання не з`явився і не підтвердив, що подавав позов до суду та підтримує його.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19, зазначила: «…з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України України (залишення позову без розгляду).
Такого самоговисновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18».
Норми ЦПК України містять аналогічні (уніфіковані) положення і вказане стосуються також пред`явлення позову фізичною особою без належних повноважень.
Так, у пункті 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України зазначено, що заява (позовна) повертається, коли вона подана особою, яка не мала права її підписувати. Якщо це встановлено після відкриття провадження у справі, то згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України такий позов залишається без розгляду, оскільки позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
З урахуванням наведеного позов ОСОБА_3 , поданий в інтересах ОСОБА_1 без належних для цього повноважень, підлягає залишенню без розгляду, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню на підставі статті 414 ЦПК України, у частині першій якої зазначено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттямпровадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
До подібних висновків щодо скасування судових рішень із залишенням позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, дійшли: Велика Палата Верховного Суду у пунктах 74-88 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 809/964/16; Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 367/6515/21, провадження № 61-1796св22 та інші.
Керуючись статтями 400 409 414 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремета Ігоря Степановича, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року скасувати, позов ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк