Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа №736/659/19

провадження №61-4489св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області, про припинення права власності на спірне нерухоме майно та стягнення грошової компенсації; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_2 напостанову Чернігівського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

учасники справи:

позивач - відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач - позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області, з позовом, у якому, з урахуванням зміни предмету позову, просила: припинити право власності відповідача на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , стягнути на користь ОСОБА_2 за припинену частку

у спірному нерухомому майні грошову компенсацію її вартості, визначену висновком судової будівельно-технічної експертизи, у розмірі

101 456 грн, які внесені на депозитний рахунок Корюківського районного суду Чернігівської області; визнати за позивачем право власності

на 1/3 частину вказаної квартири.

2. Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування від 15 березня 2019 року вона є власником 2/3 частин квартири

АДРЕСА_1 . Вона разом з неповнолітньою дитиною зареєстровані та проживають

за вищевказаною адресою.

3. Власником іншої 1/3 частини указаної квартири є ОСОБА_2 , яка

в квартирі не зареєстрована і постійно не проживає.

4. Між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки з приводу порядку користування спільною квартирою, у зв`язку з чим між ними систематично виникають конфлікти, тому вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки ОСОБА_2 , яка своїми діями та нецензурною лайкою висловлювала погрози в її адресу, а також в адресу її дитини та рідних.

5. Відповідач своєю поведінкою створює перешкоди у користуванні

та володінні її часткою нерухомого майна, а добровільно вирішити питання щодо порядку користування спільним майном відмовляється.

6. Указувала, що 1/3 частина квартири, яка належить ОСОБА_2 ,

є незначною та не може бути виділена в натурі, тобто квартира

є неподільною, тому припинення права власності відповідача на

її частину у спільному нерухомому майні не завдасть істотної шкоди

її інтересам та членам її сім`ї.

7. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

8. У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом, у якому просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їй в користування житлову кімнату площею 10,5 кв. м, а ОСОБА_1 - житлову кімнату площею

20,4 кв. м; інші приміщення квартири: веранду площею 6,3 кв. м, кухню площею 16,1 кв. м та санвузол площею 7,2 кв. м залишити у загальному користуванні.

9. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 березня 2019 року вона є власником 1/3 частини квартири, що знаходиться по

АДРЕСА_2 . Іншим співвласником 2/3 частин вищевказаної квартири на підставі договору дарування є ОСОБА_1 , яка після вселення почала чинити їй перешкоди у користуванні приміщенням та не дозволяє їй вільно користуватися своєю часткою у квартирі.

10. Через неправомірні дії ОСОБА_1 вона позбавлена можливості користуватися своєю власністю, що зумовило звернення до суду за захистом порушених прав.

11. Указувала, що спірна квартира є двокімнатною, має в цілому

30,9 кв. м житлової площі, площа кімнат становить відповідно 20,4 кв. м

та 10,5 кв. м, тому 1/3 частина квартири, яка їй належить, буде складати третю частину від 30,9 кв. м житлової площі і дорівнює 10,3 кв. м, що в натурі буде майже відповідати площі житлової кімнати 10,5 кв. м.

12. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13. Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області

від 25 листопада 2020 року у складі судді Кутового Ю. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено порядок користування квартирою

АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 у користування одну житлову кімнату площею 10,50 кв. м, ОСОБА_1 виділено у користування одну житлову кімнату площею 20,40 кв. м, інші приміщення квартири: веранду площею 6,30 кв. м, кухню площею 16,10 кв. м, санвузол площею 7,20 кв. м залишено у загальному користуванні. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

14. Рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1

у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі спричинить істотну шкоду останній, оскільки в такому випадку буде порушений принцип рівності прав власників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників

і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

15. Рішення місцевого суду в частині задоволення зустрічного позову мотивоване тим, що із врахуванням жилої площі спірної квартири та її планування запропонований ОСОБА_2 порядок користування спірною квартирою не суперечитиме належним сторонам часткам,

і встановлення співвласникам порядку користування житлом

з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє права спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

16. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 лютого

2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2020 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири

АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за припинену частку в спірному нерухомому майні у сумі 101 456 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири

АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

17. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в ході судового розгляду даної цивільної справи ОСОБА_2 добровільно погіршила свої житлові умови, а саме, за власним бажанням припинила своє право власності на житловий будинок шляхом його безоплатного відчуження на користь іншої особи, а відтак, відсутні підстави вважати, що припинення права власності завдасть їй істотної шкоди, оскільки спірна квартира є її єдиним житлом.

18. Апеляційний суд вважав доведеними твердження ОСОБА_1 щодо неможливості спільного володіння та користування житлом, обумовлені недоброзичливими стосунками, які фактично склалися між співвласниками, що перешкоджають один одному у повному здійсненні своїх майнових прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (провадження

№ 61-42000св18).

21. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що з ОСОБА_2 у спірній квартирі зареєстрована малолітня дитина та на час ухвалення рішення 1/3 квартири є єдиною приватною власністю та житлом

ОСОБА_2 і дійшов хибного висновку про можливість припинення права власності на житло. В результаті припинення права власності на частку у спірній квартирі завдано істотної шкоди інтересам малолітнього сина.

22. Також заявник указує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено зібрані у справі докази та залишено поза увагою відсутність висновку органу опіки

та піклування щодо дослідження умов проживання дитини на даний час.

Доводи інших учасників справи

23. У відзиві ОСОБА_1 заперечила проти доводів касаційної скарги, посилається на те, що суд апеляційної інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, викладені у судовому рішенні висновки відповідають обставинам справи і належним чином обґрунтовані, наявні у справі докази вірно оцінені судом, судове рішення відповідає процесуальним та матеріальним нормам.

24. Зазначає, що касаційна скарга не містить суттєвих доводів,

які б свідчили про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, які викладені у ряді постанов Верховного Суду. Посилання на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної постанови та про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права базуються лише на припущеннях та

на особистих висновках ОСОБА_2 .

25. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області, отримав копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги з доданими до неї додатками, однак відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції, зупинено дію постанови Чернігівського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року до закінчення касаційного провадження.

27. Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. На підставі нотаріально посвідченого договору дарування

від 15 березня 2019 року ОСОБА_1 є власником 2/3 частини

квартири

АДРЕСА_1 .

29. Власником іншої 1/3 частини вказаної квартири, відповідно

до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 березня

2019 року, є ОСОБА_2 .

30. Згідно із технічною характеристикою, наявною у технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 , складеному станом на 2010 рік, загальна площа указаної квартири становить 60,5 кв. м, квартира складається з двох кімнат площею відповідно 20,4 кв. м та 10,5 кв. м. Також у квартирі наявні кухня площею 16,1 кв. м, вбиральня площею 7,2 кв. м та веранда площею 6,3 кв. м.

31. З 18 березня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_2 , що підтверджено відомостями з паспорта.

32. Згідно довідки Корюківської міської ради Чернігівської області

від 20 березня 2019 року за вищевказаною адресою зареєстрована дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , 2008 року народження.

33. На день звернення із зустрічним позовом ОСОБА_2 була зареєстрована по АДРЕСА_3 , про що свідчать відомості відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області.

34. Згідно з даними адресної картотеки Корюківської міської ради Чернігівської області ОСОБА_2 знята з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 з 23 червня 2020 року та зареєстрована по АДРЕСА_2 разом

із сином ОСОБА_4 , 2011 року народження.

35. Актом обстеження умов проживання від 14 вересня 2020 року за адресою: АДРЕСА_2 було зафіксовано, що на момент обстеження кімната, яка належить

ОСОБА_2 зачинена, дитина за місцем реєстрації відсутня. Зі слів сусідів дитина ОСОБА_5 та його матір ОСОБА_2 за місцем реєстрації ніколи не проживали.

36. Листом начальника Корюківського ВП Менського ВП ГУНП в Чернігівській області від 13 квітня 2020 року повідомлено про те, що згідно з інформаційно-пошуковою базою протягом 2019-2020 років від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надходили численні скарги щодо користування квартирою

АДРЕСА_1 , які були зареєстровані в ЖЄО. За всіма скаргами було відмовлено в порушенні кримінальної справи, а заявникам було рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства щодо спірних питань з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 .

37. Відповідно до висновків експерта від 21 лютого 2020 року

за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи поділ квартири АДРЕСА_1 з виділом 2/3 та 1/3 частки від загальної площі квартири шляхом проведення реконструкції (перепланування

і переобладнання) приміщень існуючої квартири з метою влаштування двох ізольованих квартир у відповідності до ідеальних часток співвласників не вбачається можливим. Ринкова вартість квартири становить 304 367 грн, і відповідно вартість 2/3 частин квартири -

202 911 грн, а 1/3 частини - 101 456 грн.

38. З квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 18 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 на депозитний рахунок Корюківського районного суду внесені кошти у сумі 101 456 грн як грошова компенсація

за припинення права власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири у справі № 736/659/19.

39. Відповідно до договору дарування будинку від 21 липня 2020 року ОСОБА_2 передала безоплатно у власність ОСОБА_6 житловий будинок жилою площею 37,1 кв. м з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,0532 га.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

40. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

41. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

42. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

44. Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

45. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам

та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

46. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника

та місцезнаходження майна.

47. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено,

що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

48. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

49. У справі, яка переглядається, сторони є співвласниками

квартири АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 належить 2/3 частини приміщення,

а ОСОБА_2 - 1/3 частина.

50. Звернувшись з позовом про припинення права власності на спірне нерухоме майно та стягнення грошової компенсації, ОСОБА_1 зазначала, що 1/3 частина квартири, яка належить ОСОБА_2 ,

не може бути виділена в натурі, тобто квартира є неподільною, тому припинення права відповідачки на її частину у спільному нерухомому майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї.

51. У своєму зустрічному позові про визначення порядку користування квартирою, що перебуває у спільній частковій власності, ОСОБА_2 посилалася на відсутність можливості добровільно врегулювати з іншою співвласницею питання щодо користування спірною квартирою,

яка складається з двох кімнат площею відповідно 20,4 кв. м

та 10,5 кв. м, отже 1/3 частина квартири, яка їй належить, буде складати третю частину від житлової площі і в натурі буде відповідати площі житлової кімнати 10,5 кв. м.

52. У зазначеному житлі ОСОБА_1 разом із неповнолітньою дочкою зареєстровані з 18 березня 2019 року та проживають там. ОСОБА_2 разом із неповнолітнім сином зареєструвалась з 23 червня 2020 року, тобто, після звернення ОСОБА_1 з позовом до суду

і, як свідчить акт обстеження умов проживання від 14 вересня 2020 року, у спірній квартирі ніколи не проживала.

53. Між співвласниками спірної квартири з часу набуття ними права спільної часткової власності існують непорозуміння стосовно порядку користування житлом, про що свідчать їх неодноразові звернення

до правоохоронних органів та не заперечується самими сторонами.

54. Апеляційний суд дійшов висновку, що припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй 1/3 частину спірної квартири за наявності встановлених судом обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, буде відповідати принципу пропорційності переслідуваній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) ураховуючи те, що

між сторонами спору склались неприязні стосунки стосовно користування спільним майном, яке є неподільним, обидві співвласниці мають свої родини, ОСОБА_2 у спірній квартирі не мешкає, ОСОБА_1 виконала обов`язкову умову припинення права власності на частку в судовому порядку - попередньо внесла вартість такої частки на депозитний рахунок суду, а ОСОБА_2 не надала суду доказів виниклої нагальної потреби відчуження її власного житлового будинку іншій особі.

55. Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Відповідно до змісту частини четвертої цієї статті якщо порядок володіння та користування спільним майном відповідно до часток співвласників у праві спільної часткової власності визначений рішенням суду, він є обов`язковим і для особи, яка згодом придбає у праві спільної часткової власності на це майно.

56. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу.

57. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся

до суду.

58. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов, необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.

59. У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку

у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння

і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

60. Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який

є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд

при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року

в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18).

61. У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш

за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.

62. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не має на праві власності іншого житла, окрім спірної 1/3 частини квартири, при цьому не перевірив чи припинення права на частку в спірній квартирі завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї - неповнолітнього сина відповідача, належним чином не мотивував свого висновку про те, що припинення права власності на частку відповідача не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї.

63. У свою чергу, суд першої інстанції врахував, що припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі нанесе істотної шкоди останній, оскільки в даному випадку буде порушений принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Припинення права власності на частку завдасть істотної шкоди, враховуючи реєстрацію

і відсутність іншого житла у неповнолітньої дитини.

64. Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_2 добровільно погіршила свої житлові умови, оскільки під час судового розгляду за власним бажанням припинила своє право власності на житловий будинок шляхом його безоплатного відчуження на користь іншої особи.

65. Разом із тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що відчуження ОСОБА_2 належного їй на праві власності майна, яке не є спірним, не суперечить нормам ЦК України, обставини такого відчуження

не є предметом дослідження судом у цій справі, а істотність порушеного права у зв`язку з позбавленням права власності на майно, не пов`язана

з наявністю у неї іншого житла.

66. Неможливість виділення частки в натурі в окреме жиле приміщення та неприязні відносини між співвласниками не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

67. Апеляційний суд дійшов висновку, що припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй 1/3 частину спірної квартири буде відповідати принципу пропорційності переслідуваній меті у світлі статті 8 Конвенції.

68. У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертій статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

69. Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

70. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

71. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_2 , як власниці 1/3 частини спірного майна, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

72. Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

73. ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу

до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається

в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься

в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма,

що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що

будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства

та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому

в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний

та надмірний тягар.

74. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного

з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

75. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення

і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

76. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те,

що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має

свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

77. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами,

які використовуються для її досягнення.

78. Суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази у їх сукупності, надав їм правову оцінку, встановив, що припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі завдасть істотної шкоди останній, оскільки в даному випадку буде порушений принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших та дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову в задоволенні позову припинення права власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири.

79. Крім того, Верховний Суд ураховує, що належна ОСОБА_2 частка у спірному майні (1/3) не є незначною. В натурі зазначена частка не може бути виділена, проте можливо співвласникам майна визначити порядок його користування, оскільки квартира складається із двох ізольованих кімнат, розмір яких відповідає часткам сторін. Тобто спільне користування є можливим.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

80. Згідно із пунктом 4 та частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

81. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

82. Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про відмову

в задоволенні позову.

83. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції

та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

84. Зважаючи на те, що у справі у наведеній частині не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку

в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню

із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

85. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

86. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

87. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку

з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

88. З огляду на задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, судовий збір, нею сплачений за перегляд справи

в суді касаційної інстанції у загальному розмірі 6 639,52 грн підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 413, 416 ПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року скасувати, рішення Корюківського районного суду Чернігівської області

від 25 листопада 2020 року залишити в силі.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 639,52 грн судового збору за перегляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук