Постанова

Іменем України

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 727/6597/17

провадження № 61-4351св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Кредитна спілка «Рідне коло», приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балан Руслана Борисівна,

треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «ВІЕс Банк», ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Веретенка Євгена Олександровича на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Рідне коло», приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Руслани Борисівни, треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «ВІЕс Банк», ОСОБА_3 , про поновлення прав іпотекодержателя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2012 року між ним та Кредитною спілкою «Рідне коло» (далі - КС «Рідне коло») було укладено договір позики грошей, за умовами якого кредитна спілка зобов`язувалась повернути йому в термін до 01 листопада 2013 року гроші в сумі 399 500 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, 28 грудня 2012 року між ним, як іпотекодержателем, та кредитною спілкою, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки нерухомого майна, згідно з яким предметом іпотеки є поділене в натурі нерухоме майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності КС «Рідне коло». Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. за реєстровим № 5905.

У зв`язку з посвідченням цього договору до припинення його дії на предмет іпотеки накладена заборона відчуження.

18 червня 2014 року між ним та КС «Рідне коло» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке розташовано на АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 червня 2014 року нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 , укладений між КС «Рідне коло» та ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу, який був вчинений з метою погашення заборгованості перед ним, визнаний недійсним, а з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, вважає, що дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, просив: визнати його іпотекодержателем нерухомого майна, а саме поділеного в натурі нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається із приміщень: 7-1-7-6 площею 67,10 кв. м; зобов`язати приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. виключити запис про припинення іпотеки поділеного в натурі нерухомого майна; зобов`язати нотаріуса провести реєстрацією обтяження поділеного в натурі нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_1 в Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 іпотекодержателем нерухомого майна, а саме: поділене в натурі нерухоме майно, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається із приміщень 7-1-7-6 площею 67,10 кв. м.

Зобов`язано приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. виключити запис про припинення іпотеки поділеного в натурі нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається із приміщень 7-1-7-6 площею 67,10 кв. м від 18 червня 2014 року.

Зобов`язано приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. провести реєстрацією обтяження поділеного в натурі нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається із приміщень 7-1-7-6 площею 67,10 кв. м в Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу позивач, як сторона договору, має право на застосування наслідків його недійсності. У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною (у даній справі у зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу), на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду, тому іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 жовтня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не призводить до відновлення його прав, ефективним відновленням прав позивача при наявній заборгованості є звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки договір іпотеки, укладений 28 грудня 2012 року, не визнаний судом недійсним і в ньому міститься застереження про накладення заборони відчуження зазначеного в договорі майна. Отже, іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

За наявності у позивача іншого спору обраний ним спосіб відновлення права шляхом визнання прав іпотекодержателя є неефективним, а доводи щодо необхідності саме такого відновлення його права - необґрунтованими.

Судом не встановлено порушення саме відповідачами прав позивача, оскільки останній не звертався до відповідачів для вирішення питань, що входять до їх повноважень та не навів переконливих доводів, які саме його права та інтереси порушені відповідачами.

За відсутності підстав для задоволення вимоги про визнання ОСОБА_1 іпотекодержателем, також не підлягають до задоволення похідні вимоги про виключення запису про припинення іпотеки та про проведення реєстрації обтяження в Державному реєстру іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Веретенко Є. О. подав касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, у зв`язку з чим незрозумілим є висновок апеляційного суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення його прав.

Обраний позивачем спосіб захисту передбачений статтею 16 ЦК України.

Посилання апеляційного суду на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до відновлення прав позивача є таким, що суперечить положенням статті 16 ЦК України, тим більше, що згідно з статтею 36 Закону України «Про іпотеку» та пунктом 36 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки є правом, а не обов`язком іпотекодержателя, у разі непогашення заборгованості іпотекодавця перед ним.

Висновок суду про те, що не встановлено порушення саме відповідачами прав позивача є помилковим та таким, що суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також безпідставним є висновок суду про те, що у зв`язку із визнанням недійсним договору купівлі-продажу наслідком його недійсності є визнання ОСОБА_1 іпотекодержателем нерухомого майна, оскільки такий висновок суперечить положенням статей 215 216 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 травня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Чернівці.

28 травня 2019 року справа № 727/6597/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та КС «Рідне коло» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. та зареєстрований за № 5905, предметом якого є нерухоме майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1 зазначеного договору він забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору позики грошей, укладеного 26 грудня 2012 року між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Згідно з умовами даного договору КС «Рідне коло» зобов`язувалась повернути ОСОБА_1 у строк до 01 листопада 2013 року суму грошей в розмірі 399 500 грн.

У зв`язку з посвідченням договору іпотеки, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. було накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна. Зазначена дія зареєстрована за № 5906.

У зв`язку із заборгованістю КС «Рідне коло» перед ОСОБА_1 , 18 червня 2014 року між позивачем та КС «Рідне коло» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 червня 2014 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Апеляційним судом встановлено те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, ОСОБА_1 звертався до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. із заявою про відновлення вказаного запису і що йому було відмовлено у вчиненні таких дій.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно визначено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) в редакції чинній до 01 січня 2013 року, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (частини перша та друга статті 26 Закону № 1952-IV).

За таких умов у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, виключеного на підставі цього договору, який визнано недійсним, оскільки відпала підстава виключення такого запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстраціїє одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 Закону № 1952-IV).

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої, частиною другою статті 24 Закону № 1952-IV в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема у разі, якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 18 червня 2020 року у справі № 640/19833/16-ц (провадження № 61-35669св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Встановивши, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після визнання недійсним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 червня 2016 року договору купівлі-продажу від 18 червня 2014 року на підставі якого із Державного реєстру іпотек було виключено запис про обтяження, ОСОБА_1 звертався до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. як державного реєстратора із заявою про відновлення первинного запису, і що йому було відмовлено у вчиненні таких реєстраційних дій, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Веретенка Євгена Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький