Постанова
Іменем України
10 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 734/1405/18
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/4823/359/21
Провадження № 51 4156 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270000000758 від
20 листопада 2017 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тополі Козелецького району Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2021 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
Строк відбування покарання вказано рахувати з моменту фактичного затримання в порядку виконання вироку.
У строк відбування покарання ОСОБА_6 зараховано перебування під вартою з 21 листопада 2017 року по 22 листопада 2017 року включно.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 9293 гривні 52 копійки процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
20 листопада 2017 року о 18 годині 47 хвилин ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Caddy» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі «Київ Чернігів - Нові Яриловичі» в с. Сираї Козелецького району Чернігівської області з перевищенням дозволеної швидкості руху в населеному пункті зі швидкістю 103-135 км/год, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, при виникненні небезпеки для руху, а саме пішохода ОСОБА_10 , яка переходила проїзну частину, ведучи за руку малолітню ОСОБА_11 та везучи дитячий візок, в якому знаходилась малолітня ОСОБА_12 , зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, яку водій об`єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого біля з`їзду з автодороги «Київ - Чернігів - Нові Яриловичі» на вул. Гагаріна с. Сираї здійснив наїзд на ОСОБА_10 з малолітніми дітьми.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 , малолітні ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримали тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть. У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 порушив вимоги пунктів 2.3.(б), 12.3., 12.4 Правил дорожнього руху, що є причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2021 року зазначений вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_13 без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що в його діях не доведено порушень Правил дорожнього руху, які перебувають у причинному зв`язку з наслідками, а висновки суду про його винуватість ґрунтуються на неналежних, недопустимих доказах і припущеннях, та вважає, що саме пішохід ОСОБА_10 порушила вимоги пунктів 4.4, 4.14 Правил дорожнього руху та створила небезпеку для руху, з моменту виявлення якої він не міг уникнути зіткнення, а відстань видимості у напрямку взагалі не встановлювалась. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає недопустимими доказами: - протокол огляду дорожньо-транспортної пригоди з додатками від 20 листопада 2017 року, оскільки він не підписаний спеціалістом ОСОБА_14 ; - висновок комплексної судової експертизи відеозвукозапису та інженерно-транспортної експертизи дослідження механізму та обставин дорожньо-транспортних пригод від 13 березня 2018 року № 19/12-1/256-СЕ/17, оскільки експертизу проведено та висновок складено експертом, який не мав на те повноважень, та ґрунтується на даних, здобутих з копії відеозапису з камери зовнішнього спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; - висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 24 квітня 2018 року № 154, оскільки він є суперечливим в частині визначення технічної можливості у водія уникнути наїзду та неповним, відстань видимості пішоходів не визначалася та не встановлена, не враховано обмеження видимості туманом та зустрічним автомобілем. Указує на те, що слідчі експерименти зі свідками проводились не на місці дорожньо-транспортної пригоди та за інших погодних умов. Вважає, що при дослідженні варіанту подій за показаннями свідка ОСОБА_15 експертом безпідставно взято швидкість автомобіля 103-135 км/год, оскільки свідок зазначав про швидкість 75 км/год, а питання відповідності дій водія вимогам п. 12.2 Правил дорожнього руху взагалі не досліджувалось, відсутня й оцінка дій пішоходів. Звертає увагу на те, що висновок експерта від 24 квітня 2018 року № 154 ґрунтується на даних недопустимих висновку комплексної судової експертизи відеозвукозапису та інженерно-транспортної експертизи дослідження механізму та обставин дорожньо-транспортних пригод від 13 березня 2018 року № 19/12-1/256-СЕ/17 і протоколу огляду дорожньо-транспортної пригоди від 20 листопада 2017 року. Вважає документ диск CD-Rсерійний номер RDF 80M-80991 з відеозаписом з камери зовнішнього спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » недопустимим доказом, оскільки на ньому не можливо зафіксувати будь-який транспортний засіб, ділянку дороги та інші обставини, відеозапис вилучено за інший період часу, ніж зазначено в ухвалі слідчого судді від 22 листопада 2017 року про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, відеозапис на диску є копією, згідно з протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 28 листопада 2017 року копія відеозапису з камери зовнішнього спостереження магазину «Добрий Господар» була записана на диск CD-Rсерійний номер RDF 80M-80991, а на експертизу було направлено диск CD-Rсерійний номер RDF 80M-8099108. Указує на те, що суд безпідставно відхилив показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі щодо видимості на дорозі та швидкості руху автомобіля, не здійснив їх належної оцінки у сукупності з іншими доказами, при цьому врахував показання свідка ОСОБА_17 , яка дала недостовірні показання щодо вживання ОСОБА_10 алкогольних напоїв, її показання у судовому засіданні та під час проведення слідчого експерименту є суперечливими. Зазначає, що у зв`язку з неточністю та недостовірністю проведених у кримінальному провадженні судових експертиз сторона захисту в суді першої інстанції заявляла клопотання про призначення повторної експертизи, у задоволенні якого було безпідставно відмовлено, що свідчить про однобічність та обвинувальний ухил судового розгляду. Вважає, що при призначенні йому покарання суд залишив поза увагою конкретні обставини кримінального правопорушення, зокрема: протиправні дії пішохода ОСОБА_10 ; обставини, які пом`якшують покарання. Указує на те, що він щиро кається з приводу того, що став учасником трагічної дорожньо-транспортної пригоди, неодноразово намагався відшкодувати шкоду потерпілим, які не бажали приймати ні від нього та його родичів, ні через захисника його вибачення та допомогу, керуючись мотивами помсти. Засуджений також вважає, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 370 419 КПК України належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг захисту та не надав на них вичерпних відповідей. Крім того, вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, у порядку ст. 404 ч. 3 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні вважала касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 обґрунтованою та просила її задовольнити.
Потерпілий ОСОБА_8 та його представник адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні вважали касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_6 необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох людей, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.
Так, суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_6 обґрунтовано послався, у тому числі: - на показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факту дорожньо-транспортної пригоди за його участю, під час якої автомобіль під його керуванням здійснив наїзд на пішоходів, внаслідок чого загинули три людини; - на показання потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_18 , які підтвердили факт смерті ОСОБА_10 з двома малолітніми дітьми,
ОСОБА_18 також зауважила, що на місці був сильний туман, автомобіль стояв від загиблої сестри далеко, слідів гальмування не бачила; - на показання свідка ОСОБА_17 , яка була очевидцем події, про те, що вона з ОСОБА_10 поверталися з кафе, стояли біля дороги хвилин десять, був сильний туман, коли ОСОБА_10 з дітьми почала переходити дорогу, то автомобілів не було, а коли ОСОБА_10 перейшла половину дороги, вона побачила автомобіль і кричала, однак ОСОБА_10 продовжувала швидко йти і на третій полосі її збили, звуку гальмування вона не чула; - на показання свідка ОСОБА_19 , яка була очевидцем події, про те, що вона також разом з ОСОБА_10 поверталася з кафе, одна дитина була у візку, а другу ОСОБА_10 вела за руку, вони дуже довго стояли, щоб перейти дорогу, був сильний туман, коли автомобілів не було ОСОБА_10 почала переходити дорогу, через кілька кроків вона почула удар і в автомобіля засвітилися задні ліхтарі, зауважила, що на перехресті освітлення було відсутнє; - на показання свідка ОСОБА_20 про те, що він проживає за сто метрів від місця події, коли почув удар, вибіг та побачив свою похресницю ОСОБА_10 , діти лежали біля стовпа, був сильний туман і видимість під ліхтарем була 10 метрів, а без освітлення взагалі нічого видно не було, світло фар автомобілів за 50 метрів вже не було видно; - на показання свідка ОСОБА_16 , який знаходився в автомобілі під час дорожньо-транспортної пригоди в якості пасажира, про те, що був сильний туман, він дрімав під час поїздки, почув крик, відкривши очі, побачив жінку з візком, це була мить, зауважив, що швидкість автомобіля була приблизно 60-70 км/год; - на показання свідка ОСОБА_21 про те, що у вечір події вона працювала в кафе, в якому відпочивала компанія жінок, серед яких була ОСОБА_10 , коли поверталася додому з хлопцем на автомобілі, то жінки вже дійшли до перехрестя, після чого вона почула удар і бачила де лежала ОСОБА_10 ; - на показання свідка ОСОБА_15 , який повідомив, що він у кафе чекав свою дівчину, у кафе також відпочивала компанія жінок, які вживали алкоголь, коли вийшов з кафе, то був сильний туман і видимість була 10-15 метрів, він з дівчиною їхав позаду компанії жінок, нагнали останніх на перехресті, він зупинився, щоб пропустити автомобіль, ОСОБА_10 почала переходити дорогу, зі сторони м. Києва їхав автомобіль, інші жінки кричали: «Стій не йди», автомобіль рухався приблизно зі швидкістю
60-70 км/год, удар відбувся ближче до правої сторони дороги у напрямку
м. Чернігова, у нього було відчинене ліве вікно і він чув звук гальм, тіло ОСОБА_10 лежало справа, автомобіль стояв далі, на час відтворення туман був слабкий; - на показання свідка ОСОБА_22 про те, що він проводив досудове розслідування у зазначеному кримінальному проваджені, виїжджав на місце дорожньо-транспортної пригоди, проводив слідчі дії, під час слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_15 туман був слабшим ніж на момент дорожньо-транспортної пригоди, а під час слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_17 туману взагалі не було, після дорожньо-транспортної пригоди туману не було, тому величину видимості пішохода та елементів проїзної частини не встановлювали, відеозапис з камери зовнішнього спостереження було вилучено на підставі ухвали слідчого судді, на камері був неправильно встановлений час; - на показання свідка ОСОБА_23 про те, що інформацію з камери зовнішнього спостереження магазину знімали працівники поліції, камера встановлювалась за рік до події, похибка у часі складає приблизно годину.
Доводи касаційної скарги про недопустимість окремих доказів є безпідставними.
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20 листопада 2017 року з план-схемою та фототаблицею до нього, в ході якого проведено огляд місця дорожньо-транспортної пригоди, здійснено всі необхідні виміри та фотографування. Зі змісту зазначених доказів видно, що огляд місця дорожньо-транспортною пригоди проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104 105 223 237 КПК України уповноваженою особою слідчим СУ ГУНП у Чернігівській області ОСОБА_22 у присутності двох понятих та спеціаліста ОСОБА_24 . Спеціалісту ОСОБА_25 були роз`яснені його права та обов`язки, передбачені ст. 71 КПК України, про що свідчить його підпис на першому аркуші протоколу. Слідчим ОСОБА_22 також складено план-схему та фототаблицю до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди. Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило. У даному конкретному кримінальному провадженні відсутність підпису спеціаліста ОСОБА_26 в кінці протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від
20 листопада 2017 року не може бути підставою для визнання його недопустимим доказом.
Суд також оцінив та обґрунтовано послався у вироку як на докази винуватості ОСОБА_6 на дані, які містяться в протоколах слідчих експериментів за участю ОСОБА_6 від 28 грудня 2017 року, свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_17 відповідно від 21 листопада 2017 року та 25 листопада 2017 року, під час яких на місці учасниками було продемонстровано обставини дорожньо-транспортної пригоди, проведені необхідні вимірювання та складено план-схеми. Як видно із зазначених протоколів, під час проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 туман був значно меншим, ніж під час дорожньо-транспортною пригоди, а під час проведення слідчих експериментів з ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_17 туман взагалі відсутній. Слідчий ОСОБА_22 суду повідомив, що в ході слідчих експериментів були встановлені всі можливі вихідні дані, які можливо було встановити без урахування туману, оскільки подібних погодних умов після дорожньо-транспортної пригоди не спостерігалось. Зазначені слідчі дії проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104 105 240 КПК України уповноваженими особами у присутності двох понятих. Заяв та зауважень від учасників слідчих дій не надходило.
У судовому засіданні також було безпосередньо досліджено відеозапис з камери зовнішнього спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » шляхом відтворення змісту CD-R диску з фалом відеозапису, який визнано у кримінальному провадженні документом.
Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ст. 99 ч. 1 КПК України). Відповідно до ст. 99 ч. 2 КПК України до документів належать, у тому числі: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні).
Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа (ст. 99 частини 3 4 КПК України).
Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного м. Чернігова від 22 листопада 2017 року слідчим, які входять до групи слідчих у кримінальному провадженні
№ 12017270000000758, у тому числі ОСОБА_27 та ОСОБА_22 , надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів, а саме: відеозаписів з камери зовнішнього відеоспостереження, які зберігаються на сервері в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » приватного підприємця ОСОБА_23 за адресою: АДРЕСА_2 , за період часу з 18 години 40 хвилин по 19 годину 10 хвилин 20 листопада 2017 року.
Згідно з протоколом доступу до речей і документів від 28 листопада 2017 року старшим слідчим СУ ГУНП у Чернігівській області ОСОБА_27 в присутності двох понятих та за участю спеціаліста ОСОБА_28 скопійовано відповідний відеозапис на CD-R диск серійний номер RFD80M-80991. Постановою слідчого ОСОБА_22 від 28 листопада 2017 року CD-R диск серійний номер RFD80M-80991, на якому записаний файл «№1_03_М_171120194000» визнано документом і долучено до матеріалів кримінального провадження № 12017270000000758. Зазначений документ виготовлено та долучено до матеріалів кримінального провадження з дотриманням вимог статей 99 104 165 КПК України і обґрунтовано визнано судом належним та допустимим доказом. Саме файл з відеозаписом «1_03_М_171120194000» був предметом дослідження експертом при приведенні комплексної судової експертизи відеозвукозапису та інженерно-транспортної експертизи дослідження механізму та обставин дорожньо-транспортних пригод від 13 березня 2018 року № 19/12-1/256-СЕ/17.
Щодо розбіжностей у часі, то допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 повідомила, що камера встановлювалась за рік до події, похибка у часі складає приблизно годину. Крім того, як правильно зауважили суди першої та апеляційної інстанцій стороною захисту не надано доказів, що о 18 годині 47 хвилин або інший час темної частини доби 20 листопада 2017 року сталась подібна подія з такими наслідками.
Згідно з висновком комплексної судової експертизи відеозвукозапису та інженерно-транспортної експертизи дослідження механізму та обставин дорожньо-транспортних пригод від 13 березня 2018 року № 19/12-1/256-СЕ/17 швидкість руху автомобіля марки «Volkswagen Caddy» згідно з наданим на дослідження відеозаписом «1_03_М_171120194000» становить 103-135 км/год.
Посилання в касаційній скарзі на те, що зазначену експертизу проведено та висновок складено експертом ОСОБА_29 , який не мав на те повноважень, є необґрунтованими.
Постановою слідчого від 02 грудня 2017 року у кримінальному провадженні
№ 12017270000000758 призначено комплексну судову експертизу відеозвукозапису та інженерно-транспортну експертизу дослідження механізму та обставин дорожньо-транспортних пригод.
За карткою атестованого судового експерта ОСОБА_29 , яка міститься в матеріалах кримінального провадження, він має повноваження проводити судові експертизи, у тому числі за індексами та видами експертної спеціальності: 6.1 «Дослідження фотографічних зображень, фотоапаратури та фотоматеріалів»; 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод».
Відповідно до «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними завданнями фототехнічної експертизи є: ідентифікація знімальної апаратури за негативами, а також апаратури, яка застосовувалась для виготовлення позитивів (збільшувачі, кадрувальні рамки, глянсувачі тощо); ідентифікація негатива за позитивом; ідентифікація типу (марки) фото- і кіноматеріалів, які застосовуються для зйомки і для виготовлення фотознімків і кінофільмів; ідентифікація предметів, приміщень та ділянок місцевості, відображених на знімках (негативах) та відеозаписах; визначення технологічних і технічних характеристик зйомки та виготовлення фотознімків, кінофільмів та відеозаписів; визначення розмірних характеристик зображень на фотознімках (кінокадрах, відеокадрах) або їх негативах. Залежно від поставлених питань експерту надається фото- та кіноапаратура, фотознімки, кінофільми, фото- та кіноматеріали.
Із мотивувальної частини висновку експерта від 13 березня 2018 року
№ 19/12-1/256-СЕ/17 вбачається, що експертом ОСОБА_29 було застосовано методики в межах видів експертних спеціальностей, на які він має доступ, зокрема: 6.1 «Дослідження фотографічних зображень, фотоапаратури та фотоматеріалів»; 10.1.02 «Дослідження руху транспортних засобів». Для встановлення швидкості руху автомобіля марки «Volkswagen Caddy» було проведено покадровий перегляд відеозапису, що не суперечить зазначеним нормативним вимогам.
Експерт ОСОБА_29 в суді першої інстанції підтвердив правильність своїх висновків та зауважив, що якість відеозапису була достатньою для проведення експертизи, дані про автомобіль йому було задано слідчим в постанові про призначення експертизи, для розрахунків він брав габарити автомобіля відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Експертизу проведено з дотриманням вимог КПК України, у тому числі, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України.
Згідно з висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 24 квітня
2018 року № 154: у відповідності до свідчень ОСОБА_15 віддалення автомобіля марки «Volkswagen Caddy» від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху, який вказаний в постанові про призначення експертизи момент виявлення пішохода з коляскою на проїзній частині, становило 104,7-153 метра; у відповідності до свідчень ОСОБА_17 віддалення автомобіля марки «Volkswagen Caddy» від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху, який вказаний в постанові про призначення експертизи, становило 73-101,3 метра; обчислити віддалення автомобіля марки «Volkswagen Caddy» від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху, який вказаний в постанові про призначення експертизи, у відповідності до свідчень ОСОБА_6 не є можливим з причин недостатності наданих вихідних даних.
За обставин дорожньо-транспортної пригоди, вказаних у постанові про призначення судової експертизи, у відповідності до свідчень ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , якщо відстань видимості пішоходів в умовах місця даної дорожньо-транспортної пригоди більш ніж максимальний зупинний шлях автомобіля марки «Volkswagen Caddy», який рухається зі швидкістю 60 км/год, водій ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти наїзду з моменту, зазначеного в постанові про призначення судової експертизи. У відповідності до свідчень ОСОБА_6 визначити технічну можливість у водія ОСОБА_6 запобігти наїзду з моменту, зазначеного в постанові про призначення судової експертизи не є можливим з причин недостатності вихідних даних.
У даній дорожній обстановці з технічної точки зору водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Caddy», повинен був рухатися зі швидкістю, яка відповідає вимогам пунктів 12.4, 12.2 Правил дорожнього руху, не більше
60 км/год, а з моменту виникнення небезпеки для руху застосувати гальмування, тобто діяти у відповідності до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.
За обставин дорожньо-транспортної пригоди, враховуючи момент виникнення небезпеки для руху, вказаних у постанові про призначення судової експертизи, з технічної точки зору в діях водія ОСОБА_6 вбачається невідповідність вимогам пунктів 12.4, 12.3 Правил дорожнього руху. Оцінити дії водія
ОСОБА_6 на відповідність вимогам п. 12.2 Правил дорожнього руху не є можливим з причин недостатності наданих вихідних даних.
За обставин дорожньо-транспортної пригоди, вказаних у постанові про призначення судової експертизи, у відповідності до свідчень ОСОБА_17 , враховуючи момент виникнення небезпеки для руху, якщо відстань видимості пішоходів в умовах місця даної дорожньо-транспортної пригоди більш ніж максимальний зупинний шлях автомобіля марки «Volkswagen Caddy», який рухається зі швидкістю 60 км/год, з технічної точки зору невідповідність дій водія ОСОБА_6 вимогам пунктів 12.4, 12.3 Правил дорожнього руху перебуває в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і є її причиною.
Відповідь на питання щодо причинного зв`язку між невідповідністю дій пішохода ОСОБА_10 вимогам Правил дорожнього руху та виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди спеціальних знань в галузі автотехнічної експертизи не потребує, виходить за межі компетенції експерта-автотехніка, у зв`язку з чим частина питання, що стосується пішохода ОСОБА_10 , не вирішувалась.
Експерт ОСОБА_30 , будучи допитаним судом першої інстанції, підтвердив правильність наданих ним висновків, зауважив, що швидкість автомобіля треба брати, яка встановлена об`єктивно, свідок точно визначити швидкість автомобіля не може. Звернув також увагу на те, що видимість у зв`язку з туманом погіршувалась і водій повинен зменшувати швидкість автомобіля до такої, щоб міг контролювати свій транспортний засіб під час руху та реагувати на зміну дорожньої обстановки.
Під час зазначеного дослідження експертом були використані вихідні дані, встановлені слідчим в ході досудового розслідування та інші матеріали кримінального провадження № 12017270000000758, у тому числі дані про темну пору доби, туман з погіршенням видимості до 200 метрів згідно з довідкою. Експертизу проведено з дотриманням вимог КПК України, у тому числі, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України.
Суд також дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку:
- на висновок судово-медичної експертизи від 21 листопада 2017 року № 131 про тяжкість отриманих ОСОБА_10 тілесних ушкоджень та причину її смерті, а також про виявлення при судово-токсилогічному дослідженні в її крові та сечі етилового спирту в концентрації: у крові 2,4 г/л, у сечі 3,3 г/л; - на висновки судово-медичних експертиз від 21 листопада 2017 року №№ 129, 160 про тяжкість отриманих відповідно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тілесних ушкоджень та причину їх смерті; - на висновок судової транспортно-трасологічної експертизи від 09 грудня 2017 року № 651 про місце первинного контакту між автомобілем марки «Volkswagen Caddy» та пішоходами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ; - на висновок судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 25 січня 2018 року № 650 про технічний стан автомобіля марки «Volkswagen Caddy» державний номерний знак НОМЕР_2 ;
- на дані, які містяться в протоколі додаткового огляду місця події від 25 листопада 2017 року і протоколі огляду та вилучення речей від 20 листопада 2017 року; - на дані, які містяться в акті обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від
20 листопада 2017 року; на дані, які містяться у відповіді Служби автомобільних доріг у Чернігівській області від 08 грудня 2017 року № 01-06/2443/05 про стан дорожнього покриття автодороги Київ Чернігів - Нові Яриловичі в с. Сираї та про стан штучного освітлення; - на дані, які містяться в довідці Чернігівського обласного центру з гідрометеорології від 12 грудня 2017 року № 41/03-1556 про погодні умови
20 листопада 2017 року по с. Сираї Козелецького району, у тому числі про туман і погіршення видимості з 18 години 30 хвилин по 20 годину до 200 метрів.
Не відповідають матеріалам кримінального провадження доводи касаційної скарги про однобічність та упередженість судового розгляду. Клопотання сторони захисту про призначення автотехнічної експертизи від 25 серпня 2020 року було розглянуто судом першої інстанції та ухвалою суду від 10 грудня 2020 року обґрунтовано відмовлено у його задоволенні. Відповідно до принципу змагальності сторін та свободи подання ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості сторона захисту мала можливість та час для проведення необхідних на думку сторони захисту додаткових судових експертиз з власності ініціативи, однак жодних інших висновків судових експертиз стороною захисту в суді першої інстанції подано не було. В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого
ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_13 , хоча і посилався на те, що звернувся в порядку ст. 243 ч. 1 КПК України до Чернігівського НДЕКЦ МВС з заявою про проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1, проте жодних висновків до суду апеляційної інстанції подано не було.
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили версію сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не порушував Правил дорожнього руху і уникнути наїзду на ОСОБА_10 з дітьми не міг, що саме порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_10 і створення нею небезпеки для руху було причиною дорожньо-транспортної пригоди, обґрунтовано не погодилися з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 682/956/17, злочин, передбачений ст. 286 КК України, єзлочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень Правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені вчастинах 1, 2 або 3 ст.286 КК України, тобто тільки такі порушення Правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що саме порушення пунктів 2.3.(б), 12.3., 12.4 Правил дорожнього руху ОСОБА_6 були причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди і знаходились у прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали, а тому посилання в касаційній скарзі на порушення, допущені ОСОБА_10 , є безпідставними.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 286 ч. 3 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доводи касаційної скарги проневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтованими.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих таобтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно відособливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом зправ людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 286 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання
ОСОБА_6 з дотриманням вимог статей 50 65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 3 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 та його відношення до вчиненого, який свою вину не визнав, раніше не судимий та має молодий вік, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав позитивні характеристики та наявність на утриманні неповнолітньої дитини, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Судом також враховано думку потерпілого щодо міри покарання та висновок органу пробації.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 286 ч. 3 КК України, мотивувавши таке рішення.
Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі не навів і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката
ОСОБА_13 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в апеляційних скаргах доводи про незаконність та необґрунтованість вироку, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, недопустимість доказів, суворість призначеного покарання, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 , визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_13 просив повторно дослідити висновки судових експертиз, допитати експертів ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , допитати свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_22 . Питання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, в апеляційній скарзі також порушував обвинувачений ОСОБА_6 .
Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Із журналу судового засідання від 23 липня 2021 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, вбачається, що захисник ОСОБА_13 висловив прохання викликати та повторно допитати свідків і експертів, а також повторно дослідити висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 24 квітня 2018 року № 154, обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання свого захисника. Суд апеляційної інстанції розглянув зазначені клопотання та відмовив у їх задоволенні за необґрунтованістю. Ні обвинувачений ОСОБА_6 , ні його захисник адвокат ОСОБА_13 відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України не зазначали про дослідження доказів судом першої інстанції неповно або з порушенням.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 286 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 і скасування судових рішень щодо нього не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3