Постанова

Іменем України

14 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 727/5065/21

провадження № 61-9876св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кирилюк Тетяни Анатоліївни на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у червні 2021 року звернулася до суду з позовом, в якому просила витребувати у відповідача земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7310136300:24:003:1453, яка розташована у Садівничому товаристві «Шкода» (далі - СТ «Шкода») на АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її свекруха ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7310136300:24:003:1453, яка розташована у СТ «Шкода» на АДРЕСА_1, і належала їй на праві власності на підставі державного акта на право власності серії 1-ЧВ № 024394 від 08 серпня 2000 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 червня 2018 року встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 жовтня 2018 року визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0771 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для ведення садівництва (державний акт на землю від 08 серпня 2000 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Л № 6409).

У подальшому на підставі рішення суду позивач вирішила провести реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак для вказаної дії необхідно було отримати витяг із Державного земельного кадастру.

При зверненні для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вона дізналася про те, що успадкована нею земельна ділянка передана ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, відчужила її на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2020 року ОСОБА_2 .

Вказувала, що намірів та дій по відчуженню спірної земельної ділянки не вчиняла, остання вибула з її володіння поза її волею.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Чернівці ухвалою від 13 липня 2021 року, зокрема залучив до участі у справі як третю особа ОСОБА_3

Шевченківський районний суд міста Чернівці рішенням від 12 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 червня 2021 року.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 по час розгляду справи не було здійснено державну реєстрацію свого права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0771 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для ведення садівництва на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 жовтня 2018 року. Тому дане рішення суду не породило для ОСОБА_1 виникнення права власності на земельну ділянку.

У матеріалах справи також відсутні будь-які докази відмови у внесенні відомостей до Державного реєстру прав та обтяжень на нерухоме майно про ОСОБА_1 як про власника спірного нерухомого майна, чи відмови в державній реєстрації даного судового рішення.

Шевченківський районний суд міста Чернівці додатковим рішенням від 09 травня 2022 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Кирилюк Т. А. про стягнення судових витрат на правову допомогу задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовив.

Додаткове рішення мотивоване тим, що витрати за надання правничої допомоги у розмірі 23 600 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг. Заявлений адвокатом розмір правничої допомоги не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Також суд врахував, що справа не відноситься до справ значної складності і обсяг матеріалів справи за об`ємом є теж незначним. З акта виконаних робіт судом встановлено, що на аналіз позову з додатками, законодавства та судової практики, що поширюється на спірні правовідносини, підготовку правової позиції у справі, підготовку відзиву на позов затрачено 6 годин 30 хв. На переконання суду такі дії відповідають умовам договору про надання правової допомоги, проте час, витрачений на складання та подання цих документів, є штучно збільшеним.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 05 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнив.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 квітня 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 травня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 0,0674 га, кадастровий номер 7310136300:24:003:1453, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 406,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України з часу відкриття спадщини, та таке право підтверджено рішенням суду, однак вибула із володіння останньої поза її волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування та подальшого перепродажу її третій особі, а тому позов про витребування земельної ділянки підлягає задоволенню і призведе до відновлення прав позивача на спадкове майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_2 - адвокат Кирилюк Т. А. у жовтні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подали касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що право на витребування майна належить тільки власнику такого майна, у якого таке право виникло на законних підставах, тобто закон захищає права саме власника майна. У ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку не виникло, вона його не набула у передбачений чинним законодавством спосіб, тому не має права захищати свої права власника і витребувати земельну ділянку у ОСОБА_2 , яка є її законним власником, набувши це право у законний спосіб на підставі договору купівлі-продажу.

Понад 18 років ОСОБА_3 відкрито і безперервно користувалась спірною земельною ділянкою, 10 липня 2019 року вона звернулася до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0600 га в СТ «Шкода» за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням 73 сесії VII скликання Чернівецької міської ради № 1926 від 07 листопада 2019 року ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки для індивідуального садівництва, а рішенням 78 сесії VII скликання Чернівецької міської ради № 2215 від 11 червня 2020 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі безоплатно у власність ОСОБА_3 цієї земельної ділянки площею 0,0674 га, кадастровий номер 7310136300:24:003:1453, для індивідуального садівництва, що стало в подальшому підставою для реєстрації за нею права власності.

Зазначені рішення винесені з додержанням вимог закону, є чинними і ніким не оскаржені та не скасовані.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у ОСОБА_1 не виникло право власності на спірну земельну ділянку, вона не є ні фактичним, ні юридичним її власником, тому договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним між законним її власником ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2 не порушено права позивача, у зв`язку з чим вона не має законних підстав витребувати цю земельну ділянку з незаконного володіння відповідача, яка набула право власності на неї у законний спосіб.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 жовтня 2018 року не породило виникнення у позивача права власності, в тому числі і права володіння земельною ділянкою, оскільки вона не здійснила державну реєстрацію свого права власності на земельну ділянку у відповідності до вимог статей 125 126 ЗК України, що є обов`язковим, а тому юридично право власності на земельну ділянку у неї не виникло, у зв`язку з чим і не підлягає захисту шляхом витребування із чужого незаконного володіння.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, згідно з якими право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Апеляційний суд безпідставно і необґрунтовано зазначив про те, що спору щодо тотожності спірної земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 та на час розгляду справи належить ОСОБА_2 між сторонами не виникало, що в силу частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, оскільки такого спору раніше не виникало і позивач ніколи не цікавилась і не претендувала на цю земельну ділянку.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Чернівці.

Справа № 727/5065/21 надійшла до Верховного Суду 09 листопада 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Земельна ділянка для ведення садівництва площею 0,0771 га, розташована в СТ «Шкода» на АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії І-ЧВ № 024394 від 08 серпня 2000 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 червня 2018 року у справі № 727/1287/18 встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1998 року по день її смерті.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 жовтня 2018 року у справі № 727/11420/17 визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0771 га за адресою: АДРЕСА_1 для ведення садівництва (державний акт на землю від 08 серпня 2000 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Л № 6409).

Зазначені рішення суду не оскаржувалися та набрали законної сили, що сторонами не заперечується.

ОСОБА_3 10 липня 2019 року звернулася із заявою до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про надання/передачу їй у власність земельної ділянки АДРЕСА_2 .

Згідно з витягом із рішення 73 сесії VІІ скликання Чернівецької міської ради від 07 листопада 2019 року № 1926 ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,0600 га у власність в СТ «Шкода» на АДРЕСА_1 , для індивідуального садівництва.

ОСОБА_3 09 грудня 2019 року звернулася до ПП «Укрспецзем» та просила розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0674 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 згідно з рішенням 73 сесії VІІ скликання Чернівецької міської ради.

З витягу із рішення 73 сесії VІІ скликання Чернівецької міської ради від 11 червня 2020 року № 2215 судами також встановлено, що затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0674 га, кадастровий номер 7310136300:24:003:1453, для індивідуального садівництва.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки (реєстровий № 3889) від 21 серпня 2020 року власником земельної ділянки площею 0,0674 га, кадастровий номер 7310136300:24:003:1453, стала ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2120678473101 сформованою 13 листопада 2020 року.

Згідно з довідкою СТ «Шкода» № 86 від 12 листопада 2021 року земельною ділянкою № НОМЕР_1 у СТ «Шкода» до 1990 року користувалося подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Після 1990 року цією земельною ділянкою користувалося подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Сплату членських внесків здійснював ОСОБА_7 , а після його смерті - ОСОБА_3 . Відомостей про сплату членських внесків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не виявлено.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За приписами статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений права власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами частини другої статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В силу частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 334 ЦК України, статей 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, у тому числі надану у власність в порядку безоплатної приватизації, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, проте не є підставою виникнення цивільних прав, зокрема набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Право власності виникає за наявності певних юридичних фактів, які передбачено цивільним законодавством. Це можуть бути будь-які підстави, які не заборонено законом. У цивільному праві закріплено презумпцію правомірності набуття права власності. Усі підстави набуття права власності поділяються на первісні (право власності у суб`єкта виникає вперше) та похідні способи набуття права власності (зміна власника).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності на спірну земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що зазначеним рішенням суду було підтверджено наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпоряджання майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.

Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Витребування спірного майна на користь позивача у цій справі містить легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки позивача у справі з порушенням вимог закону було позбавлено права на спадкове майно. Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві та має легітимну мету, для задоволення власних інтересів, передбачених нормами матеріального права з метою відновлення свого порушеного права на належне їй спадкове майно.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України з часу відкриття спадщини, та таке право підтверджено рішенням суду, однак вибула із володіння останньої поза її волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування та подальшого перепродажу її третій особі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), згідно з яким … [захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника].

Доводи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку не виникло, вона його не набула у передбачений чинним законодавством спосіб, тому не мала права захищати свої права власника і витребувати земельну ділянку суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

Крім того, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Кирилюк Т. А. про вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін, тому заява представника ОСОБА_2 - адвоката Кирилюк Т. А. про стягнення витрат на правову допомогу не заслуговує на увагу, оскільки Верховний Суд у цій частині розподіл судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кирилюк Тетяни Анатоліївни залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 вересня 2022 рокузалишити без змін.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Кирилюк Тетяни Анатоліївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров