Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 727/3840/22

провадження № 61-10437св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач)

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: голова Чернівецької міської ради Клічук Роман Васильович, Чернівецька міська рада, Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Чернівецької міської ради на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Литвинюк І. М., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2022 року звернувся до суду з позовом до голови Чернівецької міської ради Клічука Р. В., Чернівецької міської ради, Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка» (далі - комунальне підприємство), у якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови від 14 квітня 2022 року № 496-к та № 497-к про припинення повноважень ОСОБА_1 як директора комунального підприємства, звільнення його з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що його звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є незаконним, оскільки зазначена норма поширюється на посадових осіб господарських товариств, тоді як він обіймав посаду директора комунального підприємства.

Стислий виклад заперечень відповідача

Чернівецький міський голова Клічук Р. В. у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Чернівецька міська рада у відзиві на позов просила закрити провадження у справі, оскільки перевірка законності звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України належить до юрисдикції господарського суду.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 04 липня 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівців закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції врахував, що повноваження ОСОБА_1 як керівника юридичної особи припинені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України та позивач оскаржує рішення органу управління (власника) щодо такого припинення, тому цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Постановою від 23 вересня 2022 року Чернівецький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 липня 2022 року, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що дія частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не поширюється на спірні правовідносини, тому спір не є корпоративним, а відтак його належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Також апеляційний суд зробив висновок про те, що норма пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України стосується посадових осіб господарських товариств, яким не є комунальне підприємство, а позивач не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосовано зазначену правову норму

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Чернівецька міська рада 20 жовтня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 вересня 2022 року, залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 липня 2022 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Чернівецька міська рада, наполягаючи на тому, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, згідно з якими до юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень), натомість за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, окрім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 379 ЦПК України в частині повноважень суду апеляційної інстанції під час вирішення юрисдикційного спору у постанові про скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, наводити висновки, що стосуються суті спору, зокрема правильності застосування норм матеріального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 28 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Чернівецької міської ради, а ухвалою від 14 грудня 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що комунальне підприємство відповідно до пунктів 1.1-1.3 статуту є комунальним унітарним підприємством, що засноване на власності територіальної громади м. Чернівців, представницьким органом якої є міська рада (власник). Підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом, який має статус юридичної особи, у своїй діяльності керується законами України, нормативними актами Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, рішеннями Чернівецької міської ради та виконавчого комітету Чернівецької міської ради, іншими нормативно-правовими актами України, а також статутом.

У пунктах 7.4, 7.5 статуту комунального підприємства визначено, що загальне керівництво фінансово-господарською діяльністю підприємства здійснює директор, за винятком питань, віднесених до компетенції власника або уповноваженого ним органу. Директор підприємства призначається та звільняється з посади за розпорядженням міського голови. При призначенні на посаду з директором підприємства укладається контракт.

Відповідно до контракту від 02 грудня 2020 року № 2236, укладеного між секретарем Чернівецької міської ради та ОСОБА_1 , цей трудовий контракт є строковим трудовим договором, за яким керівник зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством комунального майна. На підставі цього контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та секретарем міської ради. Керівник підзвітний секретарю міської ради, департаменту житлово-комунального господарства міської ради у межах, встановлених законодавством, статутом підприємства та цим трудовим контрактом. Термін дії контракту з 02 грудня 2020 року до 01 грудня 2023 року.

Розпорядженням Чернівецького міського голови від 02 грудня 2020 року № 461-к «Про призначення ОСОБА_1 директором Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка» позивача призначено директором зазначеного підприємства.

У пункті 6.2 трудового контракту сторони узгодили, що дія контракту припиняється із закінченням строку, на який його укладено; за згодою сторін; з ініціативи секретаря міської ради до закінчення строку дії цього контракту у випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП України; з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Керуючись статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України та враховуючи стратегічну важливість в умовах воєнного стану комунального підприємства, з метою недопущення ризиків зниження ефективності управління ним, розпорядженням від 14 квітня 2022 року № 496-к «Про припинення повноважень директора Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка» Чернівецький міський голова припинив повноваження директора комунального підприємства ОСОБА_1

Враховуючи розпорядження міського голови від 14 квітня 2022 року № 496-к «Про припинення повноважень директора Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка», розпорядженням від 14 квітня 2022 року № 497-к «Про звільнення ОСОБА_1 директора Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка», Чернівецький міський голова звільнив ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства 14 квітня 2022 року у зв`язку з припиненням його повноважень.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що для визначення юрисдикції цього спору потрібно з`ясувати, чи належить спір за своєю правовою природою та правовими наслідками до корпоративних спорів, а відтак підлягає вирішенню господарським судом, чи спір є трудовим та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України

(далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

У справі, що переглядається, позивач оспорює припинення його повноважень та звільнення з посади директора комунального підприємства.

У частині першій статті 62 ГК України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти, зокрема комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне ж підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними утворюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

Органами управління комунального унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства (частина сьома статті 78 ГК України).

Комунальне підприємство відповідно до пунктів 1.1-1.3 його статуту є комунальним унітарним підприємством, що засноване на власності територіальної громади м. Чернівців, представницьким органом якої є міська рада (власник). Підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом, який має статус юридичної особи, у своїй діяльності керується законами України, нормативними актами Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, рішеннями Чернівецької міської ради та виконавчого комітету Чернівецької міської ради, іншими нормативно-правовими актами України, а також статутом.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 статуту комунального підприємства управління підприємством здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього статуту на основі поєднання прав власника та уповноваженого ним органу щодо господарського використання його майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник здійснює своє право з управлінням майном підприємства і фінансування підприємства через департамент житлово-комунального господарства міської ради.

Як зазначалося, комунальні підприємства, засновані на власності територіальної громади, що є єдиним власником відповідного підприємства, вважаються унітарними. Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка» є комунальним унітарним підприємством.

Тлумачення змісту статті 167 ГК України дає можливість виокремити ознаки корпоративних прав, зокрема, суб`єктом (носієм) цих прав є особа, що має частку у статутному капіталі (майні) господарської організації; корпоративні права виникають лише щодо підприємницької юридичної особи; корпоративні права можуть бути передбачені законом і локальними правовими актами такої юридичної особи.

Порівнюючи надані статтею 167 ГК України повноваження власнику корпоративних прав господарської організації з повноваженнями засновника унітарного підприємства, що визначені у частині четвертій статті 63 ГК України, можна зробити висновок, що засновник унітарного підприємства володіє всіма правами, належними власнику корпоративних прав.

Отже, саме територіальні громади набувають і здійснюють корпоративні права у комунальному унітарному підприємстві опосередковано через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено такі висновки: «01 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 такого змісту «5) припинення повноважень посадових осіб». Згідно з пояснювальною запискою до проєкту цього Закону передбачення такої підстави розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а як компенсація для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

З огляду на зазначене, під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), потрібно враховувати таке.

За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, юрисдикція господарського суду поширювалася на зазначені спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб».

У пункті 54 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності подібних спорів, згідно з яким за правилами цивільного судочинства потрібно розглядати спори, в яких позивач оспорює законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про неврахування апеляційним судом наведених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи, що у справі, що переглядається, позивач оспорює його звільнення з посади директора комунальної установи за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Подібні висновки у схожих правовідносинах, а саме у спорах про звільнення особи з керівної посади у державному/комунальному підприємстві за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, викладені в постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 751/912/18

(провадження № 61-11396св19), від 27 січня 2022 року у справ № 577/3759/20 (провадження № 61-4832св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 663/3629/19 (провадження № 61-8579св21).

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, є помилковим.

Окрім наведеного помилкового висновку щодо юрисдикційності цього спору апеляційний суд зробив також висновок про те, що правило пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України стосується посадових осіб господарських товариств, яким не є комунальне підприємство, а позивач не є спеціальним суб`єктом, стосовно якого може бути застосовано зазначену правову норму.

У касаційній скарзі заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 379 ЦПК України в частині повноважень суду апеляційної інстанції викладати висновки, що стосуються суті вирішення спору, зокрема правильності застосування норм матеріального права під час вирішення питання юрисдикційності такого спору у постанові про скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов переконання, що під час вирішення судами виключно питання юрисдикційності спору, суди не вправі надавати оцінку фактичним обставинам та доказам, які не впливають на встановлення питання юрисдикції суду у конкретному спорі, а також застосовувати норми матеріального права, які стосуються вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з доводами заявника щодо передчасності висновку апеляційного суду про те, що правило пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України стосується посадових осіб господарських товариств, а тому позивач, якого звільнено з посади директора комунального підприємства, не є спеціальним суб`єктом, стосовно якого може бути застосовано зазначену правову норму. Зазначена обставина підлягає з`ясуванню, встановленню та оцінці під час вирішення спору по суті належним судом, яким у цій справі є господарський суд, оскільки не впливає на вирішення питання юрисдикційності цього спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), відповідно до яких спір, в якому позивач оспорює законність розірвання з ним трудового договору (контракту) за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, розглядається в порядку господарського судочинства та зробив помилковий висновок про те, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що пред`явлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу Чернівецької міської ради потрібно задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має правоскасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Чернівецької міської ради, тому судові витрати, сплачені під час подання касаційної скарги, у вигляді судового збору в розмірі 4 962, 00 грн, потрібно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 вересня 2022 року скасувати та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 липня 2022 року.

Компенсувати Чернівецькій міській раді судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 4 962, 00 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Погрібний

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко