Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 740/3906/18

провадження № 61-19123св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Грушицького А.І., Литвиненко І.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 липня 2019 року в складі судді Ковальової Т.Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Мамонової О.Є., Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця») про стягнення середнього заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 18 грудня 2013 року перебуває у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця».

З позивачем 29 червня 2017 року укладено контракт строком на 3 роки про проходження військової служби в Збройних Силах України, на час укладення якого вона працювала на посаді головного фахівця Департаменту адміністративного забезпечення АТ «Укрзалізниця».

Вказувала, що відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», частини третьої статті 119 КЗпП України на неї розповсюджуються гарантії у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку у відповідача на строк дії контракту, про що останній був повідомлений. Однак у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом позивачу призупинено виплату середнього заробітку, починаючи з серпня 2017 року.

Зазначала, що невиплачена заробітна плата за період з 01 серпня 2017 року до 01 грудня 2018 року становить 195 482,72 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з АТ «Укрзалізниця» заборгованість по заробітній платі у розмірі 195 482,72 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 29 липня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті середньомісячного заробітку в розмірі 185500,13 грн (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів) за період з 03 липня 2017 року до 01 грудня 2018 року та 1855 грн витрат по сплаті судового збору, а всього стягнуто 187355,13 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті середньомісячного заробітку в розмірі 9982,59 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача були відсутні підстави для призупинення виплати позивачу середнього заробітку, оскільки вона була прийнята на військову службу за контрактом про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу під час дії в Україні особливого періоду, який на даний час ще триває, та на неї поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

З урахуванням виплачених сум районний суд дійшов висновку, що на користь позивачки підлягає стягненню середня заробітна плата за період з 03 липня 2017 року до 01 грудня 2018 року в розмірі 185 500,13 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що твердження відповідача про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши на користь позивача заборгованість із середньомісячної заробітної плати за період з 03 липня 2017 року

до 01 грудня 2018 року при тому, що вона просила стягнути заробітну плату, не заслуговують на увагу, оскільки предметом цього спору є стягнення передбачених статтею 119 КЗпП України гарантійних виплат, які в силу вимог статті 2 Закону України «Про оплату праці» входять до структури заробітної плати.

Безпідставним є посилання АТ «Укрзалізниця» на те, що позивачем пропущено тримісячний строк позовної давності, оскільки відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно залишили поза увагою встановлені постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у справі № 753/12569/18-ц обставини, оскільки під час розгляду вказаної справи встановлено, що працівнику, який проходиться військову службу за контрактом, не виплачується середня заробітна палата на час цієї служби.

За своєю юридичною природою заробітна плата та середній заробіток мають значну відмінність, тому суди вийшли за межі позовних вимог та помилково стягнули заборгованість по сплаті середньомісячного заробітку за період

з 03 липня 2017 року до 01 грудня 2018 року.

Суди не дослідили докази перебування позивача на військовій службі. Чинним законодавством України передбачено виплату військовослужбовцям виключно грошового забезпечення під час проходження ними військової служби, в тому числі і за контрактом за рахунок Державного бюджету України. З дати набрання чинності контракту про проходження військової служби в АТ «Укрзалізниця» відсутній обов`язок виплачувати ОСОБА_1 заробітної плати.

Позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, який визначений статтею 233 КЗпП України, тому в задоволенні позову необхідно відмовити з цих підстав. При цьому суди не врахували висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, щодо обрахування вищевказаного строку.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

03 грудня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 18 грудня 2013 року перебуває

у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», де працює на посаді

головного фахівця відділу опрацювання кореспонденції Департаменту адміністративного забезпечення АТ «Укрзалізниця».

Між Міністерством оборони України в особі військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , солдатом запасу, яка перебуває на військовому обліку в Ніжинському об`єднаному міському військовому комісаріаті Чернігівської області оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України, 29 червня 2017 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки. Контракт набрав чинності з 03 липня 2017 року.

Листами Ніжинського об`єднаного міського військового комісаріату Чернігівської області від 24 липня 2017 року, від 18 вересня 2017 року та

від 02 листопада 2017 року АТ «Укрзалізниця» було повідомлено про те, що ОСОБА_1 призвана на військову службу за контрактом та про необхідність дотримання трудових та соціальних гарантій щодо

вказаного військовослужбовця, зокрема, передбачених частиною

третьою статті 119 КЗпП України.

Суди також встановили, що за період з дня набрання чинності контракту

(03 липня 2017 року) заробітна плата ОСОБА_1 у повному обсязі не виплачувалась, що вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України та розрахункових листів за 2017 рік.

Відповідно довідки Ніжинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 виплачено: у липні

2017 року 15638,71 грн, у серпні 2017 року 10590,97 грн, у вересні

2017 року 183,72 грн, у листопаді 2017 року 3200 грн, у грудні 2017 року 3200 грн, у січні 2018 року 3723 грн, у квітні 2018 року 325 грн, у вересні 2018 року 3723 грн, а всього 40584,40 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування 18 березня

2014 року.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні почав діяти особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року

№ 113-VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації та доручено Кабінету Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

Рішень про переведення національної економіки України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

З урахуванням наведеного, за позивачем, який в особливий період була прийнята на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому вона працювала на час укладення контракту, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Збереження та виплата середнього заробітку ОСОБА_1 , яка прийнята на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду і в цей період виконує конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, проходить військову службу, не порушуватиме принцип рівності прав і можливостей працівників.

Із урахуванням встановлених обставин у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку.

Аналогічні за змістом висновки про наявність правових підстав для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час проходження військової служби викладені Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 753/12569/18 (провадження № 61-9583св19), від 09 червня 2020 року у справі № 385/993/17 (провадження

№ 61-37424св18).

Суд касаційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а тому апеляційний суд, правильно залишив в силі законне та по суті правильне рішення суду першої інстанції.

Заперечуючи проти наданого позивачем розрахунку середнього заробітку, відповідач не надав власного обґрунтованого розрахунку за період

з 03 липня 2017 року до 01 грудня 2018 року.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди безпідставно залишили поза увагою постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у справі № 753/12569/18-ц, якою працівнику АТ «Укрзалізниця» відмовлено у стягненні середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом, оскільки касаційним судом вказану постанову скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції про стягнення вищевказаних сум.

Доводи касаційної скарги, що позивач пропустив визначений законом строк звернення до суду з цим позовом, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Позивач просила стягнути середній заробіток на підприємстві за час проходження нею військової служби, що відповідає її заробітній платі, яка збережена за нею на час проходження вказаної служби.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, оскільки в указаному Рішенні надано тлумачення щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніта компенсації моральної шкоди, проте такі вимоги не були заявлені під час вирішення цього спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 липня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 жовтня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А.І. Грушицький

І.В. Литвиненко