Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 738/2150/18-ц
провадження № 61-19865св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Менська міська рада Менського району Чернігівської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_3 , Менська районна державна нотаріальна контора, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року у складі судді Парфененко О. Я. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Менської міської ради Менського району Чернігівської області (далі - Менська міська рада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Менська районна державна нотаріальна контора, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), про визнання рішення виконкому та державного акта про право власності на земельну ділянку недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований житловий будинок, власниками якого на даний час є вона, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Домоволодіння в натурі не розподілено, всі співвласники користуються ним спільно за взаємною згодою.
Вказувала, що спірна земельна ділянка була приватизована у 1993 році матір`ю відповідача ОСОБА_5 , про що вона дізналась у серпні 2018 року після звернення разом із ОСОБА_3 до ОСОБА_2 з пропозицією щодо приватизації земельної ділянки, на якій розташовано домоволодіння. При цьому ОСОБА_2 повідомив їй, що разом із часткою домоволодіння він також успадкував за заповітом після смерті матері всю земельну ділянку.
Посилалась на те, що при прийнятті виконавчим комітетом Макошинської сільради рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 не було враховано, що вона не є одноосібною власницею домоволодіння, є ще інші співвласники. Крім того, земельна ділянка, на якій розташовано житловий будинок та надвірні будови, була передана у власність за цільовим призначенням - ведення особистого підсобного господарства, а не для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Зазначала, що, приватизувавши одноособово земельну ділянку, на якій знаходиться спільне домоволодіння, ОСОБА_5 , зважаючи на положення статей 22 23 42 ЗК УРСР у редакції, чинній на час видачі спірного державного акта, порушила її права та права ОСОБА_3 , які, як співвласники будинку, мали також право на спільне користування земельною ділянкою.
Вказувала, що оскільки первинно земля була приватизована ОСОБА_5 незаконно, то і в подальшому ця земельна ділянка не може бути успадкована, так як не є власністю спадкодавця, а тому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірну земельну ділянку, яке отримано відповідачем ОСОБА_2 , має бути визнано недійсним та скасовано.
Враховуючи вищевикладене ОСОБА_4 просила суд: визнати недійсним рішення виконавчого комітету Макошинської селищної Ради народних депутатів від 28 жовтня 1993 року № 83 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,17 га для ведення особистого підсобного господарства; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 27 жовтня 1997 року серії I-ЧН № 034043, виданий ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Макошинської селищної Ради народних депутатів від 28 жовтня 1993 року № 83 на земельну ділянку площею 0,17 га, яка розташована на території смт. Макошино Макошинської селищної Ради народних депутатів, для ведення особистого підсобного господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 33 від 27 жовтня 1997 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 4422, видане 23 листопада 2001 року Менською районною державною нотаріальною конторою Чернігівської області в частині успадкування після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельної ділянки площею 0,17 га, яка розташована на території смт Макошино Макошинської селищної Ради народних депутатів, для ведення особистого підсобного господарства; скасувати запис в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку, кадастровий номер 7423055700:01:002:0317, площею 0,17 га з цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути на свою користь всі понесені судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 є співвласником будинку з 04 вересня 1967 року, нею не було надано доказів щодо перебування у неї в користуванні земельної ділянки за місцем розташування будинку по АДРЕСА_1 , зокрема рішення органу місцевого самоврядування або іншого органу чи доказів, які б підтверджували, що їй надавалась земельна ділянка для будівництва та обслуговування будинку і господарських споруд.
Також вказано, що ОСОБА_1 під час розгляду справи зазначала, що вона не зверталась до органу місцевого самоврядування щодо реалізації свого права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку, відповідну технічну документацію не виготовляла та на затвердження до органу місцевого самоврядування не надавала.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Макошинської селищної ради народних депутатів від 28 жовтня 1993 року № 83 про передачу безоплатно у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства в межах населеного пункту смт. Макошино ОСОБА_5 земельної ділянки розміром 0,18 га по АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧН № 034043, виданий 27 жовтня 1997 року на ім'я ОСОБА_5 , яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,17 га, що розташована на території смт. Макошино Макошинської селищної ради народних депутатів для ведення особистого підсобного господарства.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 листопада 2001 року серії НОМЕР_1, що видано державним нотаріусом Менської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 4422, на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 в частині успадкування приватизованої земельної ділянки, площею 0,17 га, розташованої в АДРЕСА_2 , наданої для ведення особистого підсобного господарства.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування запису в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку, кадастровий номер 7423055700:01:002:0317, площею 0,17 га з цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними рішення виконавчого комітету та державного акта про право власності на земельну ділянку, апеляційний суд виходив із того, що виконавчим комітетом Макошинської селищної ради при прийнятті рішення від 28 жовтня 1993 року № 83 про передачу ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0,17 га, для ведення особистого підсобного господарства, не було враховано, що дана земельна ділянка перебувала у спільному користуванні ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як співвласників домоволодіння з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці, відповідно до положень статті 30 ЗК УРСР, та того, що використання і розпорядження земельною ділянкою згідно статті 42 ЗК УРСРС мало здійснюватися останніми спільно.
Крім того, спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_5 для ведення особистого підсобного господарства, проте у інших співвласників - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у встановленому законодавством порядку не вилучалась, як то було передбачено статтею 50 ЗК УРСР.
Враховуючи те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 листопада 2001 року, за реєстровим № 4422, в частині успадкування після смерті ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0,17 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , було видано на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії І-ЧН № 034043, який визнано недійсним, апеляційний суд дійшов висновку, що вказане свідоцтво також підлягає визнанню недійсним.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування запису в Державному земельному кадастрі про спірну земельну ділянку безпосередньо стосуються прав та обов'язків відповідного органу Держгеокадастру, який не було залучено у якості сторони по справі, а брало участь у якості третьої особи, апеляційний суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 у своїх позовних вимогах оспорює правовстановлюючі документи на земельну ділянку, із яких оспорюваний державний акт про право приватної власності на земельну ділянку від 27 жовтня 1997 року, разом із технічною документацією виготовлявся Менським районним відділом земельних ресурсів у 1997 році лише одному землекористувачу ОСОБА_5 , тому що інших землекористувачів цієї земельної ділянки для ведення селянського господарства на час приватизації там не було, бо вони там не проживали і земельною ділянкою для ведення селянського господарства не користувалися.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що згідно відомостей Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку, кадастровий номер 7423055700:01:002:0317, площею 0,17 га з цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , на даний час зареєстрована за власником земельної ділянки ОСОБА_5 .
Посилається на те, що ОСОБА_1 не мала ніякого відношення до приватизованої земельної ділянки для ведення селянського господарства, оскільки у період з 1993 року по 1997 рік не була її землекористувачем та проживала і проживає у м. Києві, а спірною земельною ділянкою користувалась лише одна особа - ОСОБА_5 .
Вказує, що ОСОБА_1 у судовому засіданні заявила, що у 1998 році вона мала суперечку щодо приватизованої земельної ділянки із її власником, тобто ОСОБА_5 , але до суду не зверталась, оскільки вона їй не була потрібна, що можуть підтвердити свідки: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки з 1998 році ОСОБА_1 знала про приватизацію.
Також зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки оспорюють у судовому порядку правовстановлюючі документи на земельну ділянку інших осіб, нею не зазначається зовсім ніякого прохання до суду про відновлення порушеного того чи іншого її права, а також безпідставно ставиться вимога про визнання недійсним свідоцтва про прийняття у спадщину земельної ділянки за заповітом, тобто його спадкового права на отримання у спадщину від спадкодавця ОСОБА_5 приватизованої земельної ділянки.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
По господарській книзі колишньої Макошинської сільської Ради депутатів домоволодіння АДРЕСА_2 будинку і двох сараїв значилося за ОСОБА_10 , що підтверджується наявною у матеріалах інвентаризаційної справи № 878 на будинок АДРЕСА_2 ) довідкою виконкому Макошинської селищної Ради депутатів трудящих.
За рішенням № 17 виконкому Макошинської селищної Ради депутатів трудящих від 4 вересня 1967 року було визнано право особистої власності в цілому на домоволодіння по АДРЕСА_2 , що складається з будинку та двох сараїв, за ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12
04 вересня 1967 року на підставі вищевказаного рішення виконавчим комітетом Макошинської селищної ради народних депутатів видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 23, 147).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10
03 листопада 1984 року державним нотаріусом Менської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 Г. І., як дружині померлого ОСОБА_10 , видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/10 частину спадкового майна, що складається з 1/5 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та знаходиться по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 144).
20 серпня 1987 року державним нотаріусом Менської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцям майна ОСОБА_10 , дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в рівних частках кожній на спадкове майно, що складається з 1/10 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 17, 21).
Таким чином, після смерті ОСОБА_10 власниками будинку АДРЕСА_2 були: ОСОБА_5 - 3/10 частини, ОСОБА_11 - 1/4 частина, ОСОБА_3 - 1/4 частина, ОСОБА_2 1/5 частина.
З матеріалів справи про передачу земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_5 вбачається, що 28 жовтня 1993 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_5 , виконавчим комітетом Макошинської селищної ради народних депутатів Менського району Чернігівської області прийнято рішення № 83 про передачу безоплатно в приватну власність для ведення особистого підсобного господарства в межах населеного пункту смт Макошино ОСОБА_5 земельної ділянки розміром 0,18 га по АДРЕСА_2 ( т. 1 , а. с. 171).
На підставі вказаного вище рішення виконавчого комітету Макошинської селищної ради народних депутатів № 83 від 28 жовтня 1993 року ОСОБА_5 видано державний акт серії І-ЧН № 034043 про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,17 га в межах згідно з планом, розташовану на території смт Макошино Макошинської селищної Ради народних депутатів, для ведення особистого підсобного господарства (т. 1, а. с. 22, 145).
У той же час на запит районного суду архівним відділом Менської районної державної адміністрації надано копію рішення виконавчого комітету Макошинської селищної Ради народних депутатів від 28 жовтня 1993 року № 83, згідно якого передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку ОСОБА_5 площею 0,15 га для обслуговування індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 (т . 1 , а. с. 152, 201-203).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (т. 1, а.с. 143).
23 листопада 2001 року, як вбачається із матеріалів спадкової справи № 63/2001, заведеної Менською районною державною нотаріальною конторою щодо майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що складається з: 3/10 частин жилого будинку з надвірними будівлями, що розташовані в АДРЕСА_2 ; приватизованої земельної ділянки, площею 0,17 га, розташованої в АДРЕСА_2 , наданої для ведення особистого підсобного господарства, що належала померлій на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії І-ЧН № 034043 (т. 1, а. с. 141-150, 169).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 04 жовтня 2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 7423055700:01:002:0317 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1700 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на підставі рішення № 83 виконавчого комітету Макошинської селищної ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 28 жовтня 1993 року за ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 161-180).
З інформаційної довідки щодо об`єкту нерухомого майна, виданої ТОВ «ТК Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації» № 278 від 27 липня 2018 року, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 серпня 2018 року № 133045330 та № 133044286, станом на час розгляду справи право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 , зареєстровано за наступними особами (т. 1, а. с. 16, 20, 24;т. 2, а. с. 27):
- ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) - 1/5 частка на підставі Свідоцтва про право власності від 04 вересня 1967 року, виданого виконкомом Макошинської селищної ради, та 1/20 частка на підставі Свідоцтва про право на спадщину по закону від 20 серпня 1988 року за № 1395, посвідченого Менською держнотконторою;
- ОСОБА_3 - 1/5 частка на підставі Свідоцтва про право власності від 04 вересня 1967 року, виданого виконкомом Макошинської селищної ради, та 1/20 частка на підставі Свідоцтва про право на спадщину по закону від 20 серпня 1988 року за № 1395, посвідченого Менською держнотконторою;
- ОСОБА_2 - 1/5 частка на підставі Свідоцтва про право власності від 04 вересня 1967 року, виданого виконкомом Макошинської селищної ради, та 3/10 частки на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 листопада 2001 року за № 4422, посвідченого Менською держнотконторою.
Згідно рішення сімнадцятої сесії сьомого скликання Менської міської ради Менського району Чернігівської області від 22 грудня 2016 року «Про добровільне об`єднання територіальних громад» Менська міська рада вирішила об`єднатися з територіальними громадами, у тому числі Макошинською селищною радою; правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, визначила Менську міську об`єднану територіальну громаду.
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Менської міської ради Чернігівської області та Менської районної ради із заявами про скасування рішення виконавчого комітету Макошинської селищної ради народних депутатів № 83 від 28 жовтня 1993 року та державного акта про право приватної власності на землю І-ЧН № 034043, у відповідь на які їй було рекомендовано звернутися за вирішенням вказаного питання до суду (т. 1, а. с. 35-37).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Спірні правовідносини регулюються нормами ЗК УРСР в редакції, чинній на момент передачі безоплатно в приватну власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки (28 жовтня 1993 року).
За статтею 30 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.
Частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Статтею 42 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) встановлено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.
Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.
Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.
Частинами першою, другою статті 43 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) встановлено, що права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.
Порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню. Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (стаття 44 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року)).
Положеннями статті 50 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку.
Передача або надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, провадиться тільки після їх вилучення (викупу).
Спори між громадянами, яким належить жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка на праві спільної власності, щодо порядку використання і розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом (стаття 105 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року)).
Судами встановлено, що з 04 вересня 1967 року домоволодіння з надвірними будівлями АДРЕСА_2 належало на праві приватної власності у рівних частках: ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_10 його частка у домоволодінні була успадкована його дружиною ОСОБА_5 та дочками ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
У 1993 році ОСОБА_5 одноособово приватизувала земельну ділянку, на якій знаходилось вказане домоволодіння з надвірними будівлями, та отримала на своє ім`я державний акт про право приватної власності на землю серії І-ЧН № 034043 на підставі рішення виконавчого комітету Макошинської селищної ради від 28 жовтня 1993 року № 83 про передачу ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,17 га, для ведення особистого підсобного господарства.
Матеріали справи Госпрозрахункової групи районного відділу земельних ресурсів про передачу земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_5 , розташованої по АДРЕСА_2 , жодних документів та даних про наявність співвласників домоволодіння з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці, та, відповідно, користувачів земельної ділянки не містять.
Земельна ділянка була надана ОСОБА_5 для ведення особистого підсобного господарства, однак у інших співвласників - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вона у встановленому законодавством порядку не вилучалась, як то було передбачено статтею 50 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виконавчим комітетом Макошинської селищної ради при прийнятті рішення від 28 жовтня 1993 року № 83 про передачу ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,17 га для ведення особистого підсобного господарства не було враховано, що дана земельна ділянка перебувала у спільному користуванні ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як співвласників домоволодіння з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці, відповідно до положень статті 30 ЗК УРСР, та того, що використання і розпорядження земельною ділянкою згідно статті 42 ЗК УРСРС мало здійснюватися останніми спільно.
Згідно положень статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оскільки земельна ділянка із користування співвласників будинку з надвірними будівлями, що на ній розташовані, не вилучалась, її цільове призначення не змінювалось, то передача земельної ділянки в одноосібне користування ОСОБА_5 за рішенням виконавчого комітету Макошинської селищної ради народних депутатів від 28 жовтня 1993 року № 83 та видача на ім`я останньої державного акту про право власності на землю серії І-ЧН № 034043 відбулося з порушенням законних прав та інтересів ОСОБА_1 , як співвласника, а тому обґрунтовано визнав недійсними вказане рішення виконавчого комітету Макошинської селищної ради народних депутатів та державний акт про право власності на землю серії І-ЧН № 034043.
Також апеляційний суд правомірно визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 листопада 2001 року, за реєстровим № 4422, в частині успадкування після смерті ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,17 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , оскільки таке було видано на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії І-ЧН № 034043, який визнано недійсним.
Разом із тим, врахувавши, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування запису про спірну земельну ділянку в Державному земельному кадастрі стосуються прав та обов`язків відповідного органу Держгеокадастру, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаної вимоги, оскільки ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області не було залучено у якості сторони по справі, тому що брало участь як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 у своїх позовних вимогах оспорює правовстановлюючі документи на земельну ділянку, із яких оспорюваний державний акт про право приватної власності на земельну ділянку від 27 жовтня 1997 року разом із технічною документацією виготовлявся Менським районним відділом земельних ресурсів у 1997 році лише одному землекористувачу ОСОБА_5 , тому що інших землекористувачів цієї земельної ділянки для ведення селянського господарства на час приватизації там не було, є безпідставними, оскільки позивачем оскаржується її порушене право власності на частину спірної земельною ділянки, яку було передано у приватну власність одній особі із порушенням вимог, які діяли на час такої передачі.
Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мала ніякого відношення до приватизованої земельної ділянки для ведення селянського господарства, оскільки у період з 1993 року по 1997 рік не була її землекористувачем та проживала і проживає у м. Києві, а спірною земельною ділянкою користувалась лише одна особа - ОСОБА_5 , оскільки саме по собі непроживання у спільному будинковолодінні позивачем не позбавляє її права власності на частину нерухомого майна, у тому числі й на відповідну частину земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності також не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки (стаття 257 ЦК України).
На обґрунтування доводів щодо пропуску позивачем строку позовної давності відповідач вказував, що питання приватизації спірної земельної ділянки підіймалось ще у 1998 році, а тому позивач була обізнана про вказані обставини.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази переписки ОСОБА_1 з Менською міською радою у 2018 році, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що останньою не було пропущено строк позовної давності, а покази свідків, на які посилається відповідач, у даному випадку не можуть вважатися достовірними та достатніми доказами наведених ним обставин. Доказів щодо обізнаності позивача про оскаржувані нею документи до 2018 року відповідачем в порушенням вимог чинного процесуального законодавства не надано.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович