ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 727/2747/22

провадження № 61-8010св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 січня 2023 року в складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Служби у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконкому, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Служби у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконкому, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 грудня 2021 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради прийняв рішення «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» № 1019/30, пунктом 1 якого було вирішено надати суду висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року.

Позивач вважав, що вказане рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради, як органу опіки та піклування, підлягає скасуванню у зв`язку з недотриманням виконавчим комітетом встановленого законодавством порядку прийняття рішення про надання висновку, а Службу у справах дітей Чернівецької міської ради слід зобов`язати підготувати та надати виконавчому комітету Чернівецької міської ради відповідний проєкт висновку органу опіки та піклування для його розгляду та затвердження.

Зазначав, що при прийнятті оскаржуваного висновку було порушено пункт 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок № 866), відповідно до якого встановлено, що після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною Служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Тобто, до прийняття органом опіки та піклування рішення про надання висновку про визначення місця проживання дитини передує підготовка Службою у справах дітей висновку про визначення місця проживання дитини та подання його до органу опіки та піклування (виконавчому комітету) для прийняття відповідного рішення, яким може бути або затвердження або відхилення запропонованого висновку.

Однак, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради за наслідками обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною не склала жодного висновку про визначення місця проживання дитини, та не подала його виконавчому комітету як органу опіки та піклування для подальшого розгляду та прийняття відповідного рішення.

28 грудня 2021 року на засіданні виконавчого комітету Чернівецької міської ради на розгляд не було представлено жодного проєкту висновку органу опіки та піклування. А тому, виконавчий комітет, як орган опіки та піклування Чернівецької міської ради 28 грудня 2021 року, не мав жодних правових підстав приймати оскаржуване рішення.

Письмовий висновок «Про доцільність визначення місця проживання дитини» було складено тільки 30 грудня 2021 року, тобто через 2 дні після прийняття виконавчим комітетом оскаржуваного рішення, що на думку позивача є недопустимим.

У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконними і скасувати рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 28 грудня 2021 року № 1019/30 «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» та висновок органу опіки та піклування від 30 грудня 2021 року № 01/0224/3444 «Про доцільність визначення місця проживання дитини»;

- зобов`язати Службу у справах дітей Чернівецької міської ради скласти письмовий висновок про визначення місця проживання дитини і подати його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення, відповідно до пункту 72 Порядку № 866.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Чернівці рішенням від 23 січня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір від 08 січня 2019 року щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Холоменюк О. І., на час винесення виконавчим комітетом Чернівецької міської ради оскаржуваного рішення від 28 грудня 2021 року № 1019/30 був чинним.

Матеріали справи не містять доказів, що орган опіки та піклування, складаючи оскаржений висновок, діяв не в межах повноважень, визначених законом.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 січня 2023 року змінив у мотивувальній частині, а в іншій частині залишив без змін.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав не доведення позивачем того, що орган опіки та піклування, складаючи оскаржуваний висновок, діяв не в межах наділених законом повноважень. Апеляційний суд вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту порушення відповідачами його охоронюваних прав та інтересів, а також зазначив, що ОСОБА_1 має захищати свій інтерес щодо визначення місця проживання дитини під час судового розгляду справи № 727/3529/21, предметом якої є визначення місця проживання дитини, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради та висновку органу опіки та піклування.

Крім того, врахувавши, те, що оскаржувані рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 28 грудня 2021 року № 1019/30 «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» та висновок органу опіки та піклування від 30 грудня 2021 року № 01/0224/3444 «Про доцільність визначення місця проживання дитини» є дорадчими документами та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів їх участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також не порушують прав та обов`язків жодного з батьків, а також з огляду на відсутність будь-якого порушення відповідачами прав та законних інтересів ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині з наведених підстав.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання Служби у справах дітей Чернівецької міської ради скласти письмовий висновок про визначення місця проживання дитини і подати його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення є похідною від вимог про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради та висновку органу опіки та піклування, суд дійшов висновку, що в її задоволенні також слід відмовити.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 травня 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 січня 2023 року і постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права (статті 15, частини першої статті 16 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 370/408/19, оскільки такий правовий висновок є проявом надмірного формалізму та перешкодою у доступі до правосуддя (пункт 2 частини другої статті 411 ЦПК України).

Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначає, що у цій справі він звернувся до суду з позовом не для оцінювання рішення виконавчого комітету, а для скасування рішення виконавчого комітету та висновку органу опіки та піклування, оскільки такі прийнятті з порушенням вимог законодавства і як наслідок порушують законні інтереси позивача. Вказує, що оспорюване рішення органу опіки та піклуванні містить дані про неправдиві факти домашнього насильства, які не відповідають дійсності, а тому є компрометуючими по відношенню до позивача, та висвітлюють його з негативної сторони для справи № 727/3529/21, предметом якої є визначення місця проживання дитини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Чернівці.

Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 червня 2018 року, виданого Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 13, 130).

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 19 вересня 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, який зареєстрований між сторонами 11 лютого 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 129 (т. 1 а. с. 164-166).

Відповідно до довідки про реєстрацію місце реєстрації дитини ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 168).

З акта фактичного проживання осіб без реєстрації ОСББ «Рівненська, 5-А» від 29 квітня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 та його син ОСОБА_4 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 14, 112).

У провадженні Вижницького районного суду Чернівецької області на розгляді перебуває справа № 727/3529/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини з матір`ю. У зв`язку з розглядом справи, суддя Осокін А. Л. 03 серпня 2021 року здійснив запит до Служби у справах дітей Чернівецької міської ради про надання письмового висновку щодо розв`язання спору (т. 1 а. с. 15).

З аналогічним зверненням до Служби у справах дітей Чернівецької міської ради звертався ОСОБА_1 02 вересня 2021 року (т. 1 а. с. 15, 16).

Відповідно до витягу із протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 15 грудня 2021 року № 29, комітет ухвалив рішення щодо надання суду висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 згідно з договором від 08 січня 2019 року між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини у зв`язку із відсутністю спору про зміну чи розірвання договору (т. 1 а. с. 41).

Згідно з вказаним договором від 08 січня 2019 року місцем проживання сина батьки визначили місце проживання матері; батьки домовились, що дитина буде проживати один тиждень з кожним із батьків; батько буде проживати окремо від матері та сина, що за домовленістю батьків не вважається перешкодою для реалізації батьком прав і обов`язків з виховання та утримання сина (т. 1 а. с. 42, 43).

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 28 грудня 2021 року № 1019/30 ухвалено щодо надання до суду висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року (т. 1 а. с. 10).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 30 грудня 2021 року № 01/0224/3444, враховуючи рівні права батька та матері на проживання з дитиною та її виховання, виконання батьківських обов`язків, вік дитини, прихильність дитини до кожного із них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього психологічного насильства стосовно дитини та інші вагомі обставини, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 згідно із договором від 08 січня 2019 року між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини (т. 1 а. с. 11, 12).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої у незмінній частині та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У справі, яка переглядається, позивач просив визнати протиправними та скасувати рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 28 грудня 2021 року № 1019/30 «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» та висновок органу опіки та піклування від 30 грудня 2021 року № 01/0224/3444 «Про доцільність визначення місця проживання дитини».

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За положеннями статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частини першої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У частині першій статті 158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

У справі, що переглядається, предметом оскарження є рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 28 грудня 2021 року № 1019/30 «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» та висновок органу опіки та піклування від 30 грудня 2021 року № 01/0224/3444 «Про доцільність визначення місця проживання дитини».

Суди встановили, що в провадженні Вижницького районного суду Чернівецької області знаходиться цивільна справа № 727/3529/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, відібрання дитини та повернення дитини матері, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Отже, ОСОБА_1 має захищати свій інтерес щодо визначення місця проживання дитини під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради та висновку органу опіки та піклування.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20), від 28 вересня 2023 року в справі № 754/17038/21 (провадження № 61-7430св23), від 21 грудня 2023 року в справі № 754/1498/22 (провадження 61-3981св23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18).

Оскаржувані висновки органу опіки та піклування не породжують певних правових наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин, правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається оцінка усім доказам в сукупності, в тому числі й висновкам органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що рішення та висновок, на який посилається ОСОБА_1 , є лише одними із доказів у справі, носять рекомендаційний характер та не можуть бути самостійними засобами захисту порушеного права. Цим документам може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі.

У цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що позивач не довів порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов не підлягає задоволенню.

За таких обставин правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених у постанові.

Посилання заявника в касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 370/408/19, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, не заслуговує на увагу, оскільки заявник не обґрунтував належним чином такої необхідності.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 січня 2023 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко