Постанова

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 727/4257/19

провадження № 61-7848св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року у складі судді Чебан В. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Владичана А. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі договору дарування від 22 січня 2003 року йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

На підставі договору найму від 25 квітня 2005 року до квартири вселився його рідний брат, ОСОБА_3 , а 18 травня 2005 року підставі цього договору найму ОСОБА_3 зареєструвався у квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після похорону брата виявилось, що у квартирі проживає ОСОБА_2 як дружина ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що своєї згоди на вселення до квартири ОСОБА_2 він як власник не надавав, умовами договору найму від 25 квітня 2005 року ОСОБА_3 було заборонено здавати квартиру у піднайом, строк дії договору найму квартири закінчився 25 квітня 2006 року, а відповідач ОСОБА_2 відмовляється звільнити квартиру, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житлову квартиру шляхом виселення задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідач ОСОБА_2 самовільно, без достатньої правової підстави, без згоди власника, вселилась у житлове приміщення, у спірній квартирі не зареєстрована, отже позов є обґрунтованим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецький апеляційний суд від 28 квітня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку, що при розгляді справи суд першої інстанції встановив всі обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку, визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

Висновки суду є правомірними, ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному дослідженні зібраних у справі доказів та на основі повно і всебічно встановлених обставин, правильно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

08 травня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року, у якій посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і вказує, що апеляційним судом норми права застосовано без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 329/398/18 та від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано її належність до членів сім`ї наймача як його дружини, проживання у квартирі на законних підставах, а також те, що навіть у разі, коли законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватись на оцінку судом її виселення з урахуванням принципу пропорційності відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також, ОСОБА_2 вказує, що апеляційним судом 28 квітня 2020 року розглянуто справу за її відсутності та за відсутності її представника, незважаючи на те, що нею було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантинних заходів на території Чернівецької області.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

На обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач не довела своє твердження про вселення до квартири на законних підставах в якості члена сім`ї наймача квартири, вона не перебувала з його братом, наймачем спірної квартири ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, а він як власник квартири дозволу на її вселення не надавав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Шевченківського районного суду м. Чернівців.

Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири від 22 січня 2003 року.

Відповідно до пункту 1 договору найму квартири від 25 квітня 2005 року, зареєстрованого у житлово-будівельному кооперативі № 54, ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 у тимчасове користування спірну квартиру строком на один рік з 25 квітня 2005 року по 25 квітня 2006 року.

Пунктом 2 договору найму квартири передбачено, що квартира ОСОБА_3 передається для проживання і йому забороняється використовувати її в інших цілях та здавати в піднайом.

ОСОБА_3 з 18 травня 2005 року був зареєстрований у спірній квартирі як брат власника ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Згідно з актом житлово-будівельного кооперативу від 18 квітня 2019 року № 54 у спірній квартирі проживав ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 , на час складання акта ОСОБА_2 проживає у квартирі.

ОСОБА_2 не перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

18 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з проханням виселитись зі спірної квартири, однак відповідач з квартири не виселилась.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права й касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11, частини першої статті 810 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 150 158 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до частини першої статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов`язків щодо користування житлом. Частина перша статті 65 ЖК Української РСР дозволяє наймачу, але в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Більш того, відповідно до частини першої статті 817 ЦК України, частини першої статті 161 ЖК Української РСР наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому.

Із наведених норм випливає, що наймач може вселити у орендоване ним житлове приміщення третіх осіб, у тому числі членів своєї сім`ї лише за попередньою згодою наймодавця і такі особи мають бути зазначені у договорі найму житла. Якщо наймач вселяє третіх осіб без згоди наймодавця, то такі особи вважаються такими, що вселені без належної правової підстави.

Відповідно до частини першої статті 822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

Відповідно до частини другої статті 824 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах. Оскільки у справі, що переглядається наймач не погодив з наймодавцем умову договору про вселення третьої особи у орендовану квартиру і самовільно вселив третю особу у житлове приміщення, то така особа, що вселена у житлове приміщення наймодавця не може отримати право проживання за статтею 824 ЦК України.

Оскільки відповідач вселилась у квартиру наймодавця без правової підстави, то за вимогою власника вона підлягає виселенню на підставі статті 169 ЖК Української РСР, статті 391 ЦК України.

Розглядаючи цю справу суди попередніх інстанцій правильно зазначали про те, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї власника квартири, не зареєстрована у спірній квартирі, не була членом сім`ї наймача, доказів того, що вона вселилась у спірну квартиру із достатніми правовими підставами, нею не надано, адже власник квартири не давав згоди на її вселення разом із ОСОБА_3 , відповідачем також не доведено, що квартира придбана за кошти, які вони передали позивачу для того, щоб він їм придбав квартиру, не доведено відповідачем і того, що вона не має іншого житла, спірна квартира є її єдиним житлом, адже суд встановив, що відповідач зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 .

Отже, враховуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Посилання ОСОБА_2 на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 329/398/18 та від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18 не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених справах та у справі, яка є предметом розгляду, правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом та підставами позову, змістом позовних вимог та характером спірних правовідносин.

Так, предметом позову у справі № 754/613/18 (провадження № 61-1634св19) є визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, позов обґрунтований тим, що відповідач - рідна тітка позивача, зареєстрована в квартирі з жовтня 2000 року, проживає у спірній квартирі з невідомим чоловіком та має заборгованість зі сплати комунальних послуг, тому позивач як власник квартири звернувся до суду для захисту своїх прав. Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд першої інстанції виходив із доведеності відповідачем того, що вона не має іншого житла, спірна квартира є єдиним житлом для проживання, в якому вона і зареєстрована, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер довідки 118489063 від 26 березня 2018 року.

Предметом позову у справі № 329/398/18 (провадження № 61-6362св19) є усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, позов обґрунтований тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом позивач є власником будинку, в якому як член сім`ї колишнього власника та спадкодавця зареєстрована та проживає відповідач, яка не належить до членів сім`ї власника, постійно вчиняє сварки, тощо, що створює неможливі умови для проживання чим створює позивачу перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні будинком. У цій справі суд відмовив у позові, оскільки встановив, що відповідач вселилась до спірного житлового будинку разом з чоловіком - попереднім власником майна, багато років у ньому проживала, а після смерті чоловіка відмовилась від своєї частки у спірному майні на користь позивача, яка є її дочкою, тобто набула право на проживання у спірному житловому будинку як член її сім`ї, і не втратила це право після смерті попереднього власника в силу вимог частини четвертої статті 156 ЖК УРСР.

Отже, у зазначених справах встановлені різні фактичні обставини, що не свідчить про невідповідність оскаржених судових рішень викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно розглянув справу без участі відповідача, незважаючи на її клопотання про участь у справі та неможливість взяти участь через запровадження заходів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (карантинних обмежень).

Встановлено, що перше судове засідання в апеляційному суді було призначене на 25 березня 2020 року.

У зв`язку із відпусткою судді-доповідача у справі розгляд справи було відкладено на 28 квітня 2020 року.

30 березня 2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Цим законом внесені зміни до ЦПК України, зокрема частиною четвертою статті 212 ЦПК України у цій редакції передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України».

Отже, відповідач не була позбавлена можливості вжити заходів для забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо поновлення виконання (дії) рішення суду

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою судді Верховного Суду від 20 травня 2020 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі, його виконання необхідно поновити.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська