ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 740/1925/22

провадження № 51-623 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022270300000154 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Хороше Озеро Борзнянського району Чернігівської області, жительки АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 квітня 2023 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вказаним вироком також вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася у тому, що вона 09 лютого 2022 року о 19:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, йшла по АДРЕСА_2 , зі своїм чоловіком ОСОБА_8 . Коли ОСОБА_8 втратив рівновагу, впав на землю та не піднімався у наслідок тяжкого стану алкогольного сп`яніння, ОСОБА_7 намагалася його привести до тями, щоб він міг піднятися та добратися до житла, однак її спроби не призвели до позитивного результату.

Будучу обуреною на свого чоловіка, з метою заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, протягом декількох годин завдавала ОСОБА_8 множинних, не менше тридцяти травмуючи дій (удари, ривки тощо) руками і ногами в усі частини тіла останнього, чим спричинила йому легкі тілесні ушкодження, а також тяжкі тілесні ушкодження, від яких виник травматичний шок, та від якого настала його смерть 10 лютого 2022 року у проміжок часу з 01:00 по 02:00.

За встановлених фактичних обставин суд першої інстанції перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 119 КК, як вбивство через необережність.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 квітня 2023 року в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 та призначеного їй покарання скасовано.

У цій частині ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду апеляційної інстанції змінити, перекваліфікувати дії засудженої ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК, та призначити їй покарання за цією статтею у виді обмеження волі на строк 3 роки, та на підставі ст. 75 КК звільнити її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

При цьому захисник просить врахувати обставини, які пом`якшують покарання засудженій ОСОБА_7 , такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, надання медичної допомоги безпосередньо після вчинення злочину, вчинення злочину у наслідок збігу тяжких обставин, а також те, що ОСОБА_7 раніше не притягувалася до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Крім того, вказує, що дії ОСОБА_7 були спрямовані виключно на надання допомоги ОСОБА_8 , оскільки вона неодноразово намагалася його підняти, завдавала йому ударів з метою привести його до тями, робила непрямий масаж серця, намагалася витягнути його на металеві сани, щоб перевезти додому.

Обґрунтовуючи наведені доводи, захисник вказує про те, що легкі тілесні ушкодження ОСОБА_7 своєму чоловікові завдавала з метою приведення його до свідомості, та такі ушкодження не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням смерті ОСОБА_8 , тоді як інші тілесні ушкодження, такі як черепно-мозкова травма, могли утворитися від неодноразових падінь загиблого та ударів об землю та металеві частини саней. Крім того, травма грудної клітини, а саме переломи ребер, могли утворитися від неправильного здійснення ОСОБА_7 масажу серця та штучного дихання. Вказане підтверджується показаннями допитаної під час судового розгляду експерта, яка також повідомила, що виявлені тілесні ушкодження могли утворитися як від ударів, так і від падіння, а також через неправильне здійснення непрямого масажу серця.

За таких обставин стверджує, що у ОСОБА_7 не було умислу на заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, оскільки вона не бажала, не передбачала та не могла передбачати, що її дії призведуть до таких наслідків.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржуваний вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, захисник вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до ухвалення незаконного вироку.

Зокрема, на переконання захисника, апеляційним судом не було доведено наявність умислу у ОСОБА_7 на заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, оскільки їх заподіяння були направлені на приведення до свідомості ОСОБА_8 , а тому вважає, що її дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 119 КК.

Однак з такими доводами захисника колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Як вбачається з вироку, за встановлених фактичних обставин у кримінальному провадженні, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінально караного діяння, однак суд першої інстанції не погодився з правовою кваліфікацією її дій, зазначеної в обвинувальному акті.

Обґрунтовуючи такі висновки, місцевий суд вказав, що за наслідком дослідження сукупності доказів встановлено, що ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, неодноразово втрачав рівновагу, падав та піднімався. Не маючи умислу на спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, проявивши недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків для життя ОСОБА_8 , хоча за даних обставин повинна була і могла їх передбачити, не розглядаючи смерть ОСОБА_8 , як один із можливих наслідків своєї поведінки, з метою привести останнього до свідомості та доставити до житла, ОСОБА_7 протягом кількох годин завдавала йому множинні травмуючі дії - удари руками і ногами у різні частини тіла, давлення на грудну клітку, затягування на сани.

До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженої ОСОБА_7 , яка не заперечувала завдання ударів ОСОБА_8 руками і ногами за обставин, викладених в обвинуваченні, проте заперечила умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть ОСОБА_8 . Зауважувала, що намагалася його врятувати, неодноразово піднімала його, щоб затягнути на сани, однак він падав та ударявся головою об землю та виступаючі елементи саней, робила непрямий масаж серця.

Як вбачається зі змісту вироку, аналогічна позиція ОСОБА_7 зафіксована у протоколі слідчого експерименту від 11 травня 2022 року за її участю та участю її захисника ОСОБА_6 , відповідно до якого ОСОБА_7 детально розповіла та показала як саме вона завдавала ОСОБА_8 . ударів, як намагалася затягти його на сани, як робила непрямий масаж серця. При цьому ОСОБА_7 вказувала, що не бажала заподіяти ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, тим більше не бажала його смерті, а лише намагалася у такий спосіб привести його до свідомості.

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_8 № 05 від 06 червня 2022 року, № 71 від 20 червня 2022 року безпосередньою причиною смерті є травматичний шок, який виник унаслідок сполученої травми із залученням декількох ділянок тіла, а саме закрита черепно-мозкова травма (забій головного мозку, крововиливи, гематоми м`яких тканин голови), закрита тупа травма грудної клітки (множинні двобічні переломи ребер, крововиливи та розрив тканини лівої легені).

Водночас, як зазначив у мотивувальній частині вироку суд першої інстанції, допитана під час судового розгляду експерт ОСОБА_9 вказала, що тілесні ушкодження, про які йдеться у висновках судово-медичних експертиз, враховувалися у комплексі, та про тяжкість кожного з них окремо неможливо вказати. Експерт зауважила, що значна кількість ушкоджень могла утворитися як від ударів, так і від падіння, у тому числі й об сани, переломи ребер також могли утворитися від ударів, падіння, а також від неправильного проведення непрямого масажу серця. Також експерт вказала, що отриманні від ударів ушкодження, могли посилитися (погіршитися) від падіння і навпаки.

З огляду на викладене місцевий суд оцінив такі обставини як сумніви, які повинні тлумачитись на користь обвинуваченої, а тому не встановив в її діях умислу на заподіяння загиблому тяжких тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим перекваліфікував її дії на ч. 1 ст. 119 КК як вбивство, вчинене через необережність.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, а саме у зв`язку з безпідставною перекваліфікацією дій ОСОБА_7 , прокурор оскаржив такий вирок у порядку апеляційної процедури.

Відповідно до статей 404 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408 420 КПК.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК.

Тобто вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними, а свої висновки обґрунтував з наведенням конкретних мотивів.

Як зазначив у вироку апеляційний суд, висновки місцевого суду про перекваліфікацію дії ОСОБА_7 не відповідають фактичним обставинам справи і зібраним доказам у їх сукупності.

Зокрема, апеляційний суд зауважив, що місцевим судом не враховано показання ОСОБА_7 , яка під час її допиту в суді першої інстанції вказувала, що будучи обуреною на свого чоловіка за відсутність реакції на всі її безрезультатні спроби підняти його та привести до свідомості, протягом тривалого часу завдавала йому удари руками і ногами по голові та тулубу.

Зазначені обставини ОСОБА_7 підтвердила також під час апеляційного розгляду, визнавши вину частково та вказавши, що такі її дії були обумовлені бажанням врятувати чоловіка, який у стані сильного алкогольного сп`яніння впав та не приходив до свідомості, а тому вона намагалася привести до тями, щоб він не помер від переохолодження.

Також, як зазначив у вироку апеляційний суд, місцевим судом не взято до уваги висновки судово-медичних експертиз, відповідно до яких ОСОБА_8 отримав комплекс тілесних ушкоджень внаслідок не менше 30 травмуючих дій у різні частини тіла, значна кількість яких була завдана у голову та тулуб, і кожний наступний травмуючий вплив на потерпілого посилював отримане попереднє тілесне ушкодження.

Крім того, апеляційний суд в ухвалі ствердив, що у ситуації, що виникла, ОСОБА_7 , маючи реальну можливість у будь-який час припинити завдавати ОСОБА_8 тілесні ушкодження та спробувати залучити інших людей з метою приведення його до свідомості, а також викликати швидку допомогу, знехтувала можливими наслідками, застосувала насильство, яке було достатнє для спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.

А тому апеляційний суд дійшов висновку, що наведені обставини у їх сукупності, а також локалізація і характер утворення отриманих тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_7 , діючи умисно, маючи на меті спричинити потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, без мети вбивства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, протягом кількох годин завдавала ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, від яких він помер на місці події. При цьому тяжкість таких наслідків у свідомості ОСОБА_7 не була конкретизована, тобто вона діяла з непрямим і невизначеним умислом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд констатував про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.121 КК, у зв`язку з чим скасував вирок місцевого суду у цій частині.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до злочинів із похідними наслідками, де тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у необхідному причинному зв`язку із вчиненим суспільно небезпечним діянням.

Особливістю необхідного причинного зв`язку в кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК, є його розвиток від суспільно небезпечного діяння до наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження (проміжного) і далі до наслідку у виді смерті потерпілого (похідного).

Як і будь-який необхідний причинний зв`язок, він відображає закономірності розвитку негативних (відносно охоронюваних відносин) властивостей діяння, яке містить реальну можливість настання інкримінованих наслідків.

Під час встановлення винуватості та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить з того, що вона об`єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів.

Ознаки суб`єктивної сторони вчиненого злочину та особливості психічного ставлення обвинуваченого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на сукупності встановлених судом фактичних обставин вчиненого злочину, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, необхідно виходити з того, що ознаками його суб`єктивної сторони є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, який може бути як прямим, так і непрямим, та необережність щодо наслідків.

Питання про умисел або відсутність такого умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку засудженого та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.

Діяння, інкриміноване ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, з урахуванням характеру та об`єктивно-предметних умов його вчинення, не тільки містить реальну загрозу, а і спричинило суспільно небезпечні наслідки, які не є результатом випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюжків із діяннями інших осіб чи випадковими обставинами.

Доказування суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, за якими встановлено характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку його вчинення тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та необережність щодо настання смерті людини.

З урахуванням показань засудженої, яка підтвердила заподіяння ОСОБА_8 численних ударів руками та ногами у різні частини тіла, у тому числі й по голові, даних протоколу слідчого експерименту, в якому відображені обставини вчинення вказаних дій, їх механізм та локалізація, висновків судово-медичних експертиз, у яких детально описано отримані тілесні ушкодження, ступінь їх тяжкості, та безпосередня причина смерті, а також сукупності інших доказів, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду про те, що засуджена діяла із невизначеним (неконкретизованим) умислом, отже кваліфікація її дій має бути здійснена з огляду на ті наслідки, які фактично були заподіяні.

Підстав вважати заподіяння смерті випадковим наслідком, коли особа не передбачала, не повинна була і за обставинами справи не могла їх передбачити, за змістом рішень судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги також не вбачається.

За встановлених судами обставин, внаслідок численних ударів руками та ногами по голові та грудній клітині ОСОБА_8 заподіяні умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, тобто такі, що в момент завдання чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

Засуджена ОСОБА_7 пояснила під час допиту про численні удари руками та ногами по голові та тулубу, від яких ОСОБА_8 не приходив до свідомості, що виключає повну відсутність будь-якого передбачення можливих суспільно небезпечних наслідків у виді смерті. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу заподіяних нею ушкоджень, в цьому кримінальному провадженні перебуває із заподіяною смертю у прямому причинно-наслідковому зв`язку, що не заперечує і сторона захисту.

Оскільки засуджена діяла з умислом на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, могла і повинна була передбачати можливість настання похідних наслідків у виді смерті, між її діями і наслідками встановлений необхідний причинний зв`язок, її дії правильно кваліфіковані судом апеляційної інстанції за ч. 2 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Враховуючи викладене, доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженої ОСОБА_7 колегія суддів вважає безпідставними.

Крім того, у касаційній скарзі захисник, вказуючи про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК, просить призначити їй покарання за цією статтею у виді обмеження волі на строк 3 роки, та на підставі ст. 75 КК звільнити її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Однак, оскільки дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК, колегія суддів враховує відповідність призначення покарання особі засудженої та тяжкості вчиненого нею злочину саме за цією статтею.

Так, у касаційній скарзі захисник просить врахувати щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, надання медичної допомоги безпосередньо після вчинення злочину, вчинення злочину у наслідок збігу тяжких обставин, а також те, що ОСОБА_7 раніше не притягувалась до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 , взяв до уваги її особу, обставини та мотивацію вчинення злочину.

Зокрема, призначаючи засудженій покарання у виді позбавлення волі, суд виходив з того, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, скарг за місцем проживання на неї немає.

Обставин, які б пом`якшували покарання ОСОБА_7 , судом не встановлено. Обставинами, які обтяжують покарання, судом визнано вчинення злочину щодо подружжя, та стосовно особи, яка перебуває у безпорадному стані, а також вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на викладене, з метою досягнення виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів, апеляційний суд призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що з огляду на конкретні фактичні обставини та характер вчиненого злочину, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженої ОСОБА_7 можливе виключно в умовах її ізоляції від суспільства, та правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 121 КК.

Водночас безпідставними є доводи захисника про наявність у ОСОБА_7 щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, оскільки під час розгляду кримінального провадження судами обох інстанцій, засуджена частково визнала свою вину, та заперечувала умисел на спричинення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, а її винуватість та всі обставини вчинення злочину були встановлені не завдяки її зізнавальним показанням, а лише на підставі ретельного аналізу та оцінки сукупності доказів у справі.

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги посилання сторони захисту про надання засудженою медичної допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, а також вчинення злочину у зв`язку зі збігом тяжких обставин, оскільки такі обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду кримінального провадження, та, як наслідок, не знайшли свого відображення у постановлених судових рішеннях.

Що стосується тверджень захисника про те, що ОСОБА_7 раніше не притягувалася до адміністративної або кримінальної відповідальності, то такі обставини були враховані апеляційним судом під час призначення покарання, та не впливають на його правильність.

Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що призначене засудженій ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення й попередження вчинення нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК.

Отже, призначене засудженій ОСОБА_7 апеляційним судом покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із положеннями закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, а тому не вбачає підстав вважати його несправедливим через суворість.

Таким чином, за наслідком касаційного розгляду з урахуванням всіх обставин, про які захисник зазначає у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено підстав для пом`якшення покарання шляхом застосування ст. 69 КК, що з огляду на санкцію ч. 2 ст. 121 КК виключає можливість застосувати до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, як про це просить захисник у своїй касаційній скарзі.

На переконання колегії суддів, вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370 374 420 КПК, а тому не вбачає підстав для його скасування чи зміни.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засадженої, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3