№ 730/689/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

11 лютого 2021 року

місто Київ

справа № 730/689/17

провадження № 61-1885св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року у складі судді Тіслюка І. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Лакізи Г. П., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки

Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) у серпні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на користь банку, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2005 року № 35-1/36К-05 у розмірі 20 484, 35 дол. США та заборгованості за пенею у розмірі 221 156, 57 грн, на:

- предмет іпотеки за іпотечним договором від 26 липня 2005 року № 2101 - нежитлову будівлю - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 51, 4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу з публічних торгів (аукціону), встановивши початкову ціну реалізації, яка буде визначена виконавчою службою на час проведення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»;

- предмет іпотеки за іпотечним договором від 26 липня 2005 року № 2101 - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 37, 9 кв. м, житловою площею 15, 8 кв. м, шляхом продажу з публічних торгів (електронних торгів), встановивши початкову ціну реалізації, яка буде визначена виконавчою службою на час проведення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»;

- предмет іпотеки за іпотечним договором від 26 липня 2005 року № 2101 - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Будинок дерево - А, житлова площа 54, 9 кв. м, загальна площа 198, 1 кв. м, веранда дерево - а, ганок бетонне - а2, нежитловий підвал цегла - Пд, сарай дерево - Б, огорожа плоский шифер - 1, металева сітка - 4, ворота з хвірткою металеві - 2-3, шляхом продажу з публічних торгів (електронних торгів), встановивши початкову ціну реалізації, яка буде визначена виконавчою службою під час проведення виконавчих дій відповідно до Закону України

«Про виконавче провадження».

Позов обґрунтовано тим, що 18 липня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 35-1/36К-05; 07 вересня 2006 року укладено додатковий договір № 1 та 25 січня 2010 року - додаткову угоду № 4.

Відповідно до умов зазначених правочинів ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 40 000, 00 дол. США зі сплатою 15, 0 % річних на строк до 31 січня 2017 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 26 липня 2005 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки та 07 вересня 2006 року додатковий договір.

На виконання зазначених правочинів ОСОБА_2 передав в іпотеку банку: нежитлову будівлю - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 51, 4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Свої зобов`язання відповідач не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором, що є підставою для задоволення позову.

Стислий виклад позиції позивача за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором

ПАТ «Універсал Банк» також у серпні 2017 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 20 484, 35 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 18 519, 67 дол. США та заборгованості за відсотками - 1 964, 68 дол. США, додатково просить стягнути пеню у розмірі 221 156, 57 грн.

Обґрунтовуючи позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк посилався на зазначені обставини укладення правочинів між банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також про наявність невиконаних позичальником та іпотекодавцем зобов`язань.

Позивач зазначав, що умовами кредитного договору та додаткових угод визначено обов`язок ОСОБА_1 здійснювати повернення кредиту та нарахованих процентів щомісячними платежами, проте, відповідачем допущено порушення виконання договірних зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 03 квітня 2017 року нарахована банком у розмірі 18 519, 67 дол. США - за сумою кредиту, 1 964, 68 дол. США - за відсотками та 221 156, 57 грн - пені.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11 грудня 2017 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмети іпотеки, а також позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості об`єднано в одне провадження.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2005 року у розмірі 20 484, 35 дол. США та пеню у розмірі 221 156, 57 грн.

Здійснено розподіл судових витрат.

Позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Звернуто стягнення на користь ПАТ «Універсал Банк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2005 року

№ 35-1/36К-05 у розмірі 20 484, 35 дол. США та заборгованості за пенею у розмірі 221 156, 57 грн, на:

«Про виконавче провадження».

Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку, виходив із того, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, це є підставою для стягнення з нього суми заборгованості та звернення стягнення на предмети іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Доводи відповідачів, що банком на момент укладення кредитного та іпотечного договорів, додаткових угод не було надано інформацію про валютні ризики, оскільки відбулося удорожчання кредиту у зв`язку зі зміною курсу валют, а також у позивача була відсутня ліцензія на видачу кредиту в іноземній валюті, суд першої інстанції відхилив. Судом встановлено, що на момент укладення правочинів із відповідачами банк мав ліцензію на право надання банківських послуг, пов`язаних з валютними коштами.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року скасовано.

Позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2005 року № 35-1/36К-05 у розмірі 19 268, 27 дол. США, з яких: 18 519, 67 дол. США - заборгованість за сумою кредиту та 748, 60 дол. США - заборгованість за відсотками.

У частині позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення пені відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення задоволено частково.

Звернуто стягнення на іпотечне майно: нежитлову будівлю - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 51, 4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 37, 9 кв. м, житловою площею 15, 8 кв. м; житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Будинок дерево А , житлова площа 54, 9 кв. м, загальна площа 198, 1 кв. м, веранда дерево - а, ганок бетонне - а2, нежитловий підвал цегла - Пд, сарай дерево - Б, огорожа плоский шифер - 1, металева сітка - 4, ворота з хвірткою металеві - 2-3, в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» за кредитним договором від 18 липня 2008 року № 35-1/36К-05 у розмірі 19 268, 27 дол. США шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Здійснено розподіл судових витрат за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції зробив такі висновки.

Суд врахував, що відповідачами визнано, що розмір заборгованості за кредитом становить 18 519, 67 дол. США, позичальником сплачено грошові кошти у межах 23 000, 00 дол. США на погашення кредиту та комісій. Також встановлено, що відсотки у розмірі 231, 49 дол. США не підлягають подвійному стягненню, оскільки нараховані поза межами дії договору.

Щодо розрахунку заборгованості за пенею суд встановив, що банком надано різні розрахунки. Перший розрахунок пені надано з урахуванням підвищеної відсоткової ставки, яка не погоджувалася сторонами правочину, другий розрахунок подано з урахуванням періоду, у який заборгованість за кредитом була відсутня, та третій - з урахуванням заборгованості за кредитом, розрахованої з листопада 2016 року, тобто після направлення банком на адресу боржників досудової вимоги.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для звернення стягнення на іпотечне майно, проте визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо визначення суми заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої відбулося таке звернення стягнення.

Доводи заявника про відсутність у банку ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність такої ліцензії на час укладення кредитного договору.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 18 січня 2019 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права.

На переконання заявника, кредитний та іпотечний договори укладено на вкрай невигідних умовах, під впливом тяжких для відповідачів обставин, що полягає у тому, що кредит надано в іноземній валюті.

Заявник вважає, що позивач ліцензію на право укладення правочинів в іноземній валюті отримав через п`ять років після укладення кредитного договору, оскільки судами не досліджено, чи відбувся перехід від ВАТ «Банк Універсальний» його правонаступнику ПАТ «Універсал Банк» права на вчинення валютних операцій за ліцензією від 04 грудня 2001 року, отриманою ВАТ «Банк Універсальний».

Порушенням норм процесуального права заявник вважає безпідставну відмову суду першої інстанції у призначенні у справі експертизи та у виклику свідків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ «Універсал Банк» просить відхилити касаційну скаргу, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються в межах доводів касаційної скарги.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що 18 липня 2005 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 35-1/36К-05; 07 вересня 2006 року укладено додатковий договір № 1 та 25 січня 2010 року - додаткову угоду № 4.

На виконання зазначених правочинів ОСОБА_2 передав в іпотеку банку: нежитлову будівлю - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 51, 4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

У пункті 10.3 кредитного договору сторони визначили, що банк має право вимагати дострокової сплати заборгованості за кредитом, оплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені цим договором, а також на відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 10.4 цього договору у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості з погашення кредиту та/або зі сплати процентів за користування ним протягом більше ніж 10-ти календарних днів, банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума простроченої заборгованості та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимог банку у термін, встановлений у повідомленні, дата погашення кредиту, зазначена у пункті 1.1 договору, вважається такою, що настала на наступний день після зазначеної в повідомленні. У цей день позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, проценти та інші платежі, передбачені зазначеним договором.

ПАТ «Універсал Банк» 31 жовтня 2016 року на адресу проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направило листи із вимогою сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти та штрафні санкції. Банком роз`яснено, що в разі невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту буде визнано таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги.

Зазначені досудові вимоги отримано відповідачами 05 листопада 2016 року.

ПАТ «Універсал Банк», вважаючи, що ОСОБА_1 належним чином не виконано свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитом та процентами, просило стягнути заборгованість відповідно до складеного розрахунку та звернути стягнення на іпотечне майно.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За статтею 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Судом апеляційної інстанцій встановлено наявність простроченої заборгованості за кредитним договором за сумою кредиту у розмірі 18 519,67 дол. США, яка підтверджена та визнана відповідачами у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом, зазначив, що оскільки банк звернувся до суду у серпні 2017 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору (31 січня 2017 року), врахувавши зарахування 11 жовтня 2016 року коштів на сплату процентів у розмірі 192, 78 дол. США, до стягнення підлягає заборгованість за відсотками за період з 02 жовтня 2016 року до 31 січня 2017 року у розмірі 748, 60 дол. США.

За наведених обставин, висновки судів про неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором в частині визначення розміру заборгованості за кредитом є обґрунтованими, що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи поданий банком розрахунок заборгованості за відсотками та пенею, врахував період, за який нараховані такі платежі, направлення банком досудової вимоги та здійснення останнього платежу на виконання умов кредитного договору, дійшов підставного висновку про часткове задоволення позову щодо стягнення заборгованості за відсотками та відмову у його задоволенні в частині стягнення пені.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного розрахунку заборгованості, здійсненого судом першої інстанції чи судом апеляційної інстанції.

Щодо видачі кредиту в іноземній валюті

Посилання в касаційній скарзі на факт видачі кредиту в іноземній валюті та відсутність у позивача ліцензії на здійснення валютних операцій не заслуговують на схвалення з огляду на таке.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За правилами статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до частин першої та дев`ятої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній, на момент укладення кредитного договору) банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги

(крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

На підставі аналізу частини третьої статті 47 та частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній, на момент укладення кредитного договору) можливо зробити висновок, що до банківських послуг належать операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, які є кредитними операціями, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року

№ 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, на виконання положень статті 11 зазначеного Декрету запроваджено Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України 04 грудня 2001 року та 10 жовтня 2011 року видав ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», банківські ліцензії та дозвіл на право здійснення банківських операцій, що визначені частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», підпунктами 1-4 частини другої та частини четвертої статті 47 цього Закону з додатками, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, тому використання банком іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідало вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Щодо правонаступництва ВАТ «Банк Універсальний»

Доводи заявника, що судами не досліджено, чи відбувся перехід від ВАТ «Банк Універсальний» до його правонаступника ПАТ «Універсал Банк» права на вчинення валютних операцій за ліцензією від 04 грудня 2001 року, є необґрунтованими з огляду на таке.

За змістом статей 510 512 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва.

Згідно із статтею 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до статті 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Згідно з статтею 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

За загальним правилом перетворення юридичної особи не призводить до її припинення, юридична особа продовжує свою діяльність, зберігає всі права та обов`язки, які існували до перетворення.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту ПАТ «Універсал Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк».

За змістом пункту 1.6 Статуту ПАТ «Універсал Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Банк Універсальний».

Враховуючи наведене, ПАТ «Універсал Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Банк Універсальний».

Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17 (провадження № 61-28300св18) зазначив, що:

«Відповідно до статті 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Загальновідомо, що назва юридичної особи складається з літерального компонування елементів українського алфавіту. Крім того, назва юридичної особи може містити інформацію про мету діяльності, вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи, крім обмежень, встановлених актами чинного законодавства України. Наведете свідчить, що назва юридичної особи є її необхідною ознакою, яка забезпечує участь у цивільному обороті від свого імені та слугує засобом її індивідуалізації, що дозволяє відокремити її від інших юридичних осіб. Назва юридичної особи в процесі її «життєдіяльності» може зазнати змін. Зміна назви юридичної особи проявляється в її зовнішній літеральній корекції. Така корекція впливає на ідентифікацію юридичної особи в цивільному обороті. У результаті зміни назви юридичної особи структура цивільних правовідносин не страждає.

Зміна назви юридичної особи тягне тільки правовий наслідок проведення державної реєстрації змін, пов`язаних зі зміною назви, до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Таким чином, зміна назви юридичної особи не тягне на собою правонаступництва у зв`язку з відсутністю нового учасника цивільних відносин, якому мають перейти права та обов`язки особи, яка вибула, та юридичної незмінності правопопередника - учасника цивільних відносин, який вибуває зі складу учасника цивільного відношення».

Отже, зміна назви ВАТ «Банк Універсальний» на «Універсал Банк» не вплинуло на спірні правовідносини та право вимоги ПАТ «Універсал Банк», яке є правонаступником ВАТ «Банк Універсальний» та ВАТ «Універсал Банк».

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у відмові у допиті свідків та призначенні експертизи документів фінансово-кредитних операцій, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У судовому засіданні 12 квітня 2018 року ОСОБА_2 заявив клопотання про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у задоволенні якого судом відмовлено.

Проте, у касаційній скарзі заявник не обґрунтовує, яким чином така відмова у допиті свідків призвела до неправильного вирішення спору, в чому полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального права через відмову у задоволенні клопотання про допит свідків, не зазначено, які обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, можуть підтвердити або спростувати зазначені свідки.

Стосовно відмови у призначенні судом експертизи, клопотання про що заявлене майновим поручителем ОСОБА_2 у суді першої інстанції, то Верховний Суд врахував, що заявник не скористався правом на апеляційне та касаційне оскарження такої ухвали суду разом з рішенням суду першої інстанції. Додатково враховано, що у суді апеляційної інстанції відповідачами підтверджена та визнана сума заборгованості за кредитом у розмірі 18 519, 67 дол. США.

Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дослідив наданий банком розрахунок заборгованості та обґрунтовано встановив, що зазначена заборгованість частково доведена позивачем.

Доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих заперечень та спростувань висновків суду апеляційної інстанції в цій частині.

Доводи касаційної скарги, що кредитний та іпотечний договори укладено на вкрай невигідних умовах, під впливом тяжких для відповідачів обставин, що полягає у тому, що кредит надано в іноземній валюті, не доведені заявником. Ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані в окремому судовому провадженні відповідачами не подавалися позови про визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів з цих підстав, а тому, застосовуючи презумпцію правомірності правочину, враховуючи, що договори не визнані судом недійсними, вони є чинними та обов`язковими до виконання його сторонами.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суд першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко