Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 727/4061/17-ц

провадження № 61-26875св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня

2017 року в складі судді Семенка О. В.та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначала, що 14 листопада 2016 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику в розмірі 212 671,64 доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму грошових коштів відповідно до встановленого графіку, у строк та порядок, визначений договором.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 умов зазначеного вище договору позики, 25 листопада 2016 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого останній відповідає за зобов`язанням позичальника в межах суми платежу у розмірі 36 816,67 доларів США.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не виконує взяті на себе зобов`язання за договором позики, не здійснює повернення коштів за графіком, а також на те, що умовами договору передбачено право дострокового повернення усієї суми позики, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 212 671,64 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 14 листопада 2016 року в розмірі 212 671, 64 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 20 липня 2017 року становить 5 517 580,46 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частин позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів сплати суми позики чи її частини ОСОБА_2 не надано, від виконання взятих на себе зобов`язань останній ухиляється, а тому вимога ОСОБА_1 про дострокове повернення позики є правомірною.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог до поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернулася з позовом після припинення договору поруки.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з правильності його висновків про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог до позичальника ОСОБА_2 , оскільки позов в цій частині є обґрунтованим та підтверджений належними та допустимими доказами.

Апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про недоведеність укладення договору позики та отримання останнім зазначеної в договорі суми позики, оскільки упункті 3.2 договору зазначено, що його підписанням позичальник визнає факт отримання коштів від позикодавця.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У квітні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що відповідач ніколи не підписував договір позики та не отримував грошові кошти в заявленому в позові розмірі від ОСОБА_1 , на що звертав увагу в суді першої та апеляційної інстанцій. Проте суди не надали належної правової оцінки його доводам.

Маючи намір підтвердити факт не підписання ним договору позики, відповідач ОСОБА_2 в суді першої інстанції заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертиз, у задоволенні якого судом було безпідставно відмовлено. На зазначене відповідач звертав увагу в апеляційній скарзі, проте такі його доводи були безпідставно відхилені апеляційним судом.

Звертає увагу на те, що судами не з`ясовано суми позики та валюту в якій позика була передана відповідачу.

Також зазначає про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності, оскільки відповідач зареєстрований в Донецькій області, а тому справа була підсудна Першотравневому міськрайонному суду Донецької області. Вважає,що позивач пред`явила вимоги до поручителя ОСОБА_3 , особа якого при цьому відповідачу невідома, лише з метою зміни територіальної підсудності позову.

Вказує на те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі до вирішення справи Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області, в якій вирішувалось питання щодо недійсності зазначеного вище договору позики.

Крім того зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі в справі поручителя за договором позики Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріупольский інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» (далі - ТОВ «МІДІЦ), оскільки встановлення наявності правовідносин між позивачем та відповідачем безпосередньо впливає на обсяг відповідальності товариства як майнового поручителя.

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - Бабіна І. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника відповідача у якому зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судами попередніх інстанцій надана належна оцінка доводам сторін та зроблено правильний висновок про те, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, наявність у відповідача боргових зобов`язань та правомірність вимоги позивача щодо дострокового повернення суми позики, розмір якої позивачем також не спростовано. При цьому, справа розглянута судами з дотриманням правил територіальної підсудності, що не заперечувалось представником відповідача в суді першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 травня 2018 року визначено суддю-доповідача Пророка В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвально з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 14 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з пунктом 2.1. якого останній отримав

позику в розмірі 212 671,64 доларів США.

Пунктом 3.2. зазначеного вище договору позики визначено, що позичальник підписанням цього договору визнає факт отримання коштів від позикодавця в сумі визначеній пунктом 2.1. договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору позики від 14 листопада 2016 року відповідач зобов`язався повертати суму позики рівними частинами за відповідним графіком, першу частину позику відповідач мав сплатити до 30 грудня 2016 року у розмірі

16 500 доларів США, останню - до 14 травня 2018 року у розмірі 20 838,19 доларів США.

Відповідно до пункту 5.1.1. договору позики сторони погодили, що в разі прострочення будь-якого платежу передбаченого пунктом 5.1. Договору строк виконання обов`язку щодо повернення залишку суму позики настає достроково через 6 місяців з дня виникнення відповідного прострочення.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 81 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та перегляду справи касаційним судом.

За змістом частини першої статті 109 ЦПК України, в редакції чинній на час подання позову, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Згідно з частиною першою статті 113 ЦПК України, в редакції чинній на час подання позову, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача

Пунктом 5 частини першої статті 293 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил територіальної підсудності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір та належним чином дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій установили правову природу правовідносин сторін, факт передання позивачем відповідачу в позику коштів, його зобов`язання повернути кошти, та дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовну в частині вимог до позичальника.

Аргументи касаційної скарги, що судами не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що ОСОБА_2 ніколи не укладав з позивачем договору позики та не отримував від останньої грошових коштів відповідно до умов цього договору, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на встановлені судами обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанцій необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення в справі комплексної почеркознавчої експертизи Верховний Суд відхиляє, з огляду на мотиви та висновки викладені в ухвалі Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року про відмову у призначенні експертизи.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, виходив із того, що представник відповідача не навів переконливих аргументів та причин призначення комплексної почеркознавчої експертизи, що стосуються предмету спору; виклав у заяві про призначення експертизи (а. с. 63-64) питання, які не передбачені Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень; не додав до заяви вільних зразків почерку відповідача та доказів сплати судового збору.

Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідно до статті 145 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду судом клопотання), призначення експертизи є обов`язковим для суду лише у разі заявлення відповідного клопотання про призначення експертизи обома сторонами, однак, як вбачається із матеріалів справи, позивач заперечувала проти призначення такої експертизи.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції правомірно, навівши аргументи, відмовив у задоволення клопотання представника відповідача про призначення в справі комплексної почеркознавчої експертизи.

Також Верховний Суд враховує, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, в цивільній справі № 265/4076/17-ц, в якій заявлено зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, було призначено почеркознавчу експертизу. Тобто, заперечуючи проти укладання договору позики, позичальник скористувався своїм правом на звернення з клопотанням про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи, а висновку цієї експертизи суд буде надавити правову оцінку в межах справи, де предметом позову є саме оспорення договору позики.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі до вирішення зазначеної вище справи Орджонікідзевським районним судом

м. Маріуполя Донецької області, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до статті 411 ЦПК України вони не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності не заслуговують на увагу, оскільки справа була розглянута за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_3 за вибором позивача, при цьому представник ОСОБА_2 був присутнім в суді першої інстанції під час розгляду справи та не заперечував щодо підсудності спору.

Посилання заявника на те, що розгляд справи судом першої інстанції було проведено за декілька хвилин, не заслуговують на увагу, оскільки не свідчить про те, що представник відповідача був позбавлений права подати свої заперечення щодо розгляду справи судом, посилаючись на порушення правил підсудності при цьому, у відповідача будо право оскаржити до апеляційного суду ухвалу про відкриття провадження в справі, проте останній своїм процесуальним правом не скористався.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі в справі поручителя за договором позики ТОВ «МІДІЦ», є безпідставними, оскільки питання про права та обов`язком зазначеної вище юридичної особи судами в межах заявленого позову не вирішувалось.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку, при цьому зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди першої й апеляційної інстанції забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, а тому оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня

2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний