Постанова

Іменем України

13 березня 2023 року

м. Київ

справа № 732/504/21

провадження № 61-19065св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Слєпченка С. О. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» (далі - ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня фактичного поновлення на посаді.

Позов обґрунтований тим, що він працював у ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» на посаді складальника.

У період з 16 до 19 червня 2020 року він за направленням Городнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області Міністерства оборони України (далі - Городнянський РТЦК та СП) проходив медичну комісію для призову на строкову військову службу. Про факт проходження комісії він повідомив керівництво ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» у телефонному режимі.

22 червня 2020 року він був призваний для проходження строкової військової служби.

Нормами трудового законодавства передбачені гарантії для працівників під час їх призову на військову службу, зокрема збереження місця роботи.

Наказом ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» від 30 червня 2020 року позивач звільнений із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Згідно з наказом про звільнення ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 16 та 17 червня 2020 року.

Позивач не вчиняв прогулів. Про своє звільнення дізнався від родичів, які отримували листи відповідача.

Позивач не міг вчасно оскаржити наказ про своє звільнення, тому, прибувши додому у відпустку, він звернувся до адвоката для представлення його інтересів у суді.

Звільнення з роботи за прогул є незаконним, оскільки відповідач порушив порядок звільнення, недотримав гарантій, встановлених статтею 119 КЗпП України і Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для працівників, яких призвано на військову службу.

Просив поновити строк на звернення до суду з позовом, поновити його на роботі на посаді складальника ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня фактичного поновлення на посаді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 16 липня 2021 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, що 17 червня 2020 року він був звільнений від обов`язку перебувати на території підприємства.

Табель обліку робочого часу, наказ від 01 березня 2007 року № 3, яким, зокрема визначено розпорядок роботи підприємства, доповідними записками заступника начальника виробництва відповідача про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці в період робочого часу в дати: 16, 17, 18, 19, 22, 23 червня 2020 року, акт від 30 червня 2020 року № 1 про про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період робочого часу в дати: 16, 17 червня 2020 року суд взяв за основу під час ухвалення рішення.

Суд першої інстанції взяв до уваги, що позивач не заперечував своєї відсутності на робочому місці з 16 до 19 червня 2020 року включно.

Суд першої інстанції виходив з того, що причини відсутності позивача на робочому місці 16 червня 2020 року і 19 червня 2020 року у зв`язку з проходженням медичної комісії є поважними.

Посилання ОСОБА_1 , що він не мав обов`язку працювати 17 та 18 червня 2020 року відповідно до графіку, який надсилався працівникам через Вайбер-чат, зокрема з огляду на дію карантину, не узгоджується з табелями обліку робочого часу працівників ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» за період з листопада 2019 року до червня 2020 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 16 липня 2021 року скасовано, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді складальника ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» з 30 червня 2020 року. Стягнено з ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 82 810,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звільнення 30 червня 2021 року позивач вже проходив строкову військову службу, і на нього поширювались гарантії визначені статтею 119 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач фактично був призваний на військову службу ще з 16 червня 2020 року, оскільки викликався до призовного пункту для проходження призовної комісії 16 і 19 червня 2020 року, внаслідок успішного проходження якої викликаний на збірний пункт для відправки до військової частини.

У справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 повідомив відповідача про свій призов на військову службу, однак неповідомлення про призов на військову службу не є дисциплінарним проступком, яке тягне за собою звільнення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не мав правових підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, враховуючи, що позивача було призвано до проходження строкової військової служби на підставі повісток від 05 і 16 червня 2020 року, а 25 червня 2020 року він був зарахований до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 . Відповідач звільнив ОСОБА_1 з порушенням пункту 3 статті 119 КЗпП України, статті 30 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки звільнити позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з дотриманням норм законодавства ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» мало право до того часу, як позивач був призваний на військову службу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересня 2022 року ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року, просило її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», абзацу 2 пункту 57 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 року № 352 (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення № 352).

Суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку, що позивач вважається призваним з дня вручення йому повістки про призов на строкову військову службу, 16 червня 2020 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотань ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» про зупинення виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року відмовлено.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з наказом (розпорядженням) від 01 листопада 2019 року № 116-к ОСОБА_1 з 04 листопада 2019 року перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» та займав посаду складальника (т. 1, а. с. 66).

17 і 24 червня 2020 року заступник начальника виробництва ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» Колінько С. В. подав на ім`я директора ТОВ доповідні записки про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці в період робочого часу в дати: 16, 17, 18, 19, 22, 23 червня 2020 року (т. 1, а. с. 63, 65).

Наказом директора ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» від 17 червня 2020 року № 2 на підставі доповідної записки ОСОБА_2 створена комісія для проведення розслідування відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 16 до 17 червня 2020 року, надано ОСОБА_1 можливість пояснити відсутність на робочому місці (т. 1, а. с. 64).

Актом від 30 червня 2020 року № 1, складеним директором відповідача ОСОБА_3 , заступником начальника виробництва ОСОБА_2 , бухгалтером ОСОБА_4 , встановлено та зафіксовано відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці 16 та 17 червня 2020 року (т. 1., а. с. 62).

Директор ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» на адресу реєстрації ОСОБА_1 направив лист з проханням надати пояснення щодо відсутності на робочому місці 16 та 17 червня 2020 року. Цей лист позивач отримав особисто 19 червня 2020 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення (т. 1, а. с. 8, 42).

Наказом від 30 червня 2020 року № 108-к ОСОБА_1 звільнено за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава звільнення - акт службового розслідування № 1 (т. 1, а. с. 9)

Листом від 30 червня 2020 року ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» повідомило позивача про звільнення з 30 червня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та запропонувало отримати трудову книжку за адресою знаходження відповідача (т. 1, а. с. 59).

28 липня 2020 року ОСОБА_1 надав письмові пояснення відповідачу, що причиною відсутності на роботі 16 червня 2020 року є проходження лікарської комісії, а 17 червня 2020 року відсутністю обов`язку працювати у дні, які не зазначені у його графіку виходу на роботу (т. 1, а. с. 46, 47).

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до листа військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 червня 2020 року № 1358 ОСОБА_1 викликався повістками до військового комісаріату 16 і 19 червня 2020 року для проходження медичного огляду, психологічного тестування та проведення інших організаційних заходів щодо його призову на строкову військову службу (а. с. 56, 57, 58).

Згідно з витягом з наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 червня 2020 року № 68 ОСОБА_1 призваний та направлений для проходження строкової військової служби у складі команди НОМЕР_2 (а. с. 11 зворот).

Відповідно до довідки начальника відділення кадрів військової частини НОМЕР_1 від 25 липня 2020 року (а. с. 48) солдат ОСОБА_1 25 червня 2020 року прибув до військової частини НОМЕР_1 для проходження строкової військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 та зарахований до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 червня 2020 № 152 с/ч.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано захід стягнення у вигляді догани або звільнення.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на час призову позивача) (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

Відповідно до статті 15 Закону № 2232-XII на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку). Громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Призов громадян України на строкову військову службу включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин (частина третя статті 15 Закону № 2232-XII, абзац 2 пункту 57 Положення № 352).

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 про часткову мобілізацію, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні почав діяти особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв особливий період та Указ Президента України від 16 січня 2020 року № 13/2020 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2020 році».

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, за працівниками, призваними, зокрема на строкову військову службу під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток, зокрема на підприємстві, у якому вони працювали на час призову.

Подібні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року у справі № 426/11214/17, 07 жовтня 2020 року у справі № 505/3941/16-ц, провадження № 61-30300св18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19.

Згідно з матеріалами справи, і встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 викликався повістками до військового комісаріату 16 і 19 червня 2020 року для проходження медичного огляду, психологічного тестування та проведення інших організаційних заходів щодо його призову на строкову військову службу, 22 червня 2020 року згідно з наказом був призваний та направлений для проходження строкової військової служби, 25 липня 2020 прибув до військової частини НОМЕР_1 для проходження строкової військової служби.

Підставою для збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві є сам факт призову, який підтверджується наданими власнику або уповноваженому ним органу відповідними документами, зокрема довідками, витягами з наказів, повістками, розпорядженнями, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Верховний Суд звертає увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідь на лист відповідача не надав інформацію, в які саме дні позивач проходив призовну комісію, крім тієї, що позивач викликався повістками на 16 і 19 червня 2020 року для проходження призовної комісії. Проте зауважує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив відповідача, що на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП.

У разі, якщо підстави для звільнення працівника виникли до його призову на військову службу його звільнення можливе лише до того, як він був призваний на військову службу під час дії особливого періоду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 163/1714/16-ц, провадження № 61-10341св18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 425/3174/17, провадження № 61-42621св18.

Верховний Суд, з огляду на інформацію, надану ІНФОРМАЦІЯ_2 , що наказом від 22 червня 2020 року ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу, враховуючи те, що позивач звільнений наказом відповідача з 30 червня 2020 року - під час проходження строкової служби в період дії особливого періоду, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що трудове законодавство, зокрема частина третя статті 119 КЗпП України, стаття 30 Закону № 2232-XII, забороняє звільнення такого працівника.

Стосовно доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач вважається призваним з 16 червня 2020 року, Верховний Суд звертає увагу, що такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, однак під час ухвалення оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звільнений з 30 червня 2020 року під час того, як проходив строкову військову службу в період дії особливого періоду, що є порушенням частини третьої статті 119 КЗпП України, статті 30 Закону № 2232-XII.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, коли його недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства та не є підставою для обов`язкового скасування такого рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, провадження № 61-13667сво2.

Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 39 Закону № 2232-XII, абзацу 2 пункту 57 Положення № 352 Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин, зокрема статті 119 КЗпП України, статей 15, 39 Закону № 2232-XII.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду апеляційної інстанції, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко